У Тернополі — дощ…

tern-dosh-2Усі міста світу під дощем виглядають однаково. Тернопіль чи Львів, Київ чи Париж, Прага чи навіть Токіо за струменями небесної вологи втрачають риси своєї індивідуальності. Дощ, немов тонкі косі лінії олівця художника-графіка, методично заштриховує красу архітектурних принад будинків і мостів, нівелює яскравість надписів та строкатість вітрин. Він перетворює фонтани на своє органічне доповнення і збиває докупи крони дерев, роблячи їх незугарними та общипаними, як змоклі кури.

Хоча під канонадою крапель усього цього й не побачиш, оскільки погляд спрямований тільки донизу. А куди ж іще дивитися під час дощу, якщо тротуари раптово перетворюються на бурхливі гірські потоки, вибоїни, де миттєво утворюються калюжі, — на каламутні брунатно-коричневі моря, відтак клаптики відносно твердої землі посеред цих водойм виглядають просто недосяжними островами та материками.

tern-dosh-1

Спільною рисою міст під дощем є, звичайно, парасольки. Однотонні — яскраві й темні, барвисті, з візерунками та відтінками, різних розмірів і фасонів, вони служать для пішоходів єдиним, хоча й не досить надійним щитом від води, що, наче з відра, виливається на голову з небес. Ненадійність цього засобу захисту від дощової «манни» полягає в тому, що занадто сильний вітер може просто видерти його з рук і легко, наче парашутик кульбабки, понести кудись вдалеч. Довго такий політ, правда, не триватиме, однак серед калюж, перехожих та машин наздогнати викрадену парасольку цілою, неушкодженою і навіть не дуже брудною нереально.

Ще одна підступність може чатувати на перехожого з парасолькою, коли вітер вирішить нею погратися, вигнувши назовні спиці так, що колишній купол раптом стане схожим на космічно-подібну квітку з науково-фантастичного фільму про далекі планети. Вигляд ця конструкція має, звичайно, вельми екзотичний, але від дощу вона вже не рятує. А поки, нервово смикаючи за усі потрібні й непотрібні деталі, починаєш повертати парасолі первісний вигляд, можна, спочатку, змокнувши, як хлющ, її випадково зламати… Хоча під час сильного вітру користі від парасольки і так небагато, адже вона ховає від вологи, що оточує все довкола, лише голову, а інші частини тіла, незважаючи на наявність тендітного тканинного даху, стають повністю мокрими.

Більш надійними «парасольками» в момент таких природних катаклізмів звичайно є автомобілі. В дощову погоду вони перетворюються на мініатюрні підводні човни, які відважно пересуваються між тротуарними берегами повноводних річок вулиць. Дощ ритмічно барабанить у дахи цих субмарин, тонкими цівками стікаючи по вікнам, які, із середини моментально стають спітнілими та «сліпими». І тільки дякуючи щіткам, що в народі влучно іменують «двірниками», які рішуче намагаються розігнати потоки води на обидва боки лобового скла, капітанові в останній момент вдається розминутися з таким самим напівзрячим підводним човном, що теж практично навмання рухається назустріч.

Але пішоходам у дощову погоду доводиться таки страждати найбільше. Адже вони, немов канатохідці, змушені обережно пересуватися десь посередині тротуару — на відстані, оптимальній, щоб не бути оббризканими брудною водою, що виривається з-під гвинтів субмарин (точніше, коліс автотранспорту), і не облитими струменями чистої, однак холодної води, яка стікає з ринв, дашків та балконів. А ще додайте небезпеку зіткнутися з такими ж самими відчайдухами під парасольками, які, ховаючись від пригорщей води, що пориви вітру нахабно кидають їм в обличчя, не беручи до уваги наявність парасольок, настійливо дивляться тільки собі під ноги!

Тому найкраще — в Тернополі, Львові, Кракові чи Празі, — звичайно, тим, кого дощ застав вдома або кому цього дня на вулицю взагалі виходити не конче потрібно. Тут є море варіантів в плані здобуття консенсусу між собою і дощем: подрімати під колискову крапель, подивитися у вікно на потоки падаючої води та різнокольорові плями парасольок внизу, розпалити камін і, вмостившись на дивані під м’яким пледом, почитати щось романтичне. Звичайно, слово «камін» в контексті панельної п’ятиповерхівки та двокімнатної квартири звучить чи не образливо, однак змальована вище картинка із диваном, пледом, цікавою книжкою та чашкою гарячого чаю (а, можливо, й глінтвейну), що варта обкладинки глянцевого журналу із серії «Домашній затишок», залишається в силі…

Однак такі ідеальні речі, як сидіти вдома під час дощу, — більше виняток, аніж правило. Тому дуже життєвим і актуальним для більшості є варіант звичайного трудового графіку, коли за шибами — дощ, а до офісу час від часу заходять люди з мокрими парасольками, після яких на килимі ще довго не сохнуть темні круглі плями. В такі дні майже вдвічі збільшується кількість споживання кави, бо вогкість, яка панує за вікном, здається, проникає всюди і викликає важко пояснюване з точки зору логіки бажання зігрітися чимось гаряченьким. Та й змоклим суб’єктам, які приходять знадвору, чашка теплого напою не завадить…

tern-dosh-2

Скажете, такі сюжети про дощ у місті властиві лише якомусь одному окремо взятому населеному пункту? Зовсім ні. Тому й виходить, що дощ — уніфікуюче поняття. І саме воно — таке близьке й зрозуміле кожному, хіба що, за винятком мешканців пустель чи Антарктиди, — допомагає не відчувати себе самотнім: а раптом тоді, коли ви прислухаєтеся до шелесту дощу, в іншому місті, іншій країні, на іншому кінці світу є людина, у якої в цей самий час, у відповідь на падіння холодних крапель з неба, виникають аналогічні думки та почуття…

Олена Лайко

Фото Alex_Ldc

Коментарі закриті.