Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги захисника підозрюваних Олександра С. та Ірини Н. на ухвали слідчого судді Бережанського районного суду від 16 квітня 2022 року, відповідно до яких підозрюваних на 60 днів взято під варту із правом внесення застави. А саме, Олександрові С. призначено заставу в розмірі 70 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 173 тис. 670 грн, Ірині Н. – 50 прожиткових мінімумів, що становить 124 тис. 50 грн.
Відповідно до наданих апеляційному суду матеріалів, органом досудового розслідування встановлено, що 13 квітня 2022 року Ірина Н. разом із Олександром С. перебували у помешканні своєї знайомої Ганни В. у м. Бережани У цей час невідома особа зателефонувала до Олександра С. та повідомила, що до крадіжки мобільного телефону й грошей із реабілітаційного центру м. Бровари Київської області причетний Степан М. Тоді Ірина Н. подзвонила до своєї знайомої Ф. і дізналась, що Степан М. гостює у неї в смт Козова.
Далі, діючи за попередньою змовою, Ірина Н., Олександр С. і Ганна В. на таксі поїхали до смт Козова і на подвір’ї домогосподарства Ф. побачили Степана М., який розмовляв по мобільному телефону. Підозрювані зайшли у двір та, висловлюючи словесні погрози, почали вимагати негайно повернути нібито викрадені ним у реабілітаційному центру речі. Незважаючи на те, що Степан М. категорично заперечив свою причетність до крадіжки, підозрювані почали шарпати його за одяг й повалили на землю. І поки Ганна В. утримувала потерпілого за руки, її спільники дістали з його кишень мобільний телефон, платіжну картку «monobank», зарядний пристрій та 250 грн готівки. При цьому Степанові М. наносили удари в різні частини тіла. Із викраденим майном і грошима підозрювані покинули місце злочину на таксі.
Однак наступного дня Олександра С., Ірину Н. і Ганну В. було затримано та органами досудового розслідування їм пред’явлено підозру у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), поєднаному із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України.
Санкція ч. 4 ст. 186 КК України передбачає від 7 до 10 років позбавлення волі.
Не погодившись із рішенням слідчого судді, захисник Олександра С. та Ірини Н. подав апеляційні скарги та просив пом’якшити їм запобіжні заходи і помістити під домашній арешт. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначив, що слідчим суддею не враховано, що підозрювані не мали умислу збагатитись за рахунок коштів та мобільного потерпілого, лише хотіли повернути їх законному власникові, керівнику реабілітаційного центру з м. Бровари Київської області. Також вказав, що на утриманні в Ірини Н. одна малолітня дитина, а в Олександра С. – двоє. Крім того, Ірина Н. не може покинути Україну, оскільки працівники поліції вилучили в неї паспорт для виїзду за кордон. Також наголосив, що підозрювані щиросердно розкаялись і розповіли про всі обставини справи, тому ризики, передбачені ст. 177 КПК, відсутні.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, заслухавши суддю – доповідача, пояснення підозрюваних та їх захисника, думку прокурора, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, погодилась із висновками слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні Олександром С. та Іриною Н. інкримінованого їм кримінального правопорушення.
Щодо обраної міри запобіжного заходу, керуючись практикою Європейського суду з прав людини як джерелом права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК. При цьому суд наголосив, що хоча тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, на даній стадії досудового розслідування у даній конкретній справі з урахуванням осіб підозрюваних і тяжкості можливого покарання, яке їм загрожує у разі доведеності вини, наявність суспільного інтересу, який навіть з урахуванням презумпції невинуватості переважає принцип поваги до особистої свободи підозрюваних, – підстав для застосування до Ірини Н. й Олександра С. іншого, не пов’язаного з триманням під вартою запобіжного заходу, не вбачається.
Стосовно посилання сторони захисту на те, що Ірина Н. має одну, а Олександр С. утримує двох дітей, вони повністю визнали провину і надали пояснення органу досудового розслідування, не може бути безумовною підставою для застосування менш суворого запобіжного заходу, оскільки це не зменшує ризиків, що підозрювані можуть переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого та свідка Ф., з якою добре знайомі; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З огляду на викладене колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційні скарги захисника підозрюваних Ірини Н. та Олександра С. залишила без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бережанського районного суду – без змін.
Довідково: третя підозрювана, Ганна В. апеляційної скарги не подавала, оскільки слідчий суддя визнав недоведеними ризики, на підставі її необхідно тримати під вартою. Врахував і те, що вона є матір’ю трьох малолітніх дітей, тому помістив її під домашній арешт, заборонивши Ганні В. із 21 год. до 7 год. покидати житло за місцем проживання. Також її зобов’язано: за першим викликом прибувати до слідчого, прокурора чи суду (залежно від стадії кримінального провадження); не відлучатися із населеного пункту, де вона проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи, повідомили у пресслужбі Тернопільського апеляційного суду.
Джерело: Тижневик “Номер один”
