Тернопільські жертви домашнього насилля не говорять про своїх кривдників

В минулі століття чималій кількості жінок, що потерпали від будь-яких неправомірних дій своїх ревнивців, деспотів, вимагачів і навіть ґвалтівників, з якими перших поєднували родинні відносини, було доволі непросто і навіть соромно звернутися кудись по допомогу. На сьогоднішній день існує чимало закладів, телефонів гарячих ліній та відділень поліції, де жінки можуть розповісти про свою проблему. Тільки й досі від родичів, друзів, колег чи знайомих, які потерпають від насилля в родині, нам доводиться чути наступне: «Не хочу нікому говорити про свої біди, щоб не виносити “сміття з хати”…»

Своєю життєвою історією поділилася моя товаришка – 28-річна тернополянка Надія П. (прізвище не вказано за бажанням людини – прим.авт.). П’ять років тому жінка одружилася з Василем, на кілька років старшим за неї. Надія розповіла, ще в період дошлюбних відносин вона бачила, що чоловік не зовсім тверезим приходив на побачення із нею. На запитання своєї обраниці: «Чи ти вживав?» той соромливо відказував: «Ну лише трішки задля хоробрості. Ти така розумна й красива юнка, що біля тебе одразу ж почуваюся дещо розгубленим».

Довірливу дівчину «засліпила» врода й компліменти Василя, який під час нетривалого цукерково-букетного періоду настійливо пропонував їй стати його дружиною. А Надю ще й подруги під’юджували, мовляв, не втрать такого красеня, а то інша забере. Тому невдовзі молодята й розписалися.

Коли Надія переїхала на квартиру до чоловіка, то, за словами жінки, її життя у новому помешканні згодом перетворилося на справжнє пекло. Чи не щоднини її чоловік на вулиці збирав біля себе товаришів “по духу” задля того, аби «сообразіть на двох чи трьох». Дійшло до того, що й додому водив п’яничок. А після кожного такого візиту друзів по чарці дружина виявляла, що у квартирі щось зникало: чи то срібний браслет, чи навіть фотоапарат. А скільки разів Надія терпіла крики й образи від нетверезого горе чоловіка, який, добре, що не доповнював словесне насильство фізичним.

Недоспані ночі, нервові зриви, часте поневірянь у батьківському домі – і це не все, чого довелося натерпітися Надії, доки та, нарешті, наважилася на розлучення. На моє запитання, чи зверталася жінка по допомогу до громадських організацій, центрів чи правоохоронних органів, які допомагають постраждалим від домашнього насильства, та відповіла, що ні. Як підмітила товаришка, в цих закладах та органах вона не бачила жодних шляхів вирішення своєї проблеми.

А скільки ще подібних історій страждань, болю, відчаю доводиться зазнавати українським жінкам, які вважають, що не виносити свої проблеми на загал – найкращий вихід у їхньому становищі. Така терпимість та небажання просити допомоги обходиться матерям, дружинам, дочкам дуже дорого. За даними офіційної статистики, яку висвітлила заступниця міністра внутрішніх справ України з питань європейської інтеграції Анастасія Дєєва, щороку близько 600 жінок гинуть в Україні від домашнього насильства.

Невтішними є й розрахунки, проведені Інститутом демографії й соціальних досліджень на замовлення Фонду народонаселення ООН. За їхніми даними, щорічно приблизно 1,1 млн українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією в сім’ї, з яких у поліцію звертаються тільки 10-15 % постраждалих.

За статистикою ГУ НП Тернопільщини, в області протягом 2018 року на обліку стоїть 717 осіб, схильних до домашнього насильства (ті люди, які мають сім’ї). Загалом, на профілактичному обліку поставлено 2 017 осіб, які вчиняли насилля над своїми рідними та близькими. Щодо жертв домашнього насильства, то за перший квартал 2018 року було зареєстровано 998 заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші дії, пов’язані з сімейним насильством.

За словами начальника відділу комунікації ГУ НП в Тернопільській області Сергія Крети, серед людей, які потерпіли від домашнього насилля, більш, аніж 70% становлять жінки.

— Серед жертв домашнього насильства велику частину посідають саме жінки, які зазнають насилля переважно від своїх “половинок”. Найчастіше дружинам доводиться відчувати на собі моральний, емоційний, психологічний тиск від чоловіків, які перебувають у стані алкогольного сп’яніння. На жаль, на Тернопільщині трапляються випадки, що особи, які вчиняли насильство в родині, уникали відповідальності за свої дії. Наприклад, якщо чоловік завдав жінці чи то фізичного, чи психологічного насилля, при цьому жертва одразу ж не заявила про свого кривдника у правоохоронні органи, то через певний період обоє людей мирилися. З часом агресія забувається, а кривдник, який перебуває у близьких родинних стосунках зі своєю жертвою, приносить вибачення за свої дії, обіцяючи більше так не чинити, чи навіть «відкуповується» подарунками. Навіть якщо жінка вже заявила про вчинення щодо неї насильства, то, помирившись із «колишнім» кривдником, вона пише в поліції зустрічну заяву про те, що не має жодних претензій стосовно свого обранця, — повідомив начальник.

Сергій Крета додав, що інколи особа уникає належної відповідальності за вчинене фізичне, психологічне, сексуальне чи економічне насильство через недостатню кількість фактів, які би засвідчували, що винна людина підпадає під певну статтю. Наприклад, завдано матеріальний збиток на суму, недостатню для того, щоб людина підпадала під кримінальну відповідальність. Або ж жертві нанесено легкі тілесні ушкодження, за які передбачено невеликий штраф чи профілактичні бесіди.

Сергій Йосипович також додав, що є і жінки, які, попри чинення щодо них систематичного тиску, роками продовжують терпіти своїх образників.

— Напевне вже склалося історично, що чимало жінок серед загальної кількості жертв домашнього насилля на Тернопільщині терпеливо зносять знущання від чоловіків. Особливо це явище характерне для сімей, які проживають у сільській місцевості. Впливає на те, що особи терплять кривдників і той факт, що вони, можливо, самі були свідками, як у їхній сім’ї батько бив матір. Саме тому через деякі речі, які жінкам доводилося бачити й навіть переживати з дитинства, вони зараз сприймають кривду від чоловіків, як належне. Окремі представниці навіть думають: “Краще терпітиму від чоловіка, лиш би мати повноцінну родину, не чути осуду від односельців, не бути негідним прикладом серед інших сімей”. Я вважаю, що ті жертви, на які зараз ідуть жінки заради збереження родини, є не потрібними. Бо ж не обов’язково на осуд, а, навпаки, на підтримку потерпілі від насилля особи повинні розраховувати від оточення , — розповів Сергій Крета.

Сергій Йосипович підмітив, що людям нарешті потрібно припинити терпіти своїх насильників, адже на сьогоднішній день, як на Тернопільщині, так і в інших містах України існують центри, громадські організації, працюють телефони гарячих ліній, куди жертви насилля можуть будь-коли звернутися по допомогу. За словами пана Сергія, нині з боку держави та поліції області проводиться чимало заходів для того, аби допомогти людям зрозуміти, чому не потрібно зносити над собою насильство.

Детальніше про те, на яке сприяння варто розраховувати жертвам домашнього насилля в Україні, наскільки комплексну й повноцінну допомогу можуть отримати потерпілі в державних та неурядових центрах та чи багато їх діє в областях держави розповіла юристка Громадської організації «Ла Страда-Україна» Анна Саєнко.

— Дуже прикро, що на сьогоднішній день у нашому суспільстві поширені стереотипи на кшталт: «Б’є, отже любить», «Насильство – це сміття, тож його не треба виносити з родини», або ж «Бачили очі, що купували».  Ці  усталені шаблони мислення діють у суспільстві, тож з ними потрібно боротися й доносити до всіх, що будь-який вид насильства – це порушення прав людини. На жаль, в областях України кризових центрів для жертв домашнього насилля є дуже мало. Людина, яка постраждала від насилля, може отримати допомогу у державних притулках – центрах соціально-психологічної допомоги, які зараз діють майже у всіх областях України. В таких закладах, окрім штатних психологів, працюють і юристи, а направлення до них можна отримати через поліцію або ж центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Дещо проблемним є лише те, що для того, аби мати можливість перебувати в таких закладах, потрібно мати з собою пакет певних документів. До того ж, там жінки не завжди можуть бути разом з дітьми (для цього діють окремі центри для матері й дитини). Варто також зауважити, що в центрах соціально-психологічної допомоги можна перебувати лише до шести місяців, — поділилася пані Анна.

На думку Анни Саєнко, для того, аби зменшити число жертв домашнього насилля в Україні, зокрема на Тернопільщині, потрібно насамперед збільшити інформування населення: що таке домашнє насильство; які є його види та прояви; як себе захистити від нього та на яку допомогу в Україні можуть розраховувати жертви домашнього насилля. Юристка зазначила, що таке інформаційне просвітництво потрібно також проводити і в школах.  Дітлахів треба навчати не тільки розрізняти насильство, але й розуміти, що його не можна терпіти, а потрібно з ним боротися і вміти захищати свої права.

Фахівчиня також підмітила, що не менш важливими заходами, які сприятимуть зменшенню кількості осіб, постраждалих від насильства в родині, є посилення відповідальності за вчинення насилля. Окрім цього, в Україні також повинна працювати державна система взаємодії, яка матиме на меті комплексно допомагати людям – потерпілим від тиску в родинах.

Варто зазначити, що люди, які зазнають будь-якого виду насильства, можуть звертатися  за допомогою в поліцію за номером 102 або звернутися за консультацією на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації 0-800-500-335, а з мобільного –  на номер 116 123. Лінія є анонімною, конфіденційною та працює цілодобово.

Номери служб, які допомагають у випадку домашнього насильства:

Тернопільський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді – 03552-23-55-92

Телефон довіри – 0352-43-31-00

Тернопільський жіночий клуб «Відродження нації» – 0352 – 52-39-52

Громадська організація «Ла Страда-Україна» 0-800-50-03-35

Місцевий Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги 0-800-213-103

000-15

Анна Семенків

Джерело: Тернополяни 

Залишити коментар