Останнім часом українське суспільство збурене скандальними заявами та інтерв’ю уславлених українських боксерів, олімпійських чемпіонів та чемпіонів світу серед професіоналів Олександра Усика і Василя Ломаченка. Спортсмени, які десятки років піднімали престиж українського спорту, нині, фактично, є рупорами «руського миру» на території своєї держави. Чому так сталося? Ситуацію коментує учасник війни на Донбасі, координатор руху «Захисти Україну», тренер та суддя з бойових єдиноборств Валерій Чоботар.
— Нинішня ситуація з Усиком і Ломаченком для мене, як дипломованого тренера з професійного, й у тому числі олімпійського спорту, – дуже болюча й неприємна. Я згадую одне з перших інтерв’ю Василя Ломаченка після олімпійського тріумфу, де він розповів цікавий фрагмент зі своєї біографії: нашій олімпійській команді для підтримки своїх колег роздали національну символіку, у тому числі й прапорці, та члени команди, коли відпочивали, щоб не сидіти на холодному і не забруднитися попідстеляли собі ті прапорці під дупи. І потім Василь, разом з батьком, ходили і збирали ті прапорці, щоб вони не валялися на підлозі. Коли я читав те інтерв’ю, то цей вражаючий момент розчулив мене до сліз…
І от тепер я ставлю собі запитання — коли настав той момент, що розвиток патріотичного спортсмена пішов в іншому напрямку? Нині дуже багато аналітичних матеріалів з’явилося, мовляв, це – результат роботи спецслужб сусідньої держави. Я би хотів подивитися на це трішки інакше — а де межа відповідальності нашої держави в цих процесах? Що зробили наші політики, державні діячі, духовні лідери, щоб цього не відбулося? Чому спортсмен не відчуває себе успішним у нашій державі, і наші вороги так легко можуть його відібрати?
Держава утримує Міністерство спорту з усією вертикаллю влади, спортивні школи та секції, оплачує підготовчі збори та виїзди на змагання спортсменам та тренерам. Погано чи добре оплачує — то інше питання, але оплачує. В результаті ми маємо величезну спортивно-фінансову машину, а на виході отримуємо агентів впливу сусідньої держави…
В усьому світі спортсмени світового класу ціняться як національне надбання. Вони представляють державу, підвищують її престиж та національну самосвідомість. Виграє футбольна команда — отже, виграє вся держава. Переміг боксер — перемогла вся країна. Усім це зрозуміло й не потребує зайвих аргументів…
Такі спортсмени є надзвичайною цінністю в ідеологічному плані. Якщо ми проаналізуємо статистику, то побачимо, що телевізійна аудиторія боїв, наприклад, Усика в Україні становить близько п’яти мільйонів глядачів. Як тренер і психолог, я хотів би зупинитися на підлітковій її аудиторії, яка в період сепарації з власними батьками (13-17 років) починає шукати собі лідерів і взірців. У цей час вона отримує життєвий напрямок. І ось, коли проукраїнський Усик став кумиром цієї аудиторії, то нашим ворогам потрібно було щось робити. І вони свого домоглися.
Коли Росія окупувала Крим, то кримчанин Усик зайняв проукраїнську позицію, продовжив виступи за збірну України. Якщо нині зайти на сторінку до Усика в соцмережах, то 90% негативних і принизливих коментарів — українською мовою. Та він буде ненавидити українців після цього. І хто відповідальний? Вороги? Так, але вони лише створюють нам умови, а далі ми все зробимо самі…
Джерело: Свобода
