Нехай живе рок-н-рол… У Тернополі і в цілому світі!

rok-n-roll-1«Рок-н-рол»… Я знаю, що довкола мене є багато людей, для яких це слово – не порожній звук. Я переконана, що саме вони – впевнені у собі, рішучі, особливі. Вони знають, чого хочуть від життя, бачать, куди рухатися і як робити так, щоб переконувати, перемагати і досягати. Адже в кожній клітиночці крові у них вібрує той драйв, що передається космічно-неземним ритмом, відміряним чіткими ударами барабанної палички об паличку та пульсацією слів «Long live rock-n-roll»!

Саме для них 13 квітня – видатне свято. Воно, можливо, є навіть важливішим, ніж Новий рік, хоча, я переконана, – ніхто з них таким особливо і не переймається. Оскільки Всесвітній День Рок-н-Ролу – це День Рок-н-Ролу! У нього своя філософія. І тому всі вони – ці однодумці, фанати, шанувальники, меломани, рокери – завжди проживають його по-особливому. З подвійною порцією адреналіну у секунді, що минає.

rok-n-roll-2Однак, погодьтеся, у кожного рок-н-рол – свій, та й відчуття від нього різні. Для мене – це авто на порожній трасі, коли у опущені вікна залітає вітер, несучи запахи літа, спеки, пилу та пригод і видуваючи одночасно песимізм та непотрібні думки, коли обабіч, змінюючи картинки, як в калейдоскопі, мерехтять то рідні, то незнайомі пейзажі – поля, соняшники, кукурудза, корови, а з динаміків – на противагу цій мирній ідилії – «It’s my life», і «Eighteen till I die», і на весь голос співаєш «Любов – не попса», а на серці – безмежне, безкінечне, не вимірюване логікою ти здоровим глуздом відчуття свободи, яке охоплює, переповнює, вихлюпується нічим не стримуваною посмішкою, бо поруч – ті найдорожчі й найрідніші люди, без яких просто не уявляєш свого життя – ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього…

А ще рок-н-рол – це сцена, і мікрофон, і люди у залі, які завмерли в очікуванні, – що ж ти їм зараз скажеш, зіграєш, заспіваєш, а поруч, з гітарами, саксом, клавішами, барабанами – друзі, однодумці, брати по духу, що практично ідентично братству по крові, з якими проведено разом стільки часу у пошуках того найвідповідальнішого акорду, тієї рими, яка найбільше підходить, тієї паузи, без якої не обійтись саме у цьому місці! Але все це – години репетицій, суперечок, одностайних погоджувань чи категоричних «ні – це має звучати не так», злетів і спадів раптом блідне та мінімізується перед моментом істини, який приходить, наче озаріння, коли ти піднімаєш руку з мікрофоном і, зробивши маленьку паузу, говориш із посмішкою: «А зараз – ще один рок-н-рол»…

Рок-н-рол – це потерті джинси і шкірянка, і грубої в’язки светр замість офіціозного піджака, і строкатий шарф замість обтяжливої краватки, це коли зовсім неважливо, які цифри написані у паспорті, це коли ти «впізнаєш цю пісню з першої ноти», коли твої друзі, такі ж як і ти, – хочуть щось доводити цьому суспільству і роблять це, не боячись бути іншими, неординарними та незрозумілими, які не соромляться здійснювати вчинки і при цьому уникають їх афішувати, ховаючись за буденними масками, які оточуючі сприймають як строгість чи байдужість, чи навіть зверхність, не здогадуючись при цьому, як вони помиляються…

Рок-н-рол – це коли почуття назовні, коли не боїшся любити і говорити про це тому, кого любиш, і висловлювати думки та емоції світові, не стримуючись із побоювань видатись  диваком, про якого  за спиною хтось говорить іноді з поблажливістю, а часом навіть і зі співчуттям: «Ох вже ці творчі люди»… Бо є рок-н-рол, що заводить, як автомобіль – ключ запалювання, що надає поштовху до дій, немов фраза «Невже слабо?», що стимулює, наче бажання справити враження на того, хто тобі подобається понад усе, і закохати в себе настільки, щоб тебе тримали і не відпускали, які б тільки обставини та перешкоди не доводилося б для цього долати. Бо існує він, рок-н-рол, який не тільки музика, а й стиль життя, що наче виклик усталеним нормам про «так має бути», наче зізнання в коханні, наче шторм на морі із грозою у десятки блискавок, які розбиваються білим сяйвом об чорну вируючу воду, наче стукіт коліс потяга чи шурхіт коліс авто, що летить до нових вражень, змін та пригод…

Олена Лайко

Залишити коментар