Лілія Введенська

Блог Лілії Введенської. Хто з нас турок небесний?



nryyypustyi Я ніколи раніше так часто не чула слів «ну ти даєш!».

Вирушити у чужу країну всупереч повідомленням МЗС про небезпеку видавалося майже божевіллям!

А справа в чім: я надумала полетіти до Стамбула якраз у часі турецької «революції».

Істеричні випуски новин по ТБ про щоденні протести і розгін мітингувальників газом та бранспойтами мене не відлякували. Я усвідомлювала, що це розвинена держава із європейськими перспективами. Та десь у глибині свідомості залишалися сумніви: це ж лише на три відсотки Європа, а решта… невже – «дика» Азія?

Щаслива амнезія історії. Блог Лілії Введенської



Забувати – це також добре. Це природня опція мозку. Інколи вмикається у найнепотрібніший момент, однак рятує від стресу, дозволяє рухатися вперед.

Однак зусібіч – «ви повинні берегти у пам’яті». Пам’ятати – священний обов’язок українця, якщо він не хоче все життя носити клеймо манкурта.

І сміх, і гріх Вані Урганта. Блог Лілії Введенської



Перш ніж читати цей запис, поставте свій здоровий глузд у режим «увімкнено», а «ура-патріотизм» засуньте куди подалі. І пригадайте, як на сповіді, коли ви востаннє розповідали масний жарт про москалів? Чи є у вас футболка з написом «слава Богу, що я не москаль»? І чи підспівуєте ви словам «тече річка Стрипа, в ній москальська кров…»?