Історія четвертокласниці з Краматорська, яка навчатиметься у Тернополі

Четвертокласниця Діана Алексейчук 1 вересня знову сіла за шкільну парту, проте вже не в рідному Краматорську, а в Тернополі.

До західного міста вона прибула зі своєю родиною не з власної волі, а через війну. За три місяці, твердить Діанка, вона вже звикла до нового місця проживання, знайшла собі чимало друзів, а от до міста свого народження неодмінно повернеться. Пише Урядовий кур’єр.

У Тернополі Діана навчатиметься в обласній експериментальній школі мистецтв імені Ігоря Герети. Педагоги, окрім того, що надають знання як у будь-якій загальноосвітній школі, тут працюють за індивідуальними планами з обдарованими дітьми. Приїхавши в травні до Тернополя, Діана з батьками побачили вивіску саме цього навчального закладу — і їй захотілося стати ученицею школи мистецтв. Дівчинка дуже любить малювати, її роботи неодноразово виставлялися в Центрі позашкільної роботи у Краматорську, де вона займалася образотворчим мистецтвом. Але чи не найбільше Діані подобається співати! Про все це вона розповіла, переступивши поріг нової школи. Однак бажання виявилося замало, треба було, як вимагають умови вступу, скласти ще й вступні іспити. Впоралася, показавши до того ж «високі бали».

Першого вересня в новій школі Діанка заспіває на урочистостях, звісно, про Перший дзвоник. І це буде не перший її публічний виступ у Тернополі. Нещодавно дівчинка разом з юними представниками доброчинної організації «Українська родина» відвідала поранених українських вояків у львівському госпіталі. Заспівала для мужніх і хоробрих наших солдатів пісню «Віночок», а як подарунок отримала від них щирі оплески під скандування: «Молодець!»

Є в Діанчиній пісні такі рядки: «Я сплету із барвінку віночок, жовту стрічку казкову вплету, у дніпровський жагучий таночок його кину, як мрію святу». Нині для неї найбільшою мрією є, безперечно, встановлення миру та спокою на Донбасі, де залишилася її домівка, дідусі, бабуся. Вона неохоче розповідає, як часто посеред ночі в Краматорську прокидалася від пострілів, звуки яких доносилися через вікна, як лякалися на міських вулицях озброєних бойовиків. Її молодша сестричка Єва, навіть приїхавши до Тернополя, спершу жахалася міліціонера з кобурою.

Діана мріє й надалі малювати та співати. Без пісні вона просто не може. Здається, більше співає, ніж розмовляє. Одного разу дівчинка вийшла на центральну вулицю Тернополя, й поки мама купувала продукти, почала співати. Саме тоді повз йшла голова доброчинної організації «Українська родина» Ірина Найдух. Зупинилася, надто вже сподобався спів. Звернула увагу, що біля дівчинки немає ні капелюха, ні скриньки, які часто перед собою виставляють жебраки. Поцікавилася: звідки, з ким дівчинка тут перебуває, й залишила номер телефону для її матері. За два дні пролунав дзвінок. Так і стали переселенці з Краматорська членами цієї благодійної організації. Додам, що «Українська родина» існує вже двадцять років. Її мета — соціальний захист, моральна та матеріальна підтримка, духовний розвиток. До складу цієї структури входять діти-сироти та їхні опікуни,  багатодітні родини, самотні люди похилого віку, інваліди.

Перед початком навчального року в «Українській родині» традиційно проводять свято школярика. Діанка отримала у подарунок портфель, необхідне шкільне приладдя. Папку дошкільника із зошитами, ручками, фарбами, альбомами, фломастерами, книжкою казок й іншими речами вручили також її молодшій сестричці Єві, яка, до речі, з вересня відвідуватиме один із тернопільських дитсадків. Про такі дарунки для дівчаток подбала Ярослава Татарнюк з канадського міста Ванкувер. Приємно дуже, що пані Ярослава навіть у поважному віці через «Українську родину» багато років поспіль активно допомагає українським діточкам, які обділені долею.

Коментарі закриті.