Чим гірше у Тернополі, тим простіше виграти вибори

«Активісти-політики» у Тернополі, користуючись місцевими проблемами, вступили у «безкомпромісну» боротьбу, а страждає громада, – пише «TeNews».

populizm

Чого вчить історія

2018 рік української революції. Саме сто тому постала Українська держава, якщо говорити про її юридичне та політичне утвердження. Як і сьогодні, сто років тому Україна поставала в умовах війни, економічної розрухи. Перші місяці побудови молодої держави все йшло на «голому патріотизмі», а далі постали конкретні економічні проблеми. Потрібно було будувати апарат. Створювати армію. Годувати її. Налагоджувати економіку. І тут виявилося, що великі маси українців неготові до поступових, а іноді і непопулярних рішень. Сто років тому непопулярним рішенням, як і сьогодні, була «земельна реформа».

Українські консервативні сили пропонували еволюційний шлях, щоб і «вовки були ситі, і вівці цілі». Тоді в Україні існували великі земельні володіння, які давали доходи у державну скарбницю, з якої можна було фінансувати утримання нової української держави, і багато безземельних селян, яким потрібна була земля.

Консерватори пропонували поступово обмежити земельні володіння, передати їх до державного земельного банку шляхом викупу надлишків землі. З цього банку землю мали надавати безземельним селянам.

Тим самим консерватори прагнули зберегти галузь, яка давала українській державі гроші, і одночасно забезпечити безземельних селян можливістю господарювати. Такий шлях потребував часу. Треба було обміряти землю. Встановити її вартість.

Та існувала інша сила — більшовики. Вони не пропонували покрокової стратегії, а давали просто гасла. «Землю селянам!» – кричали з плакатів більшовики. Значна частина селян повірила у їх популістичні казки. А тоді втратила свободу, майно, а мільйони – життя, внаслідок репресій і Голодомору. Незалежної України не стало. Це історія, яка мала б дати українцям щеплення від популізму на віки.

Як нами маніпулюють

Але сьогодні маємо повтор тих самих подій у легкій версії. Бачимо політиків, які пропонують «прості рішення». Зокрема, на останньому мітингу на Театральному майдані лунали заклики «скасувати тарифи на газ», «тарифи на транспорт», «познімати когось з посад». При цьому не пропонувалося жодних інших рішень, які б давали відповіді на ряд важливих запитань. Серед них, зокрема, де знайти альтернативу цьому газу, якщо газ з Європи значно дорожчий, ніж з Росії? Чи може більше купувати його в Росії, бо «тарифи високі»? Де шукати кошти на той самий транспорт? Чи може повернутися до підвод і коней, бо автобуси не буде чим заправляти? Хто візьме на себе відповідальність за напрямки міського господарства, коли всіх «покарати» і «познімати»? Адже на прямі запитання, «що робити», від «ініціаторів змін» почуємо загальні відповіді на кшталт: «Потрібно найняти чесних людей і провести реформи».

Українці звикли критикувати і висловлювати нелюбов до будь-якої влади. Така вже анархістська душа українця. Але інколи все таки варто повертатися до здорового глузду. Боротьба проти власної громади, проти її комфорту, проти її економічної стабільності — це постріл собі в ногу. Так само, як легковірні селяни, піддавшись емоціям та нетерплячості, пішли за більшовиками і втратили свою волю, сьогодні, піддавшись на порожні обіцянки політичних балакунів, ми риємо яму під економічний фундамент своєї місцевої громади. Нам демонструють емоційні картини «обурених тернополян». Одні з них «не їздять транспортом, але підтримують інших», інші «не живуть в Тернополі, але допомагають тернополянам». Але всі пропонують «прості рішення» без плану, без стратегії. Так само, як робили сотню років тому більшовики, що були зайдами на українській землі.

Кому потрібні безлад і хаос

Кому ж найбільше потрібні безлад і хаос у нашій рідній хаті, у Тернополі та й взагалі у місцевих громадах? Безперечно, тим, хто не має позитивного плану розвитку. Хто може запропонувати лише боротися «проти когось», а не «за щось добре». По-суті — це політичні шахраї, які добре влаштували своє життя. Які ніколи не будуть користуватися громадським транспортом, за який ведуть «безкомпромісну боротьбу», яким все одно, чи буде у вас вдома взимку тепло, бо у них, як правило, є власний котел. Невдоволеною людиною легко керувати. Вона нездатна мислити критично. Саме у такий натовп нас намагаються перетворити політичні крикуни. А на потреби громади їм байдуже.

Адже коли б вони дійсно дбали про потреби більшості людей, то не влаштовували б перекриття вулиць у неділю, коли жоден державний орган не працює, зате працюють швидкі, що не можуть вчасно довезти хворого через «політичний піар», люди запізнюються до рідних і близьких. Справжні активісти і політики діяли б так, як у цивілізованій Європі. Вони б запропонували чіткий план, перелік економічно обґрунтованих пропозицій і з ними б пішли до міської ради. Проте «політичним більшовикам» не потрібне рішення в інтересах громади. Їм потрібен хаос напередодні виборів. Недарма ж на сторінках кількох українських політиків одразу ж почали смакувати інформаційний галас навколо теми транспортних тарифів. Ми ж маємо бути пильними, бо, як казав Митрополит Андрей Шептицький: «Що сказане про вас без вас, то проти вас…». Не можна комусь дозволяти вирішувати за нас, як нам думати.

Микола Савченко


Залишити коментар