Сторічний ювілей відзначає мешканка Тернополя. 29 червня у Ярослави Алиськевич велике свято – жінці виповнюється 100 років. Свій день народження дбайлива мама та улюблена бабуся проведе у теплому сімейному колі, – повідомляє кореспондент телеканалу ІНТБ.
Уляна Аліскевич, онучка Ярослави Алиськевич: «Я думаю, що ми скромно будемо святкувати, не будемо робити бенкетів, оскільки бабуся в такому віці. Запросимо в гості родичів, бо ще брат живий, сядемо, згадаємо бабусину молодість, життя».
Прийдуть вітати Ярославу Михайлівну і з Тернопільської музичної школи №1, бо все життя жінка присвятила викладацькій справі. Навчала юних, творчих діток гри на фортепіано. Ювілярка зізнається, улюбленого музичного твору немала – їй до вподоби усі композиції.
Ярослава Алиськевич, ювілярка: «Мені всі подобалися, всі твори мені подобалися».
Жінка прожила нелегкі роки. Війну та голод завжди згадує зі слізьми на очах. Але незгоди не зламали Ярославу. Дівчина була здібна, вступила у Золочівську гімназію, що на Львівщині. Потім – до Кракова на Вищі торговельні студії, які в той час прирівнювались до університетських. Та важка хвороба на тиф зруйнувала молодій Ярославі плани. Після одужання батьки заборонили дівчині продовжувати навчання.
Уляна Аліскевич, онучка Ярослави Алиськевич: «Була практично присмерті. Тоді її витягнули з того – і так вона і залишила те навчання – батьки вже заборонили їй надалі навчатися там. Потім одружилася потім».
Ярослава Алиськевич згодом обрала Львівську музичну академію імені Миколи Лисенка. Під час навчання зустріла своє перше і єдине кохання – чоловіка Богдана. Рідних дітей у них не було. Тому подружжя вирішило усиновити хлопчика з дитячого будинку.
Ярослава Алиськевич, ювілярка: «Хлопець як хлопець… Як я його брала, то мені сказали, що він є дуже здібна дитина, що я буду мати з нього користь. Але мені користі з нього не треба було – я тільки хотіла, щоб він щось закінчив, і залишити йому хоч те, що маю залишити».
Ярослава з Богданом усиновили Олега, коли йому виповнилось півроку. Ніколи хлопчик не відчував себе нерідним. Дізнався, що він із дитячого будинку, в підлітковому віці від недоброзичливих сусідів.
Уляна Аліскевич, онучка Ярослави Алиськевич: «Він знав уже в пізнішому віці. Як то кажуть найшлись «доброзвичливці» по сусідству, які йому розповіли. Він не відчував, що то не рідні його батьки».
Ярослава Алиськевич любить, коли звертаються до неї ніжно – «бабуся». Її обожнюють усі члени родини. Загалом у жінки один син, двоє онучок та троє правнуків.
Уляна Аліскевич, онучка Ярослави Алиськевич: «Я завжди кажу сусідам, друзям, якщо щось про бабусю кажу – як то кажуть «бабушка – Божый одуванчик. Інакше не скажеш – просто золота людина».
