Кажуть, що є джаз і є джаз, і найголовніше – вміти їх розрізнити. Звичайно, це жарт, але в кожному жарті є, погодьтеся, доля жарту. Але впродовж цих вихідних у залі Тернопільського обласного академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка панував ДЖАЗ – у повному розумінні цього слова. І вже 16-тий рік поспіль його дарував нашому місту міжнародний фестиваль JazzBez.
Цей традиційний, улюблений і вельми шанований джазменами – вже ХХІ-ий із часу заснування. І надзвичайно приємно, що, незважаючи на усі карантинні обмеження, епідемії та пандемії, це яскраве, особливе, завжди несподіване та унікальне музичне дійство такий відбулося. Про це говорив, відкриваючи концертну програму, постійний ведучий фестивалю, тернопільський поет та композитор Сергій Лазо. Підтримали цю думку, вітаючи усіх присутніх із початком такої важливої мистецької імпрези, з побажаннями усім її учасникам отримати максимум задоволення – глядачам від процесу слухання, а виконавцям – від процесу музикування секретар Тернопільської міської ради Ігор Гірчак та директор фестивалю Олег Макогон.
Першими на сцену вийшли учасники польсько-українського тріо «Awatair» – польські музиканти Томаш Гадецькі (саксофон), Міхал Гос (ударні) та добре знаний тернопільською публікою контрабасист Марк Токар – уродженець Львова. Їхня музика – синтез філософських роздумів, душевних страждань та демонстрації дуже широких, часом навіть неочікуваних можливостей кожного з інструментів, представила джаз інтелектуальний, рафінований та глибокий, який демонстрував повне занурення виконавців як у сам процес гри, так і музику, що в результаті цього виникала.
А от наступні учасники викликали у глядачів просто бурю емоцій, оплесків, жвавої та активної підтримки, адже на сцені разом із польськими музикантами Романом Хранюк (бас-гітара), Якубом Мізерацкі (соло-гітара) та українською джазовою парою Ігорем Гнидіним і Анастасією Литвинюк виступила американська вокалістка, триразова лауреатка премії «Греммі» в категорії джаз, поп і ритм-енд-блюз, власниця одного з найпотужніших голосів США Інгрід Артур. Надзвичайно відверта, позитивна та відкрита, із щирою та доброю посмішкою, весела та енергійна, вона співала так легко, як дихала. Хоча голос іноді її звучав настільки сильно, що мікрофон доводилося опускати максимально вниз. В деяких моментах навіть здавалося, що співачці він взагалі не потрібен.
У коротких емоційних спічах перед кожною з пісень Інгрід розповідала глядачам і про своє дитинство – маму та бабусю, і про музику в її житті, і про те, де вже виступила під час цьогорічного фестивалю, і ще про якісь такі речі, – пості, легкі для сприйняття, які зачіпали душу, напевно, кожного з присутніх. Інгрід активно «працювала» з публікою, мотивуючи, заохочуючи, стимулюючи її підспівувати, плескати, танцювати, бути активним учасником концерту, таким чином доводячи на практиці свою власну теорію, висловлену раніше десь у пресі, про те, що «музика говорить набагато голосніше, ніж слова, і це єдина річ, яку люди готові слухати». Вона так щиро і по-доброму підтримувала сольні фрагменти у виконанні кожного з музикантів, обертаючись до них на сцені під час їхньої гри, стежачи за кожним їхнім рухом та кожною нотою, що неможливо було не співпереживати разом із нею, підтримуючи оплесками усі яскраві імпровізаційні знахідки артистів.
У своїх піснях – дуже різних за настроєм та смисловим наповненням, Інгрід то активно закликала слухачів робити крок і йти дорогою, підійматися вгору і досягати, то ніжно й блюзово розповідала про ангела, якого треба знайти чи мати в своєму житті, аби жити з чиєюсь любов’ю, а не на самоті… Забігаючи наперед, варто сказати, що очевидно саме ця неймовірно талановита і багатогранна співачка – Інгрід Артур – стала родзинкою чи знахідкою цьогорічного JazzBez.
Хоча і другий день фестивалю теж був досить цікавим, адже порадував усіх присутніх якісним, правильним, дуже виваженим, стриманим та інтелігентним джазом. Свою музику представили два колективи, які в чомусь навіть були дещо співзвучні. Насамперед, це команда зі Швейцарії «Paykuna». До повного перекладу її назви ведучий концерту Сергій Лазо наполегливо намагався дістатися, аби оголосити на сцені. Отож, музиканти, навіть разом із перекладачкою, спочатку трактували слово «Paykuna» як «день», потім, шукаючи глибший сенс, намагалися пояснити, що «день» – це не в контексті «день-ніч», а «день», як «людина». І вже далі, заглибившись у тонкощі і назви, і її перекладу, усі учасники цього «мислительно-перекладацького» процесу змогли нарешті визначитися: слово «Paykuna» означає «людина як спільність людей в життєвому просторі». До речі, Сергій Лазо зізнався, що, почувши цю остаточну версію, був дещо здивований, однак саме її озвучив глядачам, – що ж залишалося робити.
Але у будь-якому випадку, музика «Paykuna» виявилася повною відповідністю її назві – якоюсь географічно-біологічно визначеною, територіально та етнографічно окресленою. Незважаючи на те, що учасники колективу були оголошені, як зі Швейцарії, їхня програма продемонструвала комбінацію болівійської фольк-музики та модерного джазового наповнення. І музика ця була наче описом природи – ландшафтів та краєвидів, переданих нотами.
А колектив, який завершував цьогорічний фестиваль, незважаючи на провокуюче італійське звучання назви, – Antonio Flinta Quartet, зовсім небагато проявив звичного італійського темпераменту та експресії. Зате приємно вразив технічною майстерністю, поєднанням традиційного і сучасного. Разом із відомим італійським композитором та піаністом чилійського походження Antonio Flinta, у Тернополі виступили Claudio Gioannini (барабани), Roberto Bucci (контрабас) та Luciano Orologi (альт-саксофон), які у чуттєвих та багатошарових композиціях, віртуозних моментах соло кожного з інструментів демонстрували сучасний джаз.
Ось таким, якщо не вдаватись в подробиці таJ говорити коротко, був цьогорічний JazzBez – яскравий, зірковий, багатоплановий, накладений на сонячний і водночас морозяно-туманний перший зимовий уікенд у Тернополі. Свято джазу завершилося, але сам джаз і далі продовжує звучати, адже як без нього.
Нагадаємо, що незмінними організаторами фестивалю виступили Тернопільська міська рада, музичний центр «Бастер» і Мистецьке об’єднання «Коза».
Олена Лайко
Фото зі сторінки фестивалю “JazzBez” у соцмережах.
