Відомий тернопільський священик розвінчав неправдиві міфи про молитву

Ви теж напевне, як і я, не раз зустрічали в транспорті чи інших публічних місцях жіночок (а це переважно саме жінки), які показово моляться при всіх, перебирають вервичку, підкреслено й довго витягують із сумки свій молитовник, і з якимось пафосом (щоб усі встигли побачити) перекидають у ньому сторінки, особливо широко хрестяться проїжджаючи повз черговий храм. Дивлячись на це псевдорелігійне шоу навіть невіглас, який має тільки «бога в душі», а сповідатися ходить лише перед Великоднем, може з іронією сказати, що ця безкоштовна вистава й близько немає нічого спільного з молитвою та правдивим благочестям. Справжня розмова з Богом – це завжди в н у т р і ш  н є священнодійство.

Тож сьогодні я б хотів тезово розповісти про одну, надзвичайно важливу річ, яку віруючі люди часто не розуміють, а священики на ній чомусь не наголошують. Наша мова нині піде про мистецтво правильної молитви. Не скажу, що я саме та людина, яка на практиці може похвалитися досконалим опануванням цим мистецтвом із мистецтв. Однак, багатолітнє вивчення теорії богослів’я та аскетики дає мені всі підстави, а двадцятилітнє стояння біля Божого престолу в сані священика робить мене зобов’язаним часто говорити про духовне життя, про його ключові закони та про потребу виправлення помилок, яких ми припускаємося щодня на своєму шляху до Бога.

Якщо комусь не сподобається те, що він почує – я наперед прошу вибачення – моя ціль не образити, але роз’яснити. Все, що я кажу – кажу не від себе, а від Святих Отців Східної Церкви – наших найбільших авторитетів, учителів і наставників у питаннях спасіння душі. Тож, подумайте краще про те, що ваш бунт проти того, що я скажу – це виявлення гордині, першого з гріхів.

Про молитву написано цілі бібліотеки книг. Чи не кожен Святий Отець міг поділитися своїм досвідом молитви, часто на прохання учнів вони розповідали про небезпеки та труднощі, які стоять на шляху всякого щирого богомольця. Чимало таких повчань було записано та дійшло до нашого часу. Формат нашої розмови не дає нам можливості скрупульозно, з цитатами та посиланнями переповідати все, що вони писали. Зараз важливо наголосити на іншому: Те, що колись було центром уваги найбільших духовних подвижників нині зникло, наче щось непотрібне, щось таке, що перестало діяти. Подумаймо, чому певні принципи духовного життя були важливими для Макарія Великого, Іоана Ліствичника, від Ніла Сінайського до Василія Великого нам, лінивим, байдужим і пристрасним людям XXІ століття вже перестали бути такими.

Все ж, згадаємо кілька важливих тез, без яких не уявляється правильна, християнська, православна молитва.

1. Не кожна молитва є молитвою. Чимало людей вважають, що оскільки вони устами промовляють, “вичитують” певні слова з молитовника, то вони моляться. Звісно, що це не так. Молитва це не вичитування чужих слів, а піднесення нашої душі та духу до Бога. Далі ми згадаємо, що головним органом молитви є наше серце (дух), а не рот. Якщо людина просто промовляє чужі слова, навіть не намагаючись зупинятися увагою на їхньому змісті – вона просто вдосконалюється в читанні. Це не молитва. Не обманюймо себе. В одній древній історії розповідається про ченця, який прийшов до Авви кажучи, що має безперестанну молитву. Старець, який бачив його серце каже: –  Ні, брате! Немає в тебе ніякої молитви. Ти просто звик до слів молитви так, як інші звикають до слів лайки! Уявіть собі, наскільки важлива та складна річ – молитва. Все життя ходила до церкви, але жодного разу так і не помолилася! Щось читала, співала, виголошувала, але не молилася!

Існують декілька рівнів молитви. 1) Молитва язиком – голосно чи пошепки. Це початковий етап, і вже він, як переконаємося далі, не доступний багатьом із нас. Господь нагадував нам умови доброї молитви: «Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Див. Мф.6:5-7). Молитва на показ – це не молитва, а дешеве театралізоване дійство, гидке не тільки людям, але й Богу. 2) Друга ступень – молитва розумом, думкою. Людина молиться не промовляючи ротом нічого, тільки творить молитву всередині себе. 3) Третя ступінь – це коли на нашу внутрішню молитву розумом почне відзиватися серце, народжуючи покаянний жаль за гріхи та бридливість до власних нечистих вчинків. Така молитва може називатися безперестанною, бо її творять не уста, а наше серце, чим би ми в цей час не займалися. Святі Отці наголошують, що цей щабель – це не дія людини, а реакція Бога на неї, і на це повинна бути воля Божа, а не людська. 4) Існує ще й особливо висока степінь молитви, яка існувала лише в людей, які досягли надзвичайної святості – це містичне споглядання, коли в людини молиться її дух, а всі духовні та тілесні сили мовчать. Святий Ісаак Сирін писав, що таке «мовчання є таїнством майбутнього віку, а наші слова це знаряддя нашого часу». Відтак, треба наголосити, що молитву слід починати не з кінцевого етапу, не середнього, а з самого початку, уважно прямуючи сходинка за сходинкою. Отці називали безумством прагнення людини отримати молитву та дари молитви без праці, одразу, як у святих.

2. Справжня молитва – безперервна. Чимало віруючих з великою ревністю ставляться до ранкового та вечірнього молитовного правила. За це їх варто всіляко хвалити та ставити в приклад тим, хто взагалі ніколи не молиться. Однак, слід також нагадати, що справжня християнська молитва – вона не має розпорядку, як і не має розпорядку розмова закоханого подружжя чи вияв турботи матері до свого немовля. Молитва повинна бути не формальністю, яку ми чинимо по суворому графіку, а нашим палким бажанням постійної духовної тверезості, утримання в пам’яті та розумі Бога. Це означає, що на вищому щаблі нашої досконалості краще прагнути не скрупульозного виконання відомих правил з молитвослова двічі на день, а поділу та “розтягнення” цих молитов на весь день. Пригадайте, як це робив св.Іоан Златоуст, молячись щогодини особливою короткою молитвою.

3. Молитва без діл – коливання повітря. Чимало людей не задумуються навіть про те, що молитва це неймовірна зброя проти диявола. Але й диявол у свою чергу теж має свою зброю, щоб дати нам гідну відсіч – його зброя наші слабкості та пристратсі. У фільмах і книгах, які начебто описують диявола, часто показують сцени, де біси гинуть чи втікають від молитви людей. Чи може таке бути? Може, бо темрява завжди зникає там де з’являється хоча б промінчик світла. Але для цього людина, яка молиться, повинна не лише вміти читати, але й вести ревне християнське життя. Християнська молитва – це момент принесення Богу людиною самої себе, це висловлення словами духовного досвіду людини, а не сам досвід. Досвідом є її святе життя згідно заповідей, щире покаяння та участь у житті Церкви та Таїнствах. Плоди молитви є не наслідком однієї молитви, а всього життя того, хто молиться. Тому, не обманюймо себе, вважаючи себе святими лише від того, що молимося. Молитва це добре, але це лише слова. Потрібні й вчинки – віра без діл – мертва. Негідник, злочинець, злодій і тиран, якщо не кається, а далі грішить – скільки б не молився чинить все даремно , Богу його жертви смердять. Та що там справи! Чимало людей тими ж устами, якими звертаються до Бога, продовжуть часто та з великим задоволенням брудно лаятися. Матюки входять у гріховний навик людини, передаючись від батьків вже у найперші роки життя наче якесь коштовне придане. Не віра, не любов, не благочестя передається нині, як дорогоцінний скарб. Брудна лайка є постійним супутником людини, на відміну від молитви. Люди нашого часу моляться (і це в кращому разі) двічі на день, а нецензурно висловлюються постійно, і не лише в особливо емоційних станах, але й просто – для зв’язку слів чи «крутості».

4. Молитва може бути гріховною та небезпечною. Святі Отці пишуть, що буває неправильна молитва, яке є гріхом. Чимало людей молячись прагнуть досягнути не спасіння душі, бачення своїх гріхів чи щирого покаяння, але хочуть отримати надзвичайних містичних станів, досягнути видінь, певних тілесних реакцій на молитву – солодкості в роті, співів у вухах, чудових запахів фиміаму. Отці категорично забороняли під час молитви уявляти собі Бога, Богородицю чи Святих. Достатньо промовляти слова молитви дивлячись на ікону, концентруючись на словах молитви, а не «викликаючи духів». У різноманітних «Патериках» чи історіях із «Житій святих» неодноразово читаємо, як людям, під час молитви з’являлися біси у вигляді ангелів. Впавши в стан духовного самообману (самооблещення, прелесті), людина відчуває себе святою, вартою всіляких явлень із Небес. Самооблещення – це стан, яким диявол спокушає подвижника, навчаючи його думки, що він уже досягнув багато в святості, кращий за інший, вартий всіляких нагород і надприродних здібностей. Знаємо, як неодноразово біси являлися монахам та граючи на їх гордині доводили їх до духовної та фізичної смерті. Те саме відбувається нині з людьми, які не мають смирення, а хочуть демонструвати свою святість усім навколо. Святі Отці одностайно свідчать: святість не бачить себе святою, а грішник не бачить себе грішником.

0a73e7fd6dacffb39de13bda14db5aae

5. Молитва повинна бути свідомою, зрозумілою нам. До останніх часів наші люди молилися на старословянській мові, тільки коливаючи повітря: молитва на мертвій та старій мові з російським акцентом у дійсності не зрозуміла вже навіть самим росіянам. Тепер, із відродженням Української Церкви, вже ціле покоління християн мають можливість молитися рідною мовою, використовуючи за зразок найкращі приклади молитов православних подвижників. Однак, мало всіти прочитати молитву тією мовою, слова які ти розумієш. Потрібно ще й розуміти зміст прочинахих слів і понять, які вони визначають. Для цього потрібне добре знання Катехизису, Закону Божого, Євангелія. Вірити в Бога, не лише означає прийняття за правду факт того, що Він існує. Вірити – це зробити свідомий вибір на користь Бога і саме Православної Церкви, маючи при цьому безліч безбожних, нецерковних альтернатив. Християнство – це не лише важливо та необхідно, але й неймовірно цікаво. Наші молитви це не пустопорожні екзальтовані закликання, а розумна віра переведена в слова. Не знати свою віру не лише соромно, але й небезпечно.

6. Молитва повинна народжувати смирення та покаяння. Справжня молитва повинна народжувати в нас покаянний настрій, відчуття невідповідності до Божих вимог та сильне бажання все виправити. А як часто в нас після молитви народжуються протилежні думки! Помолився на копійку, а загордився на сто євро! Святий Петро Дамаскін писав, що правильна молитва повинна викликати в нас «бачення своїх гріхів, численних, як пісок морський». Знову згадаймо жіночку в автобусі, як молиться напоказ. Хіба вона бачить у собі гріхи? Хіба вона відчуває себе гіршою за всіх у цьому вагоні? «Ти говориш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби; а не знаєш, що ти нещасний і жалюгідний, і вбо¬гий, і сліпий, і голий» (Об.3:17).

7. Неуважна молитва. Якби ми розмовляли таким чином з людьми, як часто розмовляємо з Богом, вони б подумали, що ми несповна розуму. Ми не просто можемо на мить відволіктися від молитви, ми взагалі – лише кілька хвилин можемо молитися зосереджено. Майже весь час наші думки, як ті необ’їжджені жеребці, скачуть полями наших мрій і фантазій. То ми під час молитви повертаємося в минуле, щоб згадуємо пережите, то терміново пригадуємо, що треба щось записати чи комусь зателефонувати саме в цю мить, то плануємо щось, що треба зробити завтра. Як часто буває, що людина своїм тілом стоїть в храмі, її уста співають антифони, але думає вона при цьому про свій дім, кухню та про каструлю борщу, який вариться на плиті. Хіба ця людина молилася перебуваючи в храмі? Ні, вона варила борщ! Буває ще й інше – коли в людини «око замилюється», і вона взагалі втрачає контроль над тим, що вона промовляє. Слова, які складаються в звуки, через звичку багатолітнього читання стають для неї позбавлені змісту, як звук кашлю чи щось подібне. Звук молитви є, а самої молитви немає. Святі Отці радять у таких випадках не брати на себе надто велике правило, що нам не під силу, а молитися короткими молитвами, які можемо тримати в увазі. Якщо читаємо довгу молитву та зловили себе на думці, що думка «відлетіла» десь в інше місце – повертаємося до того місця, де ми востаннє з нею бачилися та справді молилися. Пригадаймо молитву Спасителя в Гефсиманії – тоді він молився до кривавого поту. Ми не мусимо кожного разу викликати в собі такий стан. Однак, хоча б тих 5 хвилин, які ми проводимо на молитві, маємо бути саме на молитві, а не в іншому місці.

8. Благоговіння. У це складно повірити, але чимало людей називаючи свою молитву розмовою з Богом, ставляться до неї цілком формально, без благоговіння, священного трепету та страху Божого. Людина просто читає слова з книжки та й усе. Без молитви немає релігії, а без благоговіння немає молитви. Якщо ви під час молитви розглядаєте муху на стелі, згадуєте фрагменти розмови з товаришем, а ще позіхаєте та чухаєте собі спину – це все, що завгодно, тільки не молитва. Не обманюйте себе. Увага, як і благоговіння часто від нас не залежать, це правда. Але, християнин може й повинен себе спонукати до духовної праці, аскези, внутрішнього подвигу та самоконтролю. Одна справа визнати свої слабості, зовсім інша – докладати зусиль,щоб їх побороти. Святі Отці стали святими саме тому, що практикувалися в молитві багато років, не зневіряючись та працюючи над собою щодня.

9. Чотки для молитви не потрібні. Ми вже говорили, що справжня молитва – це внутрішня робота серця. Згідно традиції Східної Церкви чотки або вервиця є приналежністю монахів, ціль життя яких і складає молитва. Чому ж нині так часто миряни використовують вервицю для молитви? Традиція молитися на вервиці мирянам прийшла до нас із Заходу, де чотки стали додатковим інструментом для духовних практик. Якщо на Сході вервиця це лише зручна рахівниця кількості молитов, то за Заході закріпилася традиція використовувати «розарій» не для молитви, а справжніх духовних медитацій. Деякі католицькі святі рекомендували , а Ігнатій Лойола склав цілу духовну систему, яка ставиться в приклад для всіх віруючих. Там людина не тільки молиться, але й перебираючи зернятка повинна уявляти собі певні релігійні образи та події, біблійних персонажів, коротше кажучи мають робити саме те, чого отці Сходу категорично заповідали уникати, щоб не зійти з розуму та не впасти в стан самооблещення. Як виняток, духівник із ченців може благословити особливо ревним християнам творити кілька сотень молитов Ісусових у день: – «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного» – використовуючи для підрахунку саме вервицю. Але знову ж таки нагадаю – молитва на вервиці – це вищий духовний рівень, про який нам – грішним, лінивим невігласам думати рано. Навіть ченці, які отримують чотки під час постригу, розуміють їх з одного боку, як високий, недосяжений символ постійної молитви, із іншого – як інструмент, який може як принести користь,так і  погубити новоначального. Саме тому, ченці завжди мають ігумена чи духівника, під керівництвом якого звершують свій подвиг. Людям без духовного досвіду чотки непотрібні, незрозумілі та абсурдні. Годі братися за сто кілограмову штангу, не піднявши перед цим п’ять кілограм. Пересвідчитись в цьому можна кожного разу, коли бачите, як люди носять чотки не на руці, а на шиї. Більшість людей навіть не знають, що це таке. Миряни категорично не можуть молитися на чотках прилюдно. Якщо у вас є благословення від духівника молитися на чотках, там є особлива умова- їх ніхто не повинен у вас бачити.

10. Спонука. Багато людей моляться лише тоді, «коли їм хочеться», чекаючи для молитви особливого натхнення. Це помилка. Якщо людина кожного разу буде чекати особливого «натхнення» на добрі справи, швидше за все, вона в житті взагалі нічого доброго не зробить. Молитва це важкий, але важливий і необхідний тягар. Якщо ми будемо чекати коли він стане легшим – то він ніколи легшим не стане. Лише змушуючи себе на молитву, людина долає все те гріховне начало, що живе в її серці. І лише в міру нашого духовного зросту в нас з’являється та утверджується навик і любов до молитви. Цю істину пізнав кожен, хто нині любить молитися й не уявляє дня без розмови з Богом. Однак, майже кожен починав молитву, як щось незрозуміле, а то й нудне, нецікаве та непотрібне. Дорога відкривається тому, хто нею сміливо йде!

Звичайно, згадати про всі небезпеки чи дати вичерпні поради людині, яка хоче навчитися молитися, неможливо в короткій статті. Наостанок можу хіба зауважити – священик у храмі існує не лише для того, щоб співати та кадити. Це – душпастир, людина, яка поставлена Церквою спеціально для того, щоб звершувати духовне керівництво над ввіреною паствою. Добрий священик завжди готовий і хоче поговорити з вами про вашу молитву та відповісти на питання, якщо вони будуть. І,звісно, не забуваймо про духовну літературу, Святих Отців. Так, її читати не завжди легко. Однак, ніяка цінна праця, що може принести користь, не буває легкою. Все якісне – завжди дороге. Ось чому на тисячі чи навіть сотні вчених припадає мільйони «бомжів». А геніальних вчених узагалі десятки та одиниці. Різниця між цими станами проста – заради мети вчений змушував себе працювати, навіть тоді, коли дуже хотів спати. А «бомж» хотів спати – то спав. Подумаймо про це.

 

Джерело: Богослов

Залишити коментар