Блог Лілії Введенської. Хто з нас турок небесний?

nryyypustyi Я ніколи раніше так часто не чула слів «ну ти даєш!».

Вирушити у чужу країну всупереч повідомленням МЗС про небезпеку видавалося майже божевіллям!

А справа в чім: я надумала полетіти до Стамбула якраз у часі турецької «революції».

Істеричні випуски новин по ТБ про щоденні протести і розгін мітингувальників газом та бранспойтами мене не відлякували. Я усвідомлювала, що це розвинена держава із європейськими перспективами. Та десь у глибині свідомості залишалися сумніви: це ж лише на три відсотки Європа, а решта… невже – «дика» Азія?

До того ж, «турок» – відомо кожному українцю – це «нерозумна, дивна людина». Фразеологізм робити «по-турецьки» означає «неправильно, в чудернацький спосіб». Цікаво, що ідіома «турок небесний» не знайома навіть всезнаючому пошуковику. Якби Google міг, то тільки знизав би плечима. Бо «турок небесний» для нього – китайський шпигунський космічний супутник, запущений у 2012 році.  В нас же «турок небесний» асоціюється з найвищим рівнем ідіотизму.

Якось турецькі студенти ледь не довели до смерті зо сміху персонал продуктового магазину. Просто один нащадок Сулеймана звернувся до продавщиці чистою українською мовою: «Вибачте, будь ласка, що я погано розмовляю. Бо я є турок».

З’ясувалося, подібні вислови з таким же значенням існують у багатьох інших мовах (французькій, англійській, італійській, російській…). В іспанській фраза «голова турка» синонім до ідіоми «цап-відбувайло». З німецької «türken» перекладається як «обманювати, дурити». Моя уява була зtürkenа: я зовсім не думала, що в Туреччині буде так цивілізовано, як у Європі, очікувала побачили чимало незвичного та внутрішньо готувалася до зіткнення з грубуватими та агресивними тамтешніми мешканцями. Та як виявилося насправді, все, що ми чуємо (саме так, чуємо, і лише зрідка – відчуваємо) про українську гостинність – ніщо у порівнянні з гостинністю турецькою, їхньою любов’ю до іноземців, повагою одне до одного, шанобою до старших і жінок. Це була країна Ефенді та Ханум.

З найпершого кроку ви помічатимете щирі посмішки та привітність місцевого населення. Кожен запитує «як справи?» (nasilsin?) і пропонує яблучний чай чи запашну каву. Спілкуючись зі стамбульцями, відкриваєш для себе, що це не просто хитрощі для приваблення туристів і покупців (хіба частково), але природня сторона їх культури та щире бажання дізнатися щось нове від нової людини.

Турки залюбки підкажуть дорогу, допоможуть придбати квитки, ба навіть ладні заплатити ці кілька лір замість вас, із радістю фотографують і фотографуються з туристами, з ентузіастом пропонують попрацювати у якості вашого гіда (як чоловіки, так і жінки – байдуже, хто ви).

Спершу я з пересторогою сприймала все це. Я була переконана, що кожен щось хоче від мене – як не вкрасти, то спродати, обдурити… Я відсахувалася від кожного перехожого, хто пропонував підсобити мені з тяжкою валізою.

Та за кілька днів я зрозуміла, що це я – дика. Турки не могли зрозуміти моєї замкнутості та настороженості. А я – дивувалася їх відкритості та … безкорисності. Навіть на площі Таксім, коли там саме відбувалася  демонстрація, люди були радісними, позитивними, згуртованими та миролюбними. Далеко не ті зловісні турки з ятаганами, яких малювала мені моя фантазія. Неймовірна ситуація для України – полісмен запросто дає і свій Iphone5 для дзвінка, ще й задурно, – стає реальністю у Туреччині.

Коли ви завітаєте у ресторан національної кухні, можете бути здивованим, що у меню навпроти страв немає їх ваги. Їжі подають так багато – їж донесхочу. Якщо ви нічого не замовлятимете, вас почастують чаєм чи кавою, а може й обідом, просто так, заради власної гарної репутації. Відмова випити чаю може серйозно образити турків, які пишаються своєю щедрістю  та доброзичливістю.

Якось за мною з півквартала пробіг продавець дондурми (морозиво з козячого молока та товченого коріння орхідей) з умовляннями скуштувати  турецький десерт. Мовляв, «я пригощаю». Поміркувавши, що нічого небезпечного у цьому немає, я зважилася на такий гастрономічний подвиг. Але, як виявилося, ділитися прохолодним смаколиком хитрий турок не збирався. То залишить у мене в руках пусту вафельку, то одну серветку, а тим часом ложка з морозивом літає у мене перед очима. Я почувалася просто розлюченою та хотіла було піти собі геть. Врешті, надразнившись вдосталь, продавець простягнув мені ріжок з надзвичайно смачним морозивом. Потім я дізналася, що це – особливий ритуал, гра, без якої продаж дондурми у Туреччині видається неможливим.

На вулиці до мене зверталися не інакше, як «Сіндерелла», «чарівна леді», «ангел». «Пані, звідки Ви? Не відповідайте, я знаю: з неба». – підморгує продавець килимів Алі.

Я вже відчуваю ваш скептичний настрій. Видається, наче я спілкувалася виключно з місцевими бабіями та турецькими підкаблучниками? Зовсім ні. Мабуть, вигуки «Наташа, Наташа!» услід нашим русявим красуням більш характерні для Анталії чи Кемеру. Однак більшість знайомих виказала подібну реакцію на мої одкровення: «Та це ж очевидно, ти – гарна молода дівчина, тож кожен хотів засвідчити тобі свою увагу. А особливо «гарячі» турки…». Або ж: «Гм, та тобі просто щастить!».

Невже моя удача працює виключно за кордоном? Тільки-но залишивши львівський аеропорт, я зіткнулася з майже непереборними перешкодами на кшталт тротуарів без пандусів, «покоцаних», як українське життя, доріг і грубістю (чи, у кращому випадку, байдужістю) моїх співвітчизників. Немитий дядько поруч мене на автобусній зупинці димів, наче паровоз, якраз під попередженням «куріння в громадських місцях заборонене». Годі згадувати про компліменти і елементарні пропозиції допомогти, яких я так і не почула.

Тож питання стає значно гостріше: чому навіть молода і красива дівчина у власній країні не може сподіватися на таке ставлення до себе? Звідки наша озлобленість на життя, на всіх і на все?

То хто ж тоді з нас «турок небесний»?

 

Лілія Введенська, Тернопільська Липа

Коментування вимкнено до запису “Блог Лілії Введенської. Хто з нас турок небесний?”

  1. Вікторія коментує:

    Я теж їздила в Турцію якраз у розпал революції, і теж була приємно здивована доброзичливістю місцевого населення. Повністю згідна з автором, особливо в тій частині, де йдеться про різкий “спуск на землю” по прильоту в Львів – і тут я говорю не про банальний вихід з літака ))) Дороги страшні, люди набурмосені, туалети не працюють – повернутися назад було набаго складніше, ніж опинитися в чужій країні! Виходить так, що якщо “турок небесний” – це щось нерозумне і несусвітнє (і це при їхній цивілізованості!), то ми тоді взагалі десь в кінці еволюційного ланцюжка. Сумно…

    • Лілія коментує:

      Вікторіє, дякую за відгук! Не все так сумно. Варто замислюватися над власною поведінкою, я вірю, що малими речами можна змінити світ на краще. Так, я власноруч не відремонтую дорогу і не поставлю туалет, але можна не смітити, бути ввічливим та привітним, можна відповідально ставитися до своєї влади.
      Трошки помандрувавши закордоном, вирішила навіть, що нам потрібно інтегруватися не в ЄС, а в… Туреччину. Той же загалом рівень життя + збережені традиційні цінності.

  2. Далекий зн коментує:

    Вислів “турок небесний” вигаданий незаміжніми українками і стосується виключно чоловіків. Сказати: “Ти туркеня небесна”… Якось не той смисл звучить.))) Скоріш за все, що дівчата турками небесними називали хлопців у відповідь їм на слова залицяння. Діалог:
    – Дівчино, ви неземної краси!
    – Сам ти турок небесний.

  3. Лілія коментує:

    Чесно кажучи, думала, що “турок небесний” – це поняття унісекс, як базікало чи роззява. Але здивували ваші знання у філології :)