Крок між зимою і осінню – Тернопіль, ніч, тридцяте листопада

jalynka-11-2019-1Листопад… Сіро… Похмуро… Плюс один… Пролітають випадкові сніжинки, які, навіть не долетівши до асфальту, просто зникають у мряці та вогкості. На Театральному майдані в Тернополі розпочали встановлювати ялинку, а у сквері поруч – монтувати будиночки для новорічно-різдвяного ярмарку. Ось таким, якщо описувати в двох словах, було у нас тридцяте листопада – останній день осені… І з цим нічого не поробиш: якщо на календарі тридцяте, то наступного дня, хочемо ми цього чи ні, але настане зима, – плин часу не зупинити.

jalynka-11-2019-1

Важко уявити собі, якою саме вона буде. Одне розуміється – зимовою! А далі варіантів багато – може, сніжною, може – дощовою, може теплою, як у дитячому фільмі про Попелюшку, а може – морозяно-холодною, як у казці «Морозко».

Але які б прогнози ми завчасу не робили, зима все одно прийде, варто тільки цієї ночі цифрам на табло годинника на залізничному вокзалі в Тернополі перестрибнути з 23.59 на 00.00. І життя плинутиме собі далі, – учні ходитимуть до школи, а дорослі – на роботу, а господарі – трударі – все одно робитимуть те необхідне на землі, щоб й вимагається з року в рік, аби мати врожай. А ті, хто по життю дивиться на простори полів з висоти дев’ятого поверху міського будинку, нехай навіть і розміщеного на «найкрайнішій» вулиці нового мікрорайону, де тільки ширина об’їзної, наче нейтральна смуга, відділяє село від міста, від щирого серця бажатиме їм натхнення і терпіння у тій непростій сільськогосподарській праці.

А зараз, у час між зимою та осінню, тільки й залишається, що дивитися у вікно – чи то з дев’ятого поверху, чи то з вікна літньої кухні на невеликому сільському обійсті, – і чекати, і лічити випадкові сніжинки, які час від часу мерехтять перед очима, і думати тільки про хороше…

Олена Лайко, “Тернопільська Липа”



Коментарі закриті.