Про польоти, літаки, любов і мрії

nursery1_8Людина може літати (якщо, звичайно, не згадувати зараз про різні повітряно-транспортні засоби), коли її відвідує натхнення. Перебуваючи в такому практично невагомому стані польоту над повсякденністю, вона придумує, вигадує, малює, пише музику, не звертаючи уваги на те, де саме наздогнала її Муза: в переповненому трамваї, на лавочці в парку, за столиком у кафе, відсунувши в бік порожню чашку з-під кави.

У цей момент вона літає собі на крилах фантазії – творить, уявляє, відірвавшись від землі, не оглядаючись на побутові дрібниці, на людей довкола, на те, що шкарпетки різні, ліжко не застелене і посуд у домі ніхто вже тиждень не мив, а холодильник рік не розморожував. Головне, що є аркуш паперу перед очима, на якому ноти, замальовки, ескізи, лінії, мазки, слова або навіть цілі фрази.

Людина може літати (якщо, звичайно, відчуває хоч щонайменшу іскорку тепла чи симпатії у відповідь), коли закохується. Вона леліє в собі це почуття, намагаючись у цей особливий момент ділитися з усіма його тріумфуючою енергетикою. В такі ейфоричні миті, навіть якщо не пізнаєш до кінця, не «ловиш», не відчуваєш у відповідь настільки сильного за вираженням любовного тяжіння з боку об’єкта твоїх почуттів (навіть тієї крихітної іскорки тепла чи симпатії до тебе  буває іноді цілком достатньо), завжди здається, що числовий показник ватта або люкса почуття до тебе зовсім не важливий. Відчайдушно віриться, що все ще попереду, що можна все виправити, змінити, переконати. Тим більше, що коли любиш когось дуже сильно, так легко і себе переконати, що одного величезного кохання вистачить на двох, що своє почуття можна перемістити в іншого, і той, інший, зможе наповнитися ним у відповідь, що можна дати комусь зарядитися від себе, як від батарейки, і варто тільки узяти кохану людину за руку, як через кінчики сплетених пальців побіжить, як вздовж дротів, від одного до іншого тепло, що зігріває все довкола, розтоплює лід і навіть серця.

Може також виникнути відчуття, що твоєму безмежному коханню, як воді, що прорвала греблю, вдасться просто змити чиїсь сумніви, побоювання, колишні закоханості, комплекси і упередження. У такі моменти, уявляючи свою любов чистим джерелом, життєдайним струмком, яке нестримно ллється з твого серця, віриться, що вона просто заповнить того, кого любиш, своєю чистотою та свіжістю, омиє душу прозорістю і допоможе подивитися на тебе новими очима, в яких спалахнуть розуміння, пізнавання : «Так, це саме та людина, з якою хотілося б прожити все життя, – прокидатися поруч, готувати сніданок на кухні, водити дитину до школи».

Але, забігаючи вперед у цій історії, треба таки констатувати, що в союзі двох, коли один любить, а інший тільки дозволяє себе любити, така схема не завжди спрацьовує. Це вже як кому пощастить. Тому, повертаючись до теми взаємного кохання, залишається тільки радіти за тих, кому, взявшись за руки, вдається літати удвох на одній висоті – над містом, перехожими, сусідами, друзями, просто ходити по хмарах, не відриваючи погляду одне від одного, просто посміхаючись, просто відчуваючи безмежне щастя від присутності коханої людини поруч і усвідомлюючи, що вона розділяє повністю усі твої почуття.

Хоча можливий ще й абсолютно інший політ (правда, дуже короткий). Це коли в реальній площині життя ти летиш на підлогу чи на землю від удару (хочеться, звичайно, щоб він був не таким вже сильним, так незначний ударчик), чи від того, що тебе штовхнули (спеціально чи ненавмисно, і щоб поштовх був не таким вже й різким), чи необережно звалившись з велосипеда, підсковзнувшись або зачепившись на вулиці об нерівну плиту тротуару чи вибоїну в асфальті. Ці усі польоти, точніше падіння (що тут вже скажеш, якщо доводиться називати речі своїхми іменами, звичайно, болючі, неприємні, неочікувані, але наслідки їх в принципі виліковні. Особливо якщо кохана людина (див. вище) підхопить, подасть руку, допоможе встати, пожаліє, подмухає, обтрусить пил з колін, витре сльози, обійме, погладить по голові, притисне до грудей. У такі моменти наавіть іноді хочеться впасти ще раз, аби лише знову відчути себе в цьому коконі (аурі, «хатці») захисту, тепла, підтримки.

Існує ще й інший політ – аналогічний за напрямком з попереднім, але кардинально інший за суттю. Йдеться про той беспрецендентний випадок, коли у тебе вибивають землю з-під ніг. Звичайно, у фігуральному значенні цього слова. Для цього може бути достатньо одного слова, погляду, зустрічі, натяку. Але це той момент, коли раптом все несподівано змінюється. Спалах сліпучого світла в твоїй главі, і все вже стало по-іншому. Не так, як було раніше. Тоді ти дивишся на себе і довго нічого не можеш остаточно зрозуміти: ноги начебто стоять на землі, коліна цілі, а ось опора, стержень, основа, на якій трималося усе попереднє життя, уся віра, плани, перспективи, надії, чомусь зникли. Виникає відчуття, що ти просто висиш у повітрі – десь, невідомо де, в якомусь місці простору, Всесвіту, безкінечності. І просто не можеш повернутися назад. Ти намагаєшся боротися з порожнечею, яка раптом сповнює все довкола, але нічого не можеш зробити, – ця туманна вогка сірість розповзається під пальцями, за неї неможливо схопитися. У цьому відчутті безнадійності хочется схопитися за чиюсь руку, щоб вона допомогла, втримала, витягла. Та у всепоглинаючій сірості навколишньої порожнечі не видно нічиїх очей, не відчувається тепло нічиїх пальців, не помітно навіть іскорки світла, на яке можна було спробувати хоч би повзти, якщо вже немає сил ні йти, ні летіти. Правда, для усіх оточуючих, у момент втрати землі в тебе під ногами, нічого такого катастрофічного, що в цей момент відбувається чи вже відбулося з тобою, начебто і не помітно: людина поруч живе, ходить, говорить, відповідає на запитання, навіть посміхається іноді. Ось тільки посмішка виглядає якоюсь приклеєною, а в очах хлюпотить порожнеча, перемішана зі страхом та відчаєм… А щодо рецептів повернути землю назад, очевидно, може бути тільки любов, довіра, віра, розуміння, розум і терпіння, і натхнення врешті-решт, і час…

Однак є і ще один спосіб відірватися від землі (та ж хороший, позитивний, годі вже про погане). На літаку чи вертольоті, звичайно ж, в крайньому випадку на дельтаплані – врешті не втримаються від коментарів люди серйозні і тверезомислячі. Але ж ні, йдеться наразі зовсім не про те, і навіть у найпрагматичніших та мислячих тверезо осіб можуть траплятися в житті такі польоти… Та ж у мріях! От тут вже можна літати собі скільки завгодно – ні від кого не залежати, ні в кого нічого не просити. Правда, існує ризик постраждати від вантажу нездійснених мрій, – нікуди тут не подігнешся і навіть сперечатися марно. Бо можна ів результаті навіть впасти під цією “намріяною роками” вагою на землю і не мати вже сил злетіти ще разочок. Але є дієвий засіб зарадити в цій ситуації – перевірений роками і досвідом не одного покоління. Який? Елементарний, – за здійснення мрій завжди можна підняти келих (який там за рахунком має бути тост після традиційного третього «за любов»?). Ой, пробачте тут, у цьому місці, прихильники товариства тверезості чи люби твердих моральних устоїв – у вищевказаному келиху може бути безалкогольне шампанське чи навіть дитсадківський компот! Але саме за умови присутності піднятого в руках келиха, одночасно із виголошенням чарівних слів «Ну, за здійснення мрій!» все відразу і виконається, чи не так?! Чи так?!… Чи… Ні?!!…

То що, може таки політаємо?! Я особисто вибираю крила натхнення з любов’ю!!!!

Олена Лайко

Коментарі закриті.