«Відтепер ти сам собі – і міра, й суд. Ти народився вдруге у пеклі і тому маєш свій особливий шлях до раю». Так почала я новелу «Профілактика совісті», написану, як то кажуть, по живому. Про чоловіка, який майже два роки тому тільки-но повернувся з АТО, коли там вирувала справжня м‘ясорубка війни і важко входив у русло звичайного мирного життя. Вразила розповідь його сусідки.
Знову серед ночі йому снилася війна. Знову звіром зраненим під ранок кричав-плакав Сергій, живучи на повторах одного і того ж сну. Його рідні якось витримували, молилися і ридали з ним укупі. А більше – не було кому вибрати усі пережиті жахіття з його виснаженого серця.
Вдень ходив сновидою, проминаючи байдужі лиця перехожих, як стовпи. Ночі боявся. Не міг сотий раз бачити смерть побратимів. Перед тими спогадами падав ниць. Тяжко напивався. Напевне, йому видавалося, що коли побратими перестануть приходити вночі – він не прокинеться, обірве себе, як нитку.
Так і сталось днями. Обірвалося життя Сергія раптово – як нитка, сплетена з болю та відчаю. Ще кілька днів тому розповідав продавчиням крамниці біля будинку, тішився, що дали йому нову квартиру як учаснику АТО. Перед тим отримав нагороди за мужність з рук керівників області. Тільки б жити і радіти світові, який оновлювався. Та не відпустило його серце пережите.
Демобілізували Сергія якраз перед новим роком. Всюди – яскраві вогні святкових гірлянд, ажіотаж на ринках і в крамницях. Всі готувалися до свята.
А яке свято у нього? Яке свято в усіх може бути, коли зі сходу – похоронка за похоронкою?
Знову рука тягнулася до пляшки, як до рятунку. Він все це мусить дотерпіти, бо в душі вже не душа, а вина, випалений «градами» голий степ. Того передноворічного вечора Сергій вибрав цвяхи, які були в хаті, знайшов молоток і відчинив хатні двері…
Сусіди не могли зрозуміти, що то за гуркіт в під‘їзді і подалися виясняти причину. Коли вийшли на сходову клітину – вклякли: всі стіни від третього поверху і аж до низу під‘їзду були завішані дитячими малюнками. Тими, які посилали бійцям на фронт, де малеча обмальовувала долоньки, мережила на папері синє небо і сонце, як кольори прапору. Усміхнених ангеликів-захисників, діток з татками за руку. Танки і літаки, які мали захищати нашу країну. І на кожному малюнку написи з подякою, з надією, з дитячою чистою любов‘ю – щоб усі поверталися з війни живими…
Всі боялися і подихом займати ескізи пам‘яті – людини, яка і Майдан пройшла, і два роки фронту. Так і сказали: під‘їзд Сергій закрив на профілактику совісті…
Вже нікому не хотілося дивитися звернення до народу, шампанське залишилося невідкоркованим. Не змовляючись, зібрали гостинці і пішли на нижній поверх – до Сергія.
Двері відчинила його дружина. Здивовано оглянула розчулених сусідів:
– Сергій тільки-но заснув. Розвісив всі ті малюнки, оббив собі пальці від переживань. Хай хоч трошки поспить, а я передам йому ваші вітання.
В коридорі наче запахло порохом. Ця вирвана спогадами ніч вже добігала свій марафон, починаючись днем нового року. Хто допивав, хто доспівував, хто збирався до сну. Сергій вкотре розпочинав свою нічну війну, зустрічаючись зі ще живими побратимами і вкотре втрачав їх.
Зникли на другий день зі стін і малюнки, як з‘ясували переполохані сусіди – зняла дружина Сергія. Щоб як повернеться з лікарні, куди завезла «швидка», знову туди не потрапив.
Але і тієї ночі для профілактики совісті багатьом вистачило.
Сергій проходив реабілітацію, лікувався. Постійно за свої нічні крики вибачався перед сусідами, бо то не він кричав, то війна крізь нього виривалась.
Коли майстри, яких найняли опоряджати нову квартиру, два дні не могли зв‘язатися з Сергієм, забили на сполох. Згодом виявилось, він непритомний лежав вдома на підлозі. Швидка допомога у важкому стані забрала чоловіка та врятувати його не вдалося…
Вічна пам‘ять.
А нам – особливі спогади – як нагадування про те, що серед нас є ще багато тих людей, які пройшли горнило справжніх бойових втрат, страху, відчаю, полону. Війни… І їх душі потребують багато світлих емоцій, добрих слів підтримки, допомоги, аби все те переважило їх страшні спогади.
Пам‘ятаймо. «Відтепер ти сам собі – і міра, й суд. Ти народився вдруге у пеклі і тому маєш свій особливий шлях до раю…»
Зоряна Замкова
Р.С. Панахида за Сергієм Кузнєцовим (позивний «Шматко») відбудеться сьогодні за інформацією realno.te.ua у домі печалі на Микулинецькій.
Джерело: TeNews
