На виставу «Рятуйте, мене женять» тернополян запрошують на малу сцену театру ще 1 липня

zheniat-2017-4П’єса «Допоможіть, я одружуюсь» (або «Допоможіть, я жонатий» або «Без мене мене женили») німецького сучасного драматурга Франца Ксавера Креца (чи то Крьоца, як звучить інший варіант перекладу цього складного для транслітерації прізвища Kroetz) є в репертуарі багатьох театрів. І це незважаючи на те, що написана була ще в 1976 році й визначена в оригіналі як «шванк із селянського життя».

Щоб розібратися із цим непростим терміном, не обійшлося без всезнаючого «Гуглу», який допоміг з’ясувати, що шванк – це жанр німецької міської літератури, невелике гумористичне оповідання у віршах чи прозі, здебільшого сатиричного чи повчального характеру. Втім, у комедії «Рятуйте, мене женять» (саме такий варіант назви вибрали для перекладу німецької фрази «Hilfe, ich werde geheiratet»), яка віднедавна поповнила репертуар Тернопільського обласного академічного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка, нічого повчального не спостерігається. Та й сатири у ній зовсім немає. Більше того, цей «шванк», за задумом автора перенесений із міста у реалії сільського місцевості, зовсім втратив своє географічне і навіть національне самовизначення. І головний герой Петер, який за походженням (як це придумав, зрозуміло, гер Крьоц) є багатим баварським селянином, запросто міг би бути американським фермером-ранчеро Пітером, французьким землепашцем-підприємцем П’єром чи українським аграрієм-землевласником Петром.

zheniat-2017-8

Немає у цій п’єсі і жодного натяку на час, у якому відбуваються події – вісімнадцяте це століття чи двадцять перше. Тут не згадується ні про комп’ютери, ні про мобільні телефони, ні (Боже збав) про Інтернет. Ніхто за весь час вистави не вмикає навіть телевізор. Максимум – музику, причому, для глядача зовсім неважливо, звучить вона з патефону (як у варіанті тернопільської постановки), магнітофона чи радіо. Тут життя плине у своєму спокійному та стабільному, визначеному усталеним розпорядком руслі, без жодних стресів чи потрясінь, які традиційно викликає надлишок інформації, що ми у нашому сучасному бурхливому світі отримуємо щодня.

Петер не покладаючи рук важко працює в полі, і для розгортання сюжету теж не має значення, обробляє він землю трактором чи плугом. Правда, знову ж таки, згадувалося десь поміж перебігу основних подій у розмові головних персонажів, що трактор «забарахлив» і треба його ремонтувати. Однак з таким самими успіхом у коня могла підкова злетіти чи вісь на возі зламатися, щоб господареві негайно приступати до усунення цих проблем.

І ще один, так би мовити, «технічний» нюанс пригадався: на останній поїзд з міста десь на початку розповіді головний герой запізнився. Що ж поїзд і поїзд. Але це важливий натяк автора чи режисера на те, що Петер машиною добиратися до міста не захотів. І, очевидно, зовсім не тому, що з огляду на традиційну німецьку ощадливість просто гроші на пальне,  економив. Просто, хлопець впити кварту пива у барі планував, і який же порядний господар може собі дозволити після кількох гальб за кермо сідати! Разом із тим, сам транспортний засіб в контексті автобус, маршрутка, паром, літак, диліжанс, таксі – це все не дуже принципові для сюжету нюанси. Головне, що є інформація про те, що Петерів хутір знаходиться досить далеченько від міста, тому цього персонажа можна вважати звичайнісіньким глибоким провінціалом. Але не будемо робити поспішні висновки, адже людина при цьому всьому може ж бути хорошою!

Що також дуже привабливе у цій п’єсі, так це те, що у ній немає жодного слова про політику, платіжки на комунальні послуги чи, скажімо, ріст курсу валюти. Максимум, що згадувалось в «економічно-політичному» плані, так це вартість картоплі. Причому її просто обговорювали у приватній бесіді, і звучало це так: «От говорили ми про ціни на картоплю»…

А що ж є тоді у всій цій історії, запитаєте? Є просто мрії, роздуми та плани про звичайне сімейне щастя, щиру любов, прості людські радості на зразок бути разом тим, кого кохаєш, ростити дітей, пити зранку каву чи готувати вечерю, чекаючи когось найдорожчого з роботи, причому з роботи, яка подобається, приносить задоволення і навіть, можна сказати, прибуток, фінансову стабільність і усі інші блага з цим пов’язані…

Отже, котедж чи вілла чи просто просторий будинок на віддаленому від міста чи іншого населеного пункту хуторі (або в невеличкому селі). Живуть там Катарина Віммер – жінка, ще повна сил і завзяття, яка нещодавно втратила свого чоловіка – господиня дому і власниця усього господарства, її тридцятирічний син Петер Віммер – роботящий, розумний, але поки що не одружений, оскільки дівчата його зовсім не цікавлять (як він сам поспішив відразу зізнатися), та Даммерль – помічник по господарству – особа середнього, скажемо так, віку, який полюбляє і в чарку заглянути, і навіть до господині позалицятися.

zheniat-2017-1

Фрау Віммер постійно робить спроби познайомити сина з якоюсь дівчиною, оскільки давно вже мріє няньчити внуків (як не як, синові вже тридцять років, міг би вже й обзавестися дітьми), однак жодна з кандидатур запропонованих дівчат з довколишніх сіл (хуторів, містечок) йому так і не підійшла. Петер просто втікав з усіх побачень, навіть не встигнувши добре розгледіти кандидатку в дружину, не говорячи вже про те, щоб близько з нею познайомитися. Надмірна сором’язливість була цьому причиною, впертість чи закомплексованість, не важливо. Головне, що, попри статус завидного жениха, Петер залишався затятим холостяком, і усі мамині мрії про його сімейне щастя розбивалися об синове небажання щось змінювати у своєму матримоніальному плані.

До речі, саме з Пітерового повернення з останнього такого знайомства з потенційною нареченою і розпочинається вистава. Те, що дія відбувається на малій сцені театру, створює для глядачів особливе відчуття присутності, навіть складається враження, що всі в один момент, наче за помахом чарівної палички, поки на початку вистави було вимкнуте світло, перенеслися до Баварії у вітальню фрау Віммер (роль якої виконує Ярослава Мельник), разом із нею раз у раз виглядають у вікно, чекаючи серед ночі на сина, який, очевидно, запізнився на останній поїзд з міста, та сперечаючись із Даммерлем (у виконанні Сергія Андрушка) щодо сенсу життя.

zheniat-2017-7

Нарешті Петер (точніше, актор Юрій Черненко) повертається – у розірваній сорочці після бійки у барі, куди він зайшов, щоб зняти стрес від візиту до родини Шобер, і страшенно не в гуморі. Як виявилося, чергова кандидатка в дружини Резель Шобер йому теж не підійшла. Більше того, дівчина просто обурила його своєю поведінкою, коли, втрутившись у бесіду з її батьком про ціни на картоплю, запропонувала Петерові прогулятись, аби познайомитись поближче! Такого нахабства він просто не чекав і по-швидше втік із гостинного дому Шоберів. Більше того, цей вчинок Резель настільки вразив Петера, що він категорично відмовився від усіх подальших аналогічний знайомств та побачень, які влаштовувала для нього мама. Він їй так безапеляційно і сказав. Якісь логічні аргументи, щоб переконати хлопця у зворотному, почав наводити навіть Даммерль, натякаючи, що фрау Катарина вже не така й молода і їй потрібна допомога по дому. Навіть закинув ідею, аби найняти служницю. На це Петер взагалі заявив, що погоджується лише на помічника-хлопця, і жодних інших жінок у своєму домі, окрім матері, терпіти не буде.

zheniat-2017-3

За деякий час у господарстві Віммерів такий наймит і з’явився – молодий хлопчина, якого називали Тоні. І тільки фрау Катарина та глядачі, які, як відомо, постійно перебували у вітальні Віммерів, знали, що вусатий Тоні, який з усіх сил намагався справити враження ловеласа та гультяя, насправді… Резель, переодягнена чоловіком. Вона виявилась й справді особою дуже рішучою і, очевидно, усім серцем покохала того тюхтія Петера, якщо погодилась і на вуса, і на костюм чоловіка, і на важку роботу в полі, задля якої доводилося вставати о п’ятій ранку. Важко сказати, на який конкретний розвиток подій розраховувала фрау Віммер, втягуючи дівчину у цю авантюру. Схоже на те, що вона просто діяла за логікою «будь-що буде, якось викрутимось», а Резель просто хотіла бути поближче до коханої людини.

zheniat-2017-2

Перший «дзвіночок» щодо підтвердження усієї неоднозначності цієї затії продзвенів тоді, коли Даммерль «засік» наймита Тоні у вітальні в спокусливій нічній сорочці, з довгими білявими жіночими косами і без вусів! За певні преференції з боку господині він, звичайно, погодився мовчати і не видавати їхню таємницю.

zheniat-2017-4

Однак далі було ще цікавіше. Як? Це вже треба дивитися у виставі, яка в постановці Олега Мосійчука вийшла дуже доброю, домашньою і надзвичайно позитивною. Акторам і справді все вдалося. Оксана Левків була дуже переконливою та брутальною у ролі чоловіка – наймита Тоні, з баском у голосі та колючими вусами, які постійно так і хотіли відклеїтися, але разом із тим, водночас, – ніжною і сором’язливою, коли поверталася до образу Резель. Ярослава Мельник – в міру строга господиня і впевнена у собі дама, яка вміє швидко приймати рішення. Ії фрау Віммер  –практична, рішуча, далекоглядна, але, разом із тим, романтична і мрійлива, – в інакшому випадку їй би і до голови не прийшло «провернути» таку авантюру з власним сином. Сергій Андрушко – веселий і хитрий, базіка і «провокатор», любитель випити і пожартувати, – всі ці риси, які актор захотів “подарувати” своєму Даммерлю, глядачі швидко «розкусили». А Юрій Черненко був бездоганним у амплуа сільського парубка. І те, що місцями цей баварський селянин говорив десь із натяком на галицьку говірку, робило його ще ближчим і зрозумілішим для публіки.

Звичайно, всі чекали хеппі-енду, але до останньої хвилини побоюючись, що Петерові таки «перемкне» і його принципи щодо цілковитого несприйняття жінок стануть для нього головнішими за голос серця, яке таки відгукнулось на ту рішучу пропозицію Резель прогулятися і ближче пізнати одне одного. Однак, на щастя, все склалося добре, так, як би це мало бути у справжніх комедіях, що покликані просто додати хоч краплю позитиву до безумної біганини та суєти нашого буденного життя. Принаймні, на ті сто хвилин без антракту, впродовж яких триває вистава.

До речі, комедію з віковим цензом «шістдесят плюс» «Рятуйте, мене женять» на малій сцені Тернопільського обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка у цьому театральному сезоні ще можна переглянути у суботу, 1 липня.

zheniat-2017-5

zheniat-2017-6

Олена Лайко, “Тернопільська Липа”, фото Тараса Іванківа

Коментарі закриті.