Шукав інформацію в архівах, розпитував старожилів та краєзнавців, моніторив згадки в Інтернеті та книгах. Отець Олексій Філюк кілька років збирав історичні згадки про минуле села Білозірки. Все розпочалося у 2017 році, коли священник став парохом місцевого храму Архистратига Михаїла.
Біля церкви є дві давні усипальниці, де поховані фундатори нашого храму, – розповідає отець Олексій. – Мене дуже зацікавили ці старовинні споруди. Вже у 2017 році ми відреставрували одну з них, а згодом другу. Одна усипальниця у формі каплички, інша на вигляд як маленька церква. Там спочивають Євгеній і Єлизавета Турао та родина Митрофанових. Це були відомі люди того часу, меценати. Щоправда у радянські часи прах перенесли з двох в одну усипальницю. В мене виникла ідея дізнатися більше про вельмож, яких поховали біля нашого храму, знайти їхні фото, загалом дослідити детальніше історію Білозірки.
Місто з ярмарками і волосний центр
Село Білозірка має дуже цікаву історію. Перша писемна згадка про нього датується 1545 роком. Чому саме так назвали поселення – невідомо. Існують легенди, що мандрівники неодмінно заходили до села, у якому на небосхилі сяяла біла зірка. Здавалося, що вона могла освітити все навколо навіть без місяця. Інша легенда говорить, що за селом на пагорбі стояла біла хата. Ввечері її здалека було видно. Мандрівники, ідучи говорили: «Зайдімо до села. Там щось біліє, як зірка на землі». Також існує версія, що за селом на Збручі є білі озера. На жаль, внаслідок невдалої меліорації вони висохли. Тільки коли йдуть великі дощі, то озера частково наповнюються водою. Ймовірно, від назви озер походить назва села.
Білозірка була у власності впливових вельмож. У 1583 році король Сигізмунд І подарував цю місцевість князям Збаразьким, – розповідає Олексій Філюк. – Згодом Білозірка перейшла до князів Вишневецьких, потім — до Огінських, з 1743 року — до Бржостовських. Саме Адам Бржостовський перетворив Білозірку на справжнє містечко, яке ярмаркувало чотири рази на рік, тоді коли на Лановеччині взагалі не було ніде ярмарків. Шляхтич збудував тут власну резиденцію. В селі діяла фабрика вітрильного полотна. У 1781 році Білозірку відвідав польський король Станіслав-Август Понятовський. Після цього вона отримала міські права і стала волосним центром Кременецького повіту Волинської губернії з 1797 року. Тут була аптека, лікарня, телеграф, середня школа, працювало 27 крамниць.
Згодом палац у Білозірці перейшов у власність російської родини Теплякових. Історики пишуть, що вони були підставними особами. А мешкали у палаці меценати місцевого храму Євгеній і Єлизавета Турао та їх донька Євгенія з чоловіком. І саме у Білозірці їх і поховали біля храму в двох усипальницях.
Занепад Білозірки розпочався після Першої світової війни. Радянська влада надала їй статус села у 1939 році. А розкішний палац з терасами, ставами і найкращим парком на всій півночі Волині знищила радянська влада та розібрали місцеві жителі.
Джерело: Наш день
