Настав лютий – місяць лютий, запитає, як взутий

50854091_2230026577272120_6934391936828571648_nДощ стукотить по підвіконню. Але радіти рано – це ще все таки зима, хоча й дуже мінлива – то мороз зі снігами, то дощ із туманами. І цей сніг поміж краплинок дощу ще час від часу пролітає. Такі погодні «гойдалки» якось вже навіть набридли, але куди ж від них подінемося!

50854091_2230026577272120_6934391936828571648_n

Отже, на порозі третій зимовий місяць. «Нарешті, лютий», – хтось зітхне втішено. А хтось, навпаки, подумає, що ще не встиг цього року вдосталь повозитися на лижах в Карпатах (Альпах, Татрах тощо), і або замислиться про втрачений зимовий час з ностальгією, мовляв, пізно вже кудись рипатися, канікули закінчилися, або ж намагатиметься за найближчі 28 днів все, що не вдалося із зимових розваг, надолужити. Хоча тут теж багато чого від тієї ж самої погоди залежить.

Але у будь-якому випадку настрій у всіх бадьорий, адже йдеться до весни. Тим більше, що й в лютому є чимало цікавих подій: і зустріч випускників шкіл з посиденьками в ресторані чи кафе, і День Закоханих з його трояндами та подарунками. Та й рік цей не високосний, і можна не гніватись на лютий за його зайвий 29-тий день, що несе, за повір’ями, невдачі та нещастя.

А 5 лютого, до речі, – Китайський Новий рік – Чунь цзе, що значить Свято весни. Для китайців він є найголовнішим святом, його відзначають вже більше двох тисяч років. Воно припадає на перший новий місяць першого місяця року, між 12 січня і 19 лютого! Отже саме з 5 лютого і настане, нарешті, той давно вже анонсований астрологами Рік Свині!

Ніч на Новий рік китайці називають «ніччю зустрічі після розставання». Для них це найважливіша мить року. Вся родина збирається за святковим столом, який вирізняється багатством і різноманіттям страв. Це вихідні дні. Новорічна вечеря не обходиться без страв з курячого м’яса, риби і «доуфу» – соєвого творогу, який ми називаємо «тофу», тому що в китайській мові назви цих продуктів співзвучні зі словами, що означають «щастя» і «достаток».

На півночі Китаю на Новий рік прийнято їсти пельмені (цзяоцзи), а на півдні – «няньгао» (шматочки, виготовлені з клейкого рису). Мешканці півночі віддають перевагу пельменям, бо слово (цзяоцзы) у китайській співзвучно зі словами «проводи старого і зустріч нового». Крім того, пельмені за своєю формою нагадують злитки золота і срібла і символізують побажання багатства. З тієї ж причини мешканці півдня їдять «няньгао», що символізують поліпшення життя з кожним роком.

Перші п’ять днів нового року призначені для зустрічей. Рідні, друзі, однокласники, співробітники навідують один одного і вітають з Новим роком.

Традиція дарування подарунків не дуже поширена в Китаї. На Чунь цзе традиційним подарунком є Я-суй цянь – кишенькові гроші у спеціальних червоних конвертах, які прийнято дарувати дітям. Дотримуючись давніх звичаїв, гроші дарують кожній дитині, яка прийшла до будинку в перші 15 днів нового року. Якщо червоного конверта під рукою не знайдеться, можна обійтися і без нього.

З останнім місяцем зими у хліборобів завершувавсь і традиційний зимовий відпочинок. Селяни починали готуватися до нового хліборобського сезону – вивозили на поля гній, переверяли на схожість зерно, лаштували сільскогосподарський реманент. Тому з лютим пов’язані природні передбачення погоди – якими будуть весна й літо, чи защедрить врожаєм рік грядущий?

За народними прикметами, дощовий лютий обіцяє такі ж весну і літо, а погожий – засуху. Разом із тим, гарна погода на початку лютого передвіщує ранню, погожу весну. За ще однією прикметою, теплий лютий обдурить і принесе холодну весну із заморозками. Лютий холодний і сухий – серпень жаркий. В лютому багато інею на деревах – буде багато меду.

Загалом, свої погодні прикмети мав чи не кожен лютневий день. Так, вважалося, якщо 1 лютого зі стріхи капає, то весна буде ранньою. 6 лютого – Оксани (весновказівниці, напівзимниці, напівхлібниці): яка Оксана, така й весна. На Юхимів день (10 лютого), селяни стежили із самого ранку за погодою: якщо в цей день вітряно, то неодмінно все літо буде дощовим. 14 лютого, в Трифонів день, теж на небо поглядали: якщо на Трифона зірок много – весні ще довга дорога.

І все ж найбільше вірили в прогнози на Стрітення – найпошанованіше свято в лютому. Його давніша назва – Зимобор чи Громовиця. За повір’ям, саме 15 лютого зима начебто зустрічається із весною, – це коли циган шубу продає. Люди вірили, що яка погода в цей день, такою буде й весна: якщо тепла, то і березень мав бути раннім, а коли мороз – зима ще довго протримається. Крім того, селяни стежили за розмірами бурульок – якщо вони довгі, то треба сподіватися на рясні заметілі, якщо короткі – снігу випаде небагато. Зі Стрітенням пов’язували свої надії пасічники. Від того, як капатиме зі стріх водичка, так, вважали вони, прибуватиме до вуликів і мед.

Про 15 лютого говорили так: «На Стрітення зима весну зустрічає, заморозити красну хоче, а сама, лиходійка, від свого хотіння тільки пітніє», «На Стрітення жупан із шубою зустрілися», «На Стрітення сніжок – навесні дощик». А ще вважалося, що якщо на Стрітення небо в зорях – значить зима скоро плакати почне».

А от на 17 лютого – Миколу Студеного – очікували на снігопад та сильних морозів: «На Студеного Миколу снігу насипле гору». А 23 лютого, на Прохорів день, починали жартувати: «До Прохора бабуся все охала «Ох і холодно», а прийшли Прохор та Влас: «Певно, скоро весна у нас»». Таким чином, 24 лютого – свято Власа. Праслов’янське ім’я «Волос» носив бог – покровитель свійських тварин. Свійська тварина була не тільки бажаною в господарстві, але й священною. Отож, за традицією, на Власа вже починали наймати пастухів. Цього дня сподівалися відлиги: «Проллє Власій маслиця на дороги – зимі вже пора в дорогу».

В останній місяць зими скорочувалися й вечорниці. Все рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, в господарстві з’являлися додаткові клопоти. Люди жили світлим пробудженням природи – весни, яка вже не за горами.

Назва лютий закріпилася за останнім місяцем зими наприкінці XIX століття. І зветься місяць так за морози, які іноді можуть доходити і до мінус 30. Лютому характерні пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети. Отже, й справді, це місяць, що має люту вдачу. В різних країнах останній місяць зими називають по-різному: у Франції – «фебріс», Італії – «фебрано», Іспанії – «фебрера», в Англії – «фебруарі». До речі, назва ця походить від імені древньоіталійського бога Фебрууса, якому стародавні римляни і присвятили останній місяць року. Оскільки в ті часи лютий вважався завершальним місяцем року, то його назва означала «очищення». Нею й досі користується більшисть європейців. До речі, до прийняття християнства у багатьох народів, зокрема і в нас, останній місяць зими завершував річний цикл. Саме тому колись і називали його «січень», тобто, той що рік відсікає (а теперішній січень, між іншим, навпаки іменували лютим). Називали останній місяць зими ще «межень» (межа між зимою і весною) та «зимобор», «сніжень», «вітродуй» та «крутень» за снігопади, морози, заметілі, що часто припадали на цю пору. А іноді вже й «бокогрієм», бо починало пригрівати сонце, а за криві, погані дороги – «криводоріг», «казиброд», «казидорога». Зате в літописах його іменували весільним від зимових весіль, здійснюваних від дня Богоявлення до Масниці. В лютому бувають великі морози, які відповідно називаються: тимофіївські (4 лютого), стрітенські (15 лютого), власевські (24 лютого).

В народі говорили так про останній місяць зими:

Лютий хоч морозом не візьме, так дороги замете.

Вітри та заметілі під лютий залетіли.

Січню морози, а лютому – хурделиці.

Лютий багатий снігом, а квітень – водою.

Лютий мости будує, а березень ламає.

Лютий воду відпустить, а березень – підбере.

Кажуть, що лютий збиває ріг у зими: вже не зима, але ще й не весна. «Лютий зиму видуває, а березень – ламає» – з оптимізмом обіцяли!

Олена Лайко, “Тернопільська Липа”

Фото Миколи Бармака

 


Коментарі закриті.