Тернопільські євреї і жах Голокосту

Після Другої світової етнічний склад Тернополя змінився кардинально. Із майже 15 тис євреїв залишилося лише кількасот.

У євреїв є традиція: щоб вшанувати померлого, вони несуть на його могилу каміння. Після боїв 1944-го, Тернопіль перетворився на суцільну руїну, під тоннами зруйнованих фасадів спочила значуща частина нашої історії — історія Тернополя єврейського.

— Якщо говорити про Тернопіль таким, яким він був, і яким він зараз є, то найпростіше згадати демографію, — розповідає місцевий краєзнавець Тарас Циклиняк. — У різних джерелах цифри насправді відрізняються. Пояснення просте: перед війною демографічні дослідження проводили за мовною ознакою: коли робили перепис, то людям приписували таку національність, якою мовою вони спілкувались. Якщо польською, то його записували поляком, хоч багато і українців, і євреїв могли нею спілкуватися.

Хоча існує й інша точка зору. Так, історик Сергій Ткачов каже, що перепис робили за релігійною ознакою. Таким чином 1 січня 1939 року в Тернополі мешкали 37 500 людей. З них українців — 7 200, поляків 14 880, євреїв — 14 730. Був ще нюанс, що в 1925 році до Тернополя приєднали Загребелля, це пов’язано з політикою: маючи польське населення на Загребеллі, можна було мати кращий показник на виборах, зазаначив Тарас Циклиняк.

 

— В березні 1941 року в Тернополі мешкали 28 266 людей. З них 14 733 українців, 8 660 поляків та 4 873 євреї. Цифри знову ж таки різняться в різних джерелах, однак щоб уявити загальну картину, то єврейське населення становило третину всіх мешканців. Можливо, навіть доходило до половини. Таким чином можна уявити, як змінився Тарнопіль навіть не після боїв, а вже в 1941 році, після приходу німців, — продовжує краєзнавець.

В 39-ому пішли на “підвищення”

Єврейська частина населення ділилась на дві категорії: інтелігенція та бідні. Дуже заможні люди мешкали в Центрі — на Міцкевича (нинішня Шевченка), Валовій, 3 Мая, з нерухомості мали по декілька будинків. Тут варто також підмітити, що ці люди, якщо й не приховували свого єврейського походження, та доволі часто ставали вихрестами — бо шанси на кар’єру в єврея збільшувались, якщо він був католиком. Єврейська інтелігенція також брала активну участь в культурному житті.

— В загальній масі вони становили близько 10 % від всього населення Тернополя, — продовжує пан Циклиняк. — Вся інша частина — це бідні люди. Сектор проживання — переважно Старий ринок, вже неіснуючий Поділ. Основна їх частина існувала на грані фатальної бідності. Як у нас кажуть: бідні, аж сині. Майже нема чого їсти, антисанітарія, бо в місті проблеми з каналізацєю, в сім’ях багато дітей, бо релігія забороняє аборти.

 

Тернопільський краєзнавець Євген Бліхар колись казав про наше місто: «У Тернополі було всього по три: три костели, три церкви, три футбольні команди, три готелі і три борделі». І от чим-чим, а борделями завідували саме євреї. В 1939 році із приходом москалів, бо саме так місцеві називали росіян, євреї почули якусь надію, що жити стане краще. В єврейські громаді існує така думка, що євреї в усі часи знедолені та бідні. Однак в 39-ому справді у них з’явилася надія, що ота соціальна нерівність зміниться.

— Можете собі уявити: бідне єврейське населення ставлять на керівні посади в Тернополі. Інтелігенцію в тюрмі катують до синього кольору так, щоб десяте коліно пам’ятало: виколоті очі, переламані руки, — мова не про звичайні вбивства, а про страшну жорстокість. В той же час ота біднота має право вирішувати все.

Відповідно, ті поляки та українці, які були з цими людьми не в надто хороших стосунках перед війною, отримують за все сповна, — говорить дослідник.

Перші погроми 41-го

Тож з 39-го по 41-ий бідні євреї в Тернополі почуваються якщо не добре, то досить непогано. В той час як єврейські багатії лишаються без всього нажитого. А вже в перші дні липня 1941 року до Тарнополя заходять німці. Німці, яких Тернопіль ще з Австрійських часів сприймав як частину Європи, в місті, де не було потреби читати місцеву пресу, щоб знати новини, де як мінімум чверть людей була неписемною взагалі. Звісно, що після пережитого серед українців та поляків знайшлися охочі віддати по заслузі тим євреям, які не давали їм життя.

 

— В перші ж спекотні дні липня на тернопільських вулицях відбуваються перші єврейські погроми. Металевими трубами, дубинками вбивають всіх, хто на вигляд був схожий на єврея. Пам’ятним є випадок, коли ні за що вбили вчителя першої гімназії, який запустив бороду, бо став схожим на єврея. Вбивають дітей. Під час перших акцій убили кілька десятків малечі, яку встигли спіймати на вулицях, тіла склали на купу і підпалили, і кілька днів забороняли їх чіпати, — розповідає Тарас. — Звісно ж є безліч прикладів, коли і поляки, і українці євреїв рятували. Однак, якщо говорити про людей емоційних і простих, які мали більш радикальні погляди, то це було жахіття.

Згідно зі звітами, лише за перший тиждень липня в Тернополі убили 600 євреїв. Після того в Тернополі створюють перше в Галичині єврейське ґетто.

тернопиль-евреи5

— Це була територія, обгороджена парканом, дехто згадує і колючий дріт, в якій до 1943 року проводились акції. Під цим словом ховалась страшна правда: євреїв виловлювали, а тоді організованими колонами вели по Шептицького, через тепер вже неіснуючий міст через Серет, вверх до цегельного заводу і там в Петрикові розстрілювали. — продовжує краєзнавець — Людей ставили на дошку над ямою, глибиною в три метри, і стріляли. Кого одразу не вбивали пострілом, чекала страшна смерть — їх закопували живцем.

Не варто забувати, що активну участь в цьому всьому брала єврейська поліція, яка організовувала життя  в ґетто, і так звані українські поліцаї. Ким були ці люди? Звичайні шмаркачі, націоналістично налаштовані, які безперечно мали на євреїв якісь довоєнні образи, а з іншої сторони — це страшні антилюдські прояви у характерах окремих людей.   — Неукраїнські старожили згадували, що нічого страшнішого, ніж український поліцай в Тернополі за німців не було. Зараз цих людей назвали би просто гопниками. Це голота, яка вишукувала, здавала, била і вбивала. Хочу зазначити, що коли німці вже покидали Тарнопіль, всі ці «активісти» повтікали. Прізвища деяких з тих людей відомі. Чому втікали? Бо знали, що за прихильність до німців та співпрацю з ними в місті їм життя вже ніхто не дасть, — стверджує Тарас.

Тернопільські Шиндлери та Сендлери

Однак були і випадки, коли тернополяни рятували євреїв. Хоча це й було надзвичайно небезпечною. — Зовнішність видавала єврейське походження: смагляве обличчя, кучеряве волосся. Тож німці довго не розбиралися. Якщо поліцаї чи сусіди доносили — до стінки ставили усю родину, включно із сусідами, які просто зайшли в гості. Тому варто зрозуміти: якщо в тебе вдома своя родина і діти, наражати всіх на небезпеку заради чужих життів  — це героїчний вчинок, — каже Тарас Циклиняк.

На Шептицького,2, де зараз діє пекарня, на стрісі переховували дівчинку Фірусю. Про це є теплий спогад нині вже покійного тернополянина Володимира Сушкевича.

— Коли пан Володимир був дитиною, то разом із сестрою на вулиці побачив маленьку дівчинку-єврейку. От вони її і ховали в тому будинку на горищі. Мама побачила, що з дому зникають продукти, довго здогадуватись, в чому справа, не довелося. Маленька мала типову єврейську зовнішність, тож що зробила мати пана Володимира? Облила дівчинці голову зеленкою і замотала якоюсь тканиною. Або чого вартий випадок переховування 17 євреїв родиною Саїків неподалік Старого замку, просто під носом у штабу німецького фронту.

Звісно ж, цей випадок відбувався за згоди німців, адже серед них також було достаньо чуйних людей.

— В якись момент їх викрили, адже 17 людей треба було годувати. Поліцаї ввірвались на подвір’я, але знайомий німець не дав туди зайти, — зазначає пан Циклиняк. — Був випадок, коли єврей вижив лише тому, що ховався в міській каналізації, а німці бридились шукати його в такому місці, хоча знали, що там є люди. За неостаточними підрахунками, в 1941-1943 рр. загинуло близько 15 тисяч мешканців тернопільського ґетто. Після боїв за місто єврейський комітет налічував 300 людей разом з приїжджими євреями.

Джерело: Ірина НЕБЕСНА, “20 хвилин”

Коментарі закриті.