Бенефіс у тернопільському «Ретро»

imagesДе відпочивають місцеві Отелло та Фігаро? Де влаштовують таємні зустрічі закохані тернопільські Ромео та Джульєтта? Ця адреса відома кожному мешканцю «файного міста» – вулиця Грушевського, 1. У старовинній споруді колишнього готелю «Польонія» нині «гостює» затишний бар із шармом минулого у назві – «Ретро». Як і майже століття тому, на цьому ж місці тернополяни замовляють філіжаночку кавки і діляться свіжими чутками. Про історію закладу, його невловиму атмосферу і майбутні прем’єри «Тернопільська Липа» веде мову із власницею – пані Світланою Дорошенко.

Пані Світлано, коли двері «Ретро» вперше відчинилися для відвідувачів? Яка ідея оформлення закладу була тоді?

Ми розпочали роботу у лютому 1998 року. Тоді було легше відкрити бар – навіть у тому плані, що будматеріали були доступніші у ціні. А крім того, закладів харчування не було так вже й багато, тож будь-яка новинка сприймалася «на ура». Так от, ідея виникла спонтанно: я була в бабусі у селі, вибралася на гору й натрапила там на прялку, прало, старі глиняні горщики і глеки для молока… Ці «експонати» і стали першими декораціями інтер’єру.

Можна сказати, що ідею свого закладу ви знайшли у бабусі «на горищі». А чи був якийсь особливий підхід у підборі страв?

Так, на початку ми хотіли використати всі страви виключно з української традиційної кухні, буквально слідували книзі народних рецептів. Були у меню і капуста тушкована з галушками, і борщ з грибними вушками. Проте відвідувач вперто вимагав страви сучасної кухні. А ресторатор повинен задовольняти смаки клієнтів.

Яку концепцію втілює зараз оновлене «Ретро»? Хто – автор ексклюзивних малюнків на стінах?

Ми змінили оформлення відповідно до ідеї «Театрального ретро». Щодо інтер’єру ми консультувалися із ресторатором Михайлом Гросуляком. Цей перший зал – наче вулиця, що веде до «храму муз». Другий поверх нагадує вигнуті ложі театрального балкону… Розпис, що ви бачите, – це робота професійного художника. Щоправда, художники – це доволі примхливі особистості, які бажають творити виключно за велінням пензля. Тому у нас такі еклектичні декорації: і карпатські полонини, і пасторальні пейзажі… А вже другий зал витриманий у театральній стилістиці. Спершу в нас було бажання запросити художника по декораціях з театру, але його ідеї були надто складними для виконання і мали інше емоційне звучання. Бо ж на сцені декорації повинні створювати напругу, необхідну для гри, а в барі люди відпочивають.

Спускаєшся східцями вниз, розглядаючи старі афіші… На стінах – повітряні силуети акторів та глядачів… Чому новий зал було вирішено зробити саме таким? Чи справді тут збираються актори і шанувальники театру?

Я люблю театр, його живі образи. Та й саме місцезнаходження – зовсім поруч із драмтеатром – надихає на використання сценічної атрибутики. Ще одна трагічна подія спонукала мене до того, щоб надати «театральності» закладу – тоді пішов із життя Михайло Якубович Форгель. Ми дуже поважали його як людину, були горді обслуговувати актора. І хотілося б увіковічнити його пам’ять таким чином. Нашим постійним клієнтом був Михайло Коцюлим, а за столиками часто можна побачити Володимира Ячмінського, Люсю Давидко, головного режисера театру Олега Петровича Мосійчука з дружиною Ярославою та багатьох інших…

Можливо, тут і репетирують?

Репетицій тут не проводять, але драми, буває, влаштовують.

Чи плануєте ви музичні вечори у «Ретро» і які «прем’єри» задумали на майбутнє?

Музика у нас є, в театральному залі – «жива». Знову ж таки, у цьому плані всім не догодиш. У нас лунають і народні пісні, і сучасні композиції. Єдине, чого я не дозволяю у «Ретро» – це шансону. Ми плануємо проводити зустрічі із театралами. Моя мрія – запросити сюди головного режисера Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької пана Федора Стригуна.

Яким є ваш клієнт?

Ми знаходимося в центрі міста. І тому, найчастіше наш клієнт – це вимоглива, ділова, зайнята людина з добрим смаком. Замовляють переважно салати, фірмову страву «Ретро» – це м’ясо гриль із грибами, десерт «Світлана» або сирник. Зараз користується популярністю «Штрудель яблучний з морозивом».

Ви не боїтеся «Ревізора»? Чи сподобалося б у вас Ользі Фреймут?

Я не боюся “Ревізора”. Якби пані Ольга була у Тернополі і завітала до нас – будь ласка, нехай приходить, дивиться кухню. Але, на мою думку, вона оцінює заклади суб’єктивно. Наприклад, їй не подобаються штучні квіти – хоча, як на мене, це нормальний елемент декору. Пані «Ревізорка» не має власного бару, готелю чи ресторану. А оцінювати чиюсь роботу набагато легше, ніж створити такий заклад. А ще хочу наголосити, що відкрити заклад і втримати його – це дві різні речі. Є заклади кращі, гірші. Ми тут у «Ретро» намагаємося тримати марку і бути у числі кращих.

Розмовляла Марія Богданович, Тернопільська Липа

 

Коментування вимкнено до запису “Бенефіс у тернопільському «Ретро»”

  1. Антон коментує:

    Ніякий це не колишній готель «Польонія» – він стояв ближче до центру Театрального майдану, оскільки нинішній бульвар Шевченка звужувався від Парафіяльного костелу до пам’ятника Мыіцкевичу. Після Другої Світової війни бульвар розширили. А на місці зруйнованого готелю «Польонія» збудували те, що ми бачимо сьогодні – житловий будинок у стилі так званого «сталінського ампиру».

  2. Іван коментує:

    типова заказуха)) заклад – зразок провінційщини