Кажуть, жінці стільки років, на скільки вона себе відчуває. Так то воно так, але не завжди це правило спрацьовує. От живеш собі, живеш, ні про жоден вік не думаєш, аж тут раптом вранці, спускаючись сходами рідного під’їзду і проходячи повз майстрів у куфайках, які ремонтують батарею, чуєш фразу: «Іване, та що ж ти, пропусти цю пані». От вам і приїхали – пані!

Цікаво, а якщо замість довгого елегантного стриманого кольору пальто одягти куценьку яскраву курточку, влізти, замість спіднички, в обтягнуті джинси, чобітки на каблучку замінити черевиками на товстенній платформі, а на голову натягти плетену червону шапку зі смішним дурнуватим помпоном, то яке визначення до моєї особистості ці джентльмени підібрали б?

Звичайно, звернення «панночка» й справді звучатиме дещо тенденційно… Та й про яку панночку може йти мова, коли на голові таке «міжнародне непорозуміння» з помпоном! Майстри, правда, могли б сказати «дівчина», але, як говориться в «бородатому» анекдоті, «розум куди ж подіти»? Куди подіти те, що з першого погляду на ту трійцю (вже навіть не беручи до уваги «амбре» довкола) зрозуміло: вчора в них був “важкий” день, який ввечері довелося виправляти, певно, не однією плящинкою пива, що наймолодший із них, той самий Іван, схоже, максимум місяць тому приїхав звідкись із села і влаштувався в ЖЕК, щоб мати житло у місті, що їхній бригадир – такий собі інтелігент у куфайці, який все вміє, все знає, все розуміє, але ремонтує сантехніку і батареї, бо не вдалося знайти собі іншого місця в цьому житті.

Можливо, наявність помпона на голові й справді допомогла б в оформленні образу «дівчини», та від «дорослих» думок той помпон не врятує, та й погляд безапеляційно видасть все, що можна, демонструючи набутий, отриманий, завойований, переосмислений та переперевірений практикою життєвий досвід. А наразі, – в пальто, чобітках і без шапки так і залишається жити, – в цілковитому дисбалансі…

А шапку з помпоном з антресолей ввечері обов’язково потрібно буде дістати!

Олена Лайко «Тернопільська Липа»

Фото з мережі Інтернет