Не кажучи вже про лаври і монастирі, де також моляться за здоров ‘я одного з провідних ідеологів війни з Україною, патріарха Кирила (Гундяєва), й де відбувається ще чимало обурливих і незаконних речей, про які написано не одну статтю і відзнято не одну годину журналістських розслідувань.
Безумовно, так було не завжди. Створені нашими пращурами архітектурні шедеври, частина яких належить до спадщини ЮНЕСКО, є загальнонаціональним надбанням українського народу, а не якоїсь чужої, тим більше ворожої нам держави, або ж церкви. Там поховані цілі династії правителів України, а поряд з ними сотні святих отців і захисників своєї землі.
Ми пропонуємо Вам подорож цими неперевершеними пам ‘ятками культури і мистецтва.
Києво-Печерська Лавра
Історія цієї неймовірної за своєю красою та значенням мистецької й духовної перлини починається з часів князя Ярослава Мудрого, коли на місці столиці Російської Федерації існували непролазні чигирі й болота. Більше того, саме тут поховано засновника міста Москва, київського князя Юрія Довгорукого, що якнайкраще засвідчує першість Києва як духовної столиці усієї Східної Європи. Окрім того, у всесвітньо відомому підземному некрополі Лаври спочиває прах Нестора Літописця, билинного богатиря Іллі Муромця (якого росіяни теж зробили “русским”), засновника давньоукраїнської медицини, лікаря Агапіта та інших державних, церковних і громадських діячів українського Середньовіччя.
Одначе, нині Лавра є головною штаб-квартирою Російської православної церкви (РПЦ) в Україні. Настоятель тамтешнього чоловічого монастиря Павло (Лебідь) не приховує своїх доволі своєрідних поглядів щодо війни з Росією, Донбасу і приналежності Криму. Своєю чергою очільник УПЦ МП, митрополит Онуфрій (Березовський) виступає з проросійськими проповідями у центральному храмі лаврського архітектурного комплексу – в Успенському соборі, на долі якого хотілося б спинитися окремо. Прикметний, але якоюсь мірою вже традиційний для цієї церкви скандал стався нещодавно, коли виявилося, що у Києво-Печерській лаврі на виставці до Дня хрещення Київської Русі вивісили фото із президентом РФ Володимиром Путіним.
Бароковий Собор Успіння Пресвятої Богородиці, як і інші добре відомі київські, й не лише київські, святині кінця XVII-XVIII ст. споруджувався коштом Івана Мазепи, штучно демонізованого РПЦ й досі “відлученого від церкви”. “Анафему” з гетьмана не знято, однак залишеною ним спадщиною московські церковники вправно користуються. Й, зокрема, з метою неабиякого власного збагачення.
Вже за Незалежності підірваний НКВСівцями у Другу світові війну Успенський собор відновлювали за участю благодійників та українських платників податків. Однак з тієї причини, що пам’ятка розташована на “закріпленій” за УПЦ МП-РПЦ території, вона теж дісталася цій організації.
Окрім Мазепи, з Успенським собором пов ‘язано життєпис ще одного видатного українського політика, який теж воював з Московією, і теж опікувався Лаврою. Йдеться про великого князя Костянтина Острозького, чий неймовірної краси надгробок так і лишається не реставрованим.
Не зайвим буде нагадати, що у Дальніх печерах Лаври покояться рештки його діда, преподобного Федора Острозького. Династія Острозьких вважалася нащадками Рюриковичів й тому під час її правління побутувала думка, що Київська Русь-Україна продовжує існувати попри внутрішні усобиці і ворожі навали. Кам’яний пам’ятник Костянтину Острозького, що був зображенням його фігури у лицарських обладунках натуральної величини, простояв 360 років.
До речі, після проголошення УНР споруди Києво-Печерської Лаври належали Українській церкві. Деякі націонал-патріотичні сили намагалися самотужки повернути Лавру у 90-их рр. й під час Революції гідності. Проте невдало. Без широкої юридичної і політичної підтримки ширшого загалу вірян подібні заходи щораз вважали провокаціями.
Почаїв
Православний чоловічий монастир у Почаєві Тернопільська область зі статусом лаври. Найбільша православна святиня Волині, друга, після Києво-Печерської лаври, України.
За легендою, у XIII ст. Почаївську лавру заснували ченці, котрі переховувалися від монгольського вторгнення. Більше ста років, з 1713 до 1832 року, Почаївський монастир належав до греко-католицької церкви, до василіянського ордену. Варто зауважити що саме василіяни найбільше розбудували монастир і прикрасили його. Під час національно-визвольного повстання поляків і литовців проти Російської імперії, так званного листопадового повстання 1830—1831 років, ченці Почаївської лаври прихильно поставилися до антимосковських повстанців: допомогли провіантом, кіньми, фуражем та грішми. Відтак після придушення цього заколоту 25 жовтня 1831 року російська імперська влада віддала монастир у відання Волинської єпархії російської православної церкви.
Разом з тим, то все ж таки православна святиня. Прочани з усього світу регулярно відвідують її з метою фізичного і душевного зцілення від ікони Почаївської Богородиці… І одночасно чують розповіді про те, що “Бог украинского языка не понимает”, та купують відверто політичну літературу “от батюшек” з Росії.
Тернопільська обласна рада постійно піднімала питання юрисдикції святині. Але законодавча гілка місцевої влади з цього питання не мала підтримки гілки виконавчої.
До діяльності Почаїва причетний вже згаданий Костянтин Острозький. Він опікувався монастирем разом з просвітителем, майбутнім святим Йовом Почаївським з Коломиї. Вони ж прийняли у себе втікача від РПЦ, друкаря Івана Федоровича (Федорова). Що зайвий раз підтверджує різницю у підходах до віри й поширення знань, таких відмінних в Україні і в Московії.
Вже утрьох – князь Костянтин, Йов та Федорович – видали славнозвісну Острозьку Біблію. Перше повне зібрання книг Старого та Нового Заповіту церковнослов’янською мовою.
Святогірська лавра
6 травня 2014 року один з телеканалів повідомив: бойовики перетворили підконтрольну УПЦ МП Святогірську лавру на власний шпиталь і військову базу, прочан переводять у сусідній жіночий монастир. Цьому сприяло вдале географічне розташування монастиря, розміщеному на скелястому узбережжі Сіверського Донця (Донеччина). Заявлялося, що лаврські дзвіниці сепаратисти нібито планували використовувати в якості снайперських позицій.
Українські війська невдовзі звільнили святиню і північну частину Донецької області загалом. При цьому роль настоятеля монастиря і його помічників у подіях початка війни до кінця так і лишається нез’ясованою. Випускник Московської духовної семінарії, митрополит Святогірський Арсеній (Яковенко), заперечує сам факт перебування терористів у лаврі, натомість розповідає про врятованих ним біженців, зокрема дітей.
Мгарський монастир
Споруджений на гроші матері Яреми Вишнивецького, великої меценатки Раїни Могилянки, цей осередок православ’я біля Лубен на Полтавщині, справді, є надзвичайним та особливим. Під час відвідин цієї пам ‘ятки, увінчаної собором мазепинських часів, можна потрапити до унікального монастиря відставних запорозьких козаків, що вцілів до нашого часу. Межігірський та Трахтемирівський не збереглися, а Мгарський є. І приймає гостей, щоправда, знову ж таки, з благословення російської церкви.
За даними екс-голови Спілки письменників України, народного депутата кількох скликань Володимира Яворівського, видатна духовна твердиня, де переховувався Юрко Хмельницький, де знаходив розраду Тарас Шевченко, нині друкує і розповсюджує отруту у вигляді путінських і гундяєвських прокламацій. “Бридкішого, жахливішого я нічого в своєму житті не читав. Я зробив із цього приводу свою авторську програму на радіо. Цитував. Це страшне: що завдяки Сталіну є Україна і тому подібне”, – наголосив він наприкінці червня цього року на колегії Держкомтелерадіо.
Як зазначає Яворівський, таким чином РПЦ відразу досягає подвійну мету: економить на доставці літератури подібного гатунку й додає ій “авторитності”, випускаючи книжки подібного типу по цей бік кордону. “Не все до нас перевозять потягами, літаками, фурами. Набагато легше і простіше перекинути сюди гроші – а в нас є такі видавництва, які це елементарно зроблять, і це буде набагато дешевше. І легше буде завезти в магазини”, – зауважив політик.
Собор Різдва Богородиці у Козельці
Мало примітне в наш час містечко Козелець на півшляху від Києва до Чернігова за власну візитівку має таке архітектурне й історичне диво, якому могли би позаздрити топові туристичні центри Європи. Мова про православний собор середини XVIII ст. – величне творіння визначних архітекторів українського бароко Андрія Квасова та Івана Григоровича-Барського, що постало як родинний храм-усипальниця Розумовських.
Головною оздобою собору слугує кількаярусний, різблений з липи іконостас, до створення якого, як вважають, долучився італійський майстер Растреллі. Не усі з його 80 ікон лишилися не ушкодженими, більшість з них пройшли реставрацію. І виглядають так, немов написані учора, що ще більше посилює враження вірян і відвідувачів.
