Ігор Романків про НАТО, статус добровольців та небезпеку реваншу

romankiv-vyshyvankaНинішня виборча кампанія проходить в умовах війни з Росією. Наше мирне суспільство перебуває зараз в незвичному для себе стані мобілізації духовної, патріотичної, матеріальної. У нас з’явилися нові герої-добровольці, невтомні волонтери, тимчасові переселенці, громадяни на окупованих територіях.

Тому виникають питання подальшого розвитку ситуації, наприклад: якою повинна бути система безпеки нашої країни, як модернізувати армію, яким є правовий статус добровольчих і військових підрозділів, як повноцінно допомогти покаліченим і сім’ям загиблих. І взагалі ми тільки на початку шляху змін, тому не хотілося б, завчасного “провалу”. Про бачення цих питань ми говорили з кандиидатом у Народні депутати України по виборчому округу №163 (м. Тернопіль) Ігорем Романківим.

RomankivВ умовах бойових дій на Донбасі, зявилися різні версії того, як повинна діяти Україна і який план є більш вірним. Такі рішення як досягнення умовного перемиря, введення військового стану, чи навіть прискорений вступ України до НАТО, мають як своїх пропагандистів так і опонентів. Людям важко розібратися, чиї аргументи вагоміші. Прихильником якого варіанту є ви?

Людям зараз справді емоційно дуже важко. Вони отримують інформацію про події на Сході України з різних джерел. Окрім різноманітних ЗМІ, соціальних мереж, це ще й розповіді очевидців – друзів, родичів, які воюють там. Ми намагаємося скласти для себе картину подій. Але маємо зацікавлені сторони, які подають лише вигідну інформацію.

От приклад того, як можна маніпулювати на темі війни. Скажімо, одного дня ми маємо повідомлення, що в зоні бойових дій не загинуло жодної людини. І слава Богу, що так є. Але наступного дня втрати склали чотири особи, а нам повідомляють, що з полону визволили триста чоловік. А це вже зовсім інша картинка. Отаким є приклад примітивного промивання мізків, коли замовчується об’єктивна інформація. А якщо давати системну статистику щодня, то ми бачитимемо, як змінюється ситуація, і формуватимемо власне ставлення до подій в країні та розуміння її майбутньої моделі безпеки.

Саме в такому випадку ми зможемо відкрито і обгрунтовано для суспільства говорити про систему колективної безпеки, якою у сучасному світі є НАТО. За місяць перемир’я, скажімо, в безпековому плані ми не просунулися ні на крок. Хоча могли би, якби прийняли таке рішення. Чесно кажучи, у нас у цій темі є хороші спеціалісти, які мають колосальний запас знань, знають декілька мов, мають широке коло знайомств за кордоном. Вони раніше співпрацювали з НАТО, але їх «викинули» з Міністерства Оборони, оскільки курс країни різко змінився і було прийнято позаблоковий статус. Зараз цих людей запрошують на телеефіри, однак у державних структурах вони й далі нікому не потрібні.

Чому, на вашу думку, ідея вступу до НАТО не має підтримки в певної частини українських політиків?

А не хочуть повертатися до ідеї колективної безпеки, очевидно, лише через те, що це була пропозиція Юлії Тимошенко. Тоді узагальніть її якось по-іншому, виправдайте і подайте суспільству, – ніхто ж не претендує на виключне право щодо цих питань! Найгірше те, що на даний момент ми, на жаль, не здатні себе захистити, – можемо боротися і повмирати хоч усі, а от захистити себе і країну – ні. Вже маємо стільки героїчних смертей, а результату не видно, і це найстрашніше. Треба розуміти, що якщо й далі займатимемося цим популізмом, то нічого хорошого не вийде. Ми зараз повинні вирішувати, як долікувати скалічених війною, бо ніхто про це думати не хоче. Я багато спілкуюся зі священнослужителями, і вони спостерігають зараз величезну суспільну проблему: люди, які йдуть до них, як до крайньої інстанції, переживають внутрішні потрясіння через те, що на фронті доводилося вбивати. Це тисне непомірним тягарем на їхню свідомість, і вони просто ридають, коли приходять до священників, не в змозі сказати ні слова. Уявляєте, сильні дорослі чоловіки – плачуть!

Справді, є фахові військові, які розуміють, що війна – їхня робота. А тим патріотам, які пішли на передову через свої переконання, дуже важко – і морально, і психологічно, через те, що їм доводилося робити. Тому я вважаю, що НАТО – це для нас вихід із ситуації, яка склалася. Навіть якби відбулося повне перемир’я і російські війська відступили до своїх кордонів (хоча на даний момент це просто віртуальна теорія), ми все одно тепер щодня будемо жити з тим, що Росія в будь-який момент може знову перейти кордон. І жодні стіни цього не зупинять. Тим більше, що, на мою думку, із цим проектом «Стіна» нам хочуть «просунути» великий довгобуд, на який ітимуть бюджетні кошти, але функціонально він не буде виправданим. Стіна між США і Мексикою, яку постійно наводять як приклад, зроблена, щоб захиститися від нелегальної міграції, а не від іноземної армії! Переконаний, що реальна стіна і реальна військова сила – це НАТО.

Поки що іншого кроку в плані державного захисту, ніж існуюче перемир’я, діюча влада не запропонувала. І це дуже погано, тому що його насправді неможливо реалізувати. Однак на даний момент воно таки є ефективним, адже коли люди залишаються живими, це найголовніше. Але, тим не менше, це перемир’я не дає подальших гарантій, оскільки з боку Росії зараз іде накопичення сили, а з нашого – лише послаблення. І взимку, залишаючи ситуацію такою, як є, ми тільки втрачатимемо, адже й далі не формуємо справжніх дієвих військових підрозділів.

Зараз ідуть розмови про те, що військові Збройних сил України не мають і не матимуть статусу учасників бойових дій, адже в нас триває антитерористична операція, а у ній армію не задіюють. Тому люди хвилюються, що після закінчення бойових дій залишаться поза правовим полем, і це може бути використане проти них в подальшому житті. Як захистити тих, хто воює за свою країну?

DSCN9981– Я думаю, що на законодавчому рівні це питання має бути закріплене однозначно. І саме під ситуацію, яка зараз відбувається пробують застосувати якісь попередні нормативні акти, але все це не актуально. Потрібно врегулювати питання як для учасників бойових дій, так і для активістів Майдану, які постраждали під час революційних подій. Я ці пропозиції подавав через Василя Деревляного, і він робив робив певні звернення, що зараз перебувають на розгляді. Наприклад, в Укрзалізниці є пільгові перевезення для дітей загиблих шахтарів, правоохоронців. Чому таке не зробити для дітей, батьки яких загинули на Майдані, добровольців з АТО? Вояки добровольчих батальйонів, які підпорядковуються МВС, й справді не мають тих прав, якими володіють працівники правоохоронних органів! Для врегулювання правових основ цих подій має бути окремий документ, а не підлаштування вже існуючих. Саме про такий окремий закон «Батьківщина» і буде домовлятися в новому Парламенті. Ми виступаємо за дієвий статус для людей, які пішли захищати свою Вітчизну. Як фаховий юрист я однозначно вноситиму пропозиції, щоб під нього потрапили не «піарщики», а люди, які поклали свої життя і здоров’я за свободу України.

Виникає ситуація, коли чиновники реально бояться командирів добровольчих батальйонів, які погрожують повернутися зі зброєю на Київ. Як, на Вашу думку, можна врегулювати ситуацію, щоб було добре всім?

– Більша частина добровольчих батальйонів у нас сформована з нормальних, хороших патріотів України різних національностей, які розмовляють не лише українською. І влада почала їх остерігатися, коли в її бік пішли звернення від комбатів. Саме вони почали бити на сполох, що немає адекватного командування, їм не дають зброї. У них перших виникла думка й про те, що східні регіони України потихеньку «зливають». Причому, на інтуїтивному рівні вони все правильно зрозуміли, оскільки домовленості в Мінську пішли в розріз з ідеями патріотів добровольчих батальйонів. А для мене вони однозначно – патріоти, які, я переконаний, ніколи не будуть працювати проти українського суспільства.

Також те, що їх втягнули у вибори, не зовсім правильно. Тому що ми на Сході ще не перемогли, і ця перемога дуже далеко. За останніми даними, близько семидесяти чоловік з керівництва батальйонів йдуть на вибори до Верховної Ради. А вони ж пішли добровільно в загони територіальної оборони! Разом із тим, є відчуття, що після виборів влада все ж таки зміниться. Я думаю, що буде змінено і Кабінет Міністрів, і Верховна Рада відсотків на сімдесят складатиметься з нових людей. Тоді вже від них залежатиме, які зміни відбудуться в управлінській системи держави.

Звичайно, є небезпека, що маститі старі депутатські кадри, такі, як Жванія, Мартиненко, Ківалов, матимуть сильний вплив на молодих депутатів. І вони молоду ініціативу, яка з ними разом прийде, зможуть дезорієнтувати, придушити у неї порив до нової держави, нової влади. Враховуючи те, що в нас парламентсько-президентська республіка, маємо на такий «провал» усі шанси. В цій ситуації люди повинні проявити свою позицію. Наші громадяни мають відійти від штампу, що до Верховної Ради проходять лише ті, кого «розкрутили». Як, скажіть, можна закріпити за округом кандидата, який там ніколи не жив, а вважати, що достатньо порекламуватися на телебаченні-радіо, щоб люди його обрали?! Це велика помилка. І якщо таке відбудеться, батальйони цього не сприймуть, адже в них загострене відчуття справедливості. Тому процеси, що зараз відбуваються, дуже неоднозначні, часто навіть маніпулятивні, – як для підігрівання негативних настроїв у східних регіонах, так і для культивування протиріч на Заході України. Це означає, що у нас є частина людей, які хочуть змін, а є ті, хто, можливо, такого би й хотіли, але до цього ще просто не готові.

Розмовляла Олена ЛайкоТернопільська липа

Коментування вимкнено до запису “Ігор Романків про НАТО, статус добровольців та небезпеку реваншу”

  1. Олексій коментує:

    уже давно було зрозуміло, що армії в Україні немає, воювати нам теж нема чим, бо все порозкрадали і попродавали. тільки от страх, що росія не дозволить нам ввійти в нато і буде тиснути закриттям своїх ринків, лякали усіх політиків. голосуватиму за Батьківщину та Ігора Романківа!