Липневі дні, липневий настрій, липневі почуття

ternopil-2017Літо у розпалі… Воно вже давно прибігло, примчало, причимчикувало, приїхало на автомобілі з відкритим верхом і навіть не переймалося, що вітер свіжим протягом надме у вуха. Бо вітер цей теплий, тому хіба тільки зачіску зіпсує, а так, всім решта, можна й «не паритися». От, правда, пилу на дорозі багато, бо дощі то йдуть, то не йдуть. І для зачіски цей фактор якось, погодьтеся, “не дуже”. Але, врешті, що за банальність – «пил» в контексті “без «даху» і з «форсом»” в автомобілі покататися.

Хоча, як варіант, можна для такого випадку одягти модний капелюшок, пов’язати яскравий шарф на шию, щоб романтично розвівався на вітрі, начепити великі сонцезахисні окуляри для створення таємничого вигляду. Тоді, за такого антуражу, можна зі спокійною душею їздити вулицями з тим самим «відкритим верхом», викликаючи заздрісні погляди пішоходів, які перебігають від тіні до тіні поміж будинками, чи сумовите зітхання власників автотранспортних засобів, які, як порядні, «з дахом» над головою, просто повідкривали всі вікна, ввімкнули на повну гучність радіо, де, на зло всім застереженням політкоректності, звучить пісня з мега-інтелектуальним текстом «Свєтка хоче на моря», чи вираз здивування на обличчях власників тонованих вікон у кондиціонованих джипах, у яких і так все нормально з кліматом, контролем та температурою, тому їм зовсім не зрозуміло, для кого призначається весь цей цирк з тим «відкритим верхом».

lypenОднак, якщо хочеться втратити «дах», і голову, і стриманість вкупі з порядністю, а просто покататися вулицями на такому автомобілі, то це просто негайно потрібно зробити. І якщо все таки відважитись бути не так як всі, інші нюанси на зразок хто, на кого, звідки і як дивиться, відразу стають справами «друго-», а то і «третьорядними». Тим більше, коли за кермом – впевнена у собі подруга і при цьому блондинка! Головне ж таки, що довкола панує літо, і воно – з нами!!!

А що може кращим влітку, поки з нетерпінням чекаємо відпустки, ніж вихідні, нехай і спекотні, але проведені разом з коханими, близькими, рідними людьми. Адже тоді все набуває зовсім іншого змісту, – і сліпуче сонце не таке вже й пекуче, і блакитне небо з білими хмарками дарує романтичні враження, а не зітхання з приводу «і де ж ті обіцяні короткочасні дощі, місцями – зливи», і спека вже ніби не так катастрофічно відчувається. І бабусі біля вокзалу ще продають лісові суниці та малину, і навіть не закінчились чорниці, і зелень в парку ще не така й запилюжена, як у серпні, бо виглядає яскравою й принадною, і вітер хоче вкрасти й понести над озером смугастого повітряного змія.

В такі моменти зовсім неважливо, що морозиво не встигаєш донести від магазину до берега ставу, аби з’їсти його спокійно на гойдалці біля води, і воно вже дорогою починає капати на асфальт солодкими густими білими та коричневими краплями. І Coca-Cola не настільки вже й тепла, якщо її пити швидко, та ще і з булочкою з маком, з турботою принесеною на берег озера аж із самісінького Центру.

І нехай на «Циганці» чи «дальньому» пляжі повно відпочиваючих – в купальниках, шортах, панамках, капелюхах, кепках, темних окулярах, під парасольками і без, які влаштували собі «морський» уікенд, а у посадці, що на самому кінці улюбленого усіма міського парку, просто на траві лежать на скромних коциках містяни, яким хочеться не пляжу, а проведення часу на свіжому повітрі,тобто, не вдома, аби втекти від задухи своїх замучених спекою п’яти- чи дев’ятиповерхівок.

Тому вони всі й приходять на берег озера, щоб провести вихідні – з пивом, волейболом, картами і «сємочками». А повз цей строкатий натовп із голими торсами та напівприкритими бюстами з обох боків ставу не поспішаючи проїжджають на велосипедах – великих і маленьких, з кошиками і без, – сімейства, компанії, закохані та просто самотні роверисти, які хочуть поєднати приємне з корисним, – і відпочинок, і здоровий спосіб життя, і схуднення, і розвагу, прокладаючи кожен свій власний маршрут вихідного дня: хто – довкола озера, хто – поміж двох парків, хто – між різними мікрорайонами з метою дістатися до водного плеса, як до заповітної мети, оази, блакитної мрії.

Все це – літо у місті: вихідні, +28, запах диму від шашликів, які хтось активно готує на «косі», і відчуття свободи, що уроків робити не потрібно, а в понеділок до школи не йти. Це липень у Тернополі…

Олена Лайко

Коментарі закриті.