Мороз не мороз, а романтики хочеться. Місяць дошкуляла чоловікові, що нікуди ми з ним не ходимо. То вчора нарешті він здався й пообіцяв:
– Завтра, в неділю, підемо в кафе на чізкейк з кавою, а потім прогуляємося набережною Тернопільського ставу.
Я стішилася. Довго вибирала, що б одягнути, але згадала, що погода зробила цей вибір за мене. Тому вирішила бути домашньою – плетений гольф аж до вух, теплі колготки, джинси, валянки-угги, пуховик і шапка-вушанка. Чоловік теж закутався. Отак і не скажеш, що на побачення вийшли, швидше, на арктичну експедицію.
У кафе все було чудово. Просиділи більше двох годин. Потім пішли до озера. Гуляли, як на першому побаченні, обійнявшись. Так навіть, тепліше.
– Проститутка!!! – Раптом заверещав хтось на весь голос. Ми з чоловіком оглянулися. До нас біг якийсь дідок, махав руками і верещав.
– Ти його знаєш? – мій чоловік почав шукати якісь пояснення чи що.
– Тобто? Вперше бачу!
Тим часом дідок нас наздогнав.
– Але ти ж і проститутка! – злісно, крізь зуби просичав він. Стояв навпроти, але дивився кудись вбік.
– Чоловіче, що вам треба? – заступився мій Володя. – Це моя дружина і вона пристойна жінка.
– Вона проститутка! – плювався далі дідок.
– Ходімо звідси, – я потягла чоловіка з парку. Крикун плентався за нами і репетував.
Вже коли ми майже дійшли до пам’ятника Бандери, назустріч нам йшла якась пара.
– Ах, ти ж проститутка! – заверещав до нової жертви дід. Він залишив нас і повештався за хлопцем з дівчиною.
Коли ми перейшли дорогу, то помітили, що дідо приставав вже до третіх.
– Певно, там його територія, – сказав чоловік.
Воксана ШВАРЦ
