Нехай все буде рок-н-рол…

rok-n-rollРок-н-рол – це коли мчиш у відкритому кабріолеті порожньою трасою, і вітер свистить у вухах, і сльози навертаються на очі від швидкості, і різкі струмені повітря холодять щоки, перебирають волосся, видуваючи з голови песимізм і непотрібні думки… Аналогічний ефект можливий і на байку, але тоді вуха ще й закладає від дикого шуму, що видає двигун. І хоча такий засіб пересування доступний не кожному, як і кабріолет, але ж помріяти то можна!

Тому рок-н-рол, навіть якщо все не так екстремально, і везе у далеч не кабріолет у стилі 50-х, а просто авто, скажімо, яскраво-червоне чи лимонно-жовте, – це машина, і дорога, і за вікнами пролітають то рідні, то незнайомі пейзажі – поля, соняшники, кукурудза, корови, що пасуться на узбіччі, і занедбані чи акуратні хатки з садочками, і якісь пагорби з деревами вдалині, і з динаміків – «It’s my life», і на весь голос співаєш «Любов – не попса», і на серці – безмежне, безкінечне, не вимірюване логікою ти здоровим глуздом відчуття свободи, яке охоплює, переповнює, вихлюпується нічим не стримуваною посмішкою, і поруч – ті найдорожчі й найрідніші люди, без яких просто не уявляєш свого життя – ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього…

Рок-н-рол – це коли стоїш на сцені, стискаючи мікрофон, і бачиш людей у залі, які завмерли в очікуванні, – що ж ти їм зараз скажеш, зіграєш, заспіваєш, і ти розумієш, що просто зобов’язаний зараз «видати», що просто не можеш їх підвести – ні тих, хто дивиться на тебе із залу, ні тих, хто за твоїми плечима на сцені – друзі, однодумці, брати по духу, що практично ідентично братству по крові, і ти в цей момент яскраво усвідомлюєш, що дороги назад немає, що години репетицій, суперечок, пошуків, – все це було тільки для того, щоб саме зараз підняти руку з мікрофоном, посміхнутися і, зробивши маленьку паузу, впевнено оголосити: «А зараз – ще один рок-н-рол»…

Рок-н-рол – це коли ти на концерті в залі, тобто, з іншого боку від сцени, і соло-гітара в руках людини з довгим волоссям, за яким не видно ні очей, ні посмішки, співає, наче хоче видати всі одкровення душі, і здається, що ти знаєш все, що музикант відчуває в цей момент, і хочеться просто підійти і покласти руку йому на плече… А коли барабанщик робить «збивку», переходячи на своє власне соло, мимоволі засікаєш час у момент зливи ударів і розумієш, – це «воно», це той душевний порив, коли ритмом хтось передає і мелодію, і почуття, і сміливість духу, це коли хтось, хто зараз просто злився серцем зі звучанням інструменту, доводить, що рок-н-рол реальний настільки, що здається, його можна відчути на дотик, помацати пальцями, затримати в долонях, підставивши під цей дощ зі звуків…

Рок-н-рол – це коли сидиш у залі пабу, чи нічного клубу, чи тріб’ют-вечірки, а на сцені люди, яких ти знаєш роками чи не знаєш взагалі, але відчуваєш з усіма ними якусь близькість, спорідненість, практично родинні стосунки, бо помічаєш, що всі, хто поруч з тобою аплодує, тішиться, всотуючи у себе кожну ноту, тихо, як і ти, підспівують, або просто ворушать губами, шепочучи знайомі слова «We all live in our yellow submarine», чи «Money, get away», чи «When all are one and one is all to be a rock and not to roll, and she’s buying a stairway to heaven»…

Рок-н-рол – це коли потерті джинси і шкірянка, і грубої в’язки светр замість офіціозного піджака чи строкатий шарф замість обтяжливої краватки, це коли зовсім неважливо, які цифри написані у паспорті, це коли ти «впізнаєш цю пісню з першої ноти», коли твої друзі, такі ж як і ти, – хочуть щось доводити цьому суспільству і роблять це, не боячись бути іншими, неординарними, незрозумілими, які не соромляться здійснювати вчинки, і при цьому уникають їх афішувати, ховаючи благородство і щирість душі під різними щоденними масками, які оточуючі сприймають як строгість чи байдужість, чи навіть зверхність, не знаючи при цьому, як вони помиляються…

Рок-н-рол – це коли почуття назовні, коли не боїшся любити і говорити про це тому, кого любиш, повторювати, демонструвати, і відчувати себе на гребені почуттів, які несуть життям, як хвилі, часом навіть збиваючи з ніг і загрожуючи затягти на глибину, і не соромитись, і висловлювати емоції, не стримуючись, із побоювань видатись смішним, не таким, як усі, а диваком, про якого хтось за спиною говорить іноді з поблажливістю, а часом навіть і зі співчуттям: «Ох вже ці творчі люди»…

Бо є рок-н-рол, що заводить, як автомобіль – ключ запалювання, що надає поштовху до дій, як фраза «Невже слабо?», що стимулює, наче бажання справити враження на того, хто тобі подобається понад усе, аби привернути увагу, закохати в себе настільки, щоб тебе боялися втратити, щоб тримали і не відпускали, які б тільки принади і спокуси не траплялись на життєвому шляху, які б тільки обставини і перешкоди не доводилося б для цього долати.

Бо це він, рок-н-рол, який не тільки музика, а й стиль та спосіб життя…

Р.S. Щороку 13 квітня відзначається Всесвітній день рок-н-ролу (World Rock-n-roll Day). Хоча історична подія, яка стала основою для цього свята, відбулась напередодні цієї дати: 12 квітня 1954 американський співак та гітарист Білл Хейлі записав сингл «Rock Around The Clock», з якого все й почалося, і ця музика, подолавши кордони та океани, оселилась у країнах та на континентах, кидаючи виклик суспільству, традиціям, звичкам, усталеним нормам про те, що правильно і «має бути, бо так має бути», звучачи як бунт, виклик, вибух, зізнання в коханні, як несподіваний лютневий грім, як стукіт коліс потяга, що везе від звичного дому до великого міста, як шурхіт коліс авто, що летить крізь ніч до нових вражень і пригод…

Олена Лайко, «Тернопільська Липа»

Коментарі закриті.