fortepiano-2018Якийсь дивний сьогодні день. Чомусь всі раптом згадали, що 1 жовтня – День музики. І не музиканти зовсім. Це подяка Фейсбуку за поширення інформації чи «гуглу»?! Хоча, чому тут особливо дивуватись?! В принципі, День музики можна вважати святом усіх, хто любить музику: слухає, танцює під неї, співає – і не важливо, де це відбувається, – на весіллі в процесі застілля, в караоке під час дружньої вечірки, на кухні, смажачи яєчню, чи у ванній кімнаті під акомпанемент води в душі.

fortepiano-2018

А музика, як явище, комбінація звуків, джерело шуму, що звучить у тій чи іншій тональності, постійно довкола нас: естрадна чи то попсова, що лине, часом досить нав’язливо, з радіоприймача чи телевізора, рок, який розуміють і шанують вельми прогресивні поціновувачі, народна пісня, що асоціюється з маминою колисковою, різдвяною колядою чи весільними традиціями. Не варто забувати і про музику класичну, яка наче безцінний спадок композиторів минулого переходить із століття в століття, набуваючи у кожній з епох нового змісту та значення. Хоча близька вона, на жаль, зовсім небагатьом слухачам.

Тільки музика здатна вимивати пил із людських душ і викрешувати іскри із сердець. Музика, наче дощ, крапля за краплею просочується у серце і оживляє його…

Музика має дивний дар. Вона може як розрадити, підштовхнувши до прийняття якогось важливого рішення чи давши відповідь на те чи інше запитання, так і все ще більше заплутати, вказати світло в кінці тунелю чи завести у ще більші глибини печалі, а то й депресії…

Я стільки років розповідаю про музику – таку різну, таку цікаву, таку особливу, – що можу тепер говорити про неї безкінечно. Однак при цьому мені важко щось оцінювати критично. Коли йдеться про музику, то, як і простий, звичайний слухач, можу лише сприймати її з точки зору – подобається-не подобається, торкає якісь струни у серці чи залишає байдужим. Але коли під час виконання твору відчуваєш, що щось перевертається всередині, на очі виступають сльози, перехоплює дихання і хочеться, щоб ця мелодія ніколи не закінчувалася, то, очевидно, й справді можна стверджувати про щось у ній особливе… Завжди заздрила людям, які зі знанням справи можуть висловитись на зразок: «в цьому місці лінія басу така соковита, а тут другі скрипки могли б проявитися і яскравіше, послухайте оце соло, воно ж говорить про нерозділене кохання, а оця темка віолончелі наче заперечує, що все вже втрачено»…. Не вмію я так розбирати музику на запчастини, хоча, чесно кажучи, для того, щоб її любити, це вміння, може, не настільки вже й потрібне. Можливо, цілком достатньо сприймати музику в комплексі, – як настрій, емоції, енергетику, мелодію врешті-решт. І отримувати насолоду. Від музики і від життя разом із нею!

Олена Лайко, «Тернопільська Липа»

Від admin