Олександра Конечна: Кожен дизайнер мріє робити щось для себе, для душі

imagesВона обрала професію, з якою не так легко «пробитися» у наш час, а особливо в нашій країні. Тим не меш, якщо робиш те, що тобі подобається, то результат не забариться однозначно. Молода тернопільська дизайнера у спілкуванні підкуповує простотою та щирістю. Вона, як дитина, багато чому дивується і зауважує красу там, де більшість людей її просто не бачить. При всій своїй делікатності та ввічливості вона дуже вимоглива до себе та інших. Це одна з небагатьох осіб, про яку не говорять нічого поганого у неї за спиною.

В який момент ти зрозуміла,що ти хочеш створювати одяг?

Напевно, як і всім підліткам, мені хотілося творчого самовираження. Так і почалося створення образів(ескізів). Не було якихось грандіозних ідей, чи чогось у тому дусі, якось так все само по-собі вийшло. Коли почала вчитися, то все так закрутилось – і, в результаті, я досить сильно всім цим зацікавилась.

А як сімя відреагувала на твій вибір?

Ніхто не здивувався. Просто я так вирішила,- поїхала до Львова і поступила. І так сім років провчилась у  Львівській академії дизайну. Власне, ні для кого це не стало новиною, адже з дитинства я любила малювати, ходила в художню школу. Після завершення дев’ятого класу разом з подругою поступила в професійно-технічне училище №3, і хоча навчалася на спеціальності «кравець верхнього одягу», але якогось особливого інтересу до моди у мене не було. Саме там я зрозуміла, що мені подобається більше малювати, ніж шити одяг. Тому щоб якось це реалізувати і розвинути свій хист далі, я й поїхала до Львова. Там, звичайно, отримала куди більше знань.

Якою має бути молодь, яка купує твій одяг?

Свого часу в мене змінювалися критерії стосовно цього. Раніше – це мала бути людина з нестандартним мисленням. Взагалі в ідеалі хотілося б шити одяг для музичних гуртів. Адже як відомо, всі музиканти нестандартні та досить своєрідні. Перша музична група, яку я вдягала, це була львівська команда «Swamp-FM»: у них була дівчина-вокалістка, і їй я шила сценічне вбрання. Був період, коли я цікавилась театральним костюмом, тут мене приваблювали гротеск і загострені форми.

Зараз мої клієнти – це творчі люди з небанальним світоглядом, які незалежні від модних брендів.

Як саме у тебе відбувається процес створення одягу?

Спочатку голові з’являється якась ідея, потім втілюю її на ескізі, а далі вже думаю як саме розкроїти тканину, як це все пошити.  Взагалі я надихаюсь музикою. Люблю слухати альтернативний рок, власне, всі мої колекції створюються під музику. Я займаюся не створенням «моди», а створенням «стилю», тобто своєрідним вираженням індивідуальності.

Назви стиль, в якому ти працюєш.

Поки-що я в пошуку «свого власного стилю». Наразі, мене цікавлять різні стилі одягу- кежуал(casual), готичний, вуличний стиль ( street-стайл). Деякі речі з моїх колекцій призначені лише для показів на подіумі, оскільки в повсякденному житті в них просто-напросто буде некомфортно. Однак в мене є речі, які можна сміливо вдягати в будь-який час. Тобто я не прив’язуюсь до чогось одного, і це, як на мене, досить важливо.

Чи стежиш за тим, що відбувається в українській модній індустрії?

Раніше я звичайно намагалася стежити, оскільки це була одна з вимог навчання. Ми(студенти) мали бути в курсі всього. Звісно, якщо заробляти цим гроші, то обов’язково потрібно бути обізнаним з усіма модними тенденціями. Зараз я цим уже не так сильно цікавлюся, проте колись брала участі в конкурсах, то звичайно що мусила.

Розкажи, будь ласка, детальніше про участь в різних модних заходах.

На першому Всеукраїнському конкурсі молодих дизайнерів у Кривому Розі я виборола третє місце. Це був мій перший конкурс і результатом я була не задоволена, адже звичайно хотілося більшого. Взагалі конкурси в Україні – справа дуже невдячна, адже корупція присутня і тут. Через що багато молодих і талановитих дизайнерів розчаровуються в собі, і взагалі, весь цей процес з’їдає дуже багато нервів, терпіння і сліз.

Також два рази брала участь в найбільшому в Україні фестивалі gothic / dark / electro музики і мистецтва «Діти Ночі: Чорна Рада». В 2007 році я вперше представила там свою колекцію.  Власне такого раніше ніхто не робив, адже це були в основному виступи музичних гуртів та танцювальних колективів. А тут я зі своєю колекцією. Але організаторам сподобалося і вдруге мене запросили у 2011 році.

У 2012 році брала участь в «Атріум FASHION DAY» у Тернополі. Взагалі досвід модних показів є досить цінним, адже саме тут можна познайомитися з багатьма цікавими людьми, почерпнути якісь нові ідеї, і взагалі весь цей процес дуже надихає.

Для тебе мода – це насамперед мистецтво чи бізнес?

Можу сміливо сказати, що в Україні це мистецтво, хоча в ідеалі творчість має бути комерційною. Звичайно, у мене була спроба зробити свій бізнес. Кілька років тому я відкрила своє арт-ательє, де продавала власний одяг і паралельно шила під замовлення. Але, на жаль, наша влада не дає молодим і творчим людям можливостей для розвитку, вона просто не йде нам назустріч.

На твою думку, чи потрібно зараз дизайнеру мати освіту?

Якщо у нього є багато грошей, то непотрібно, адже в такому випадку можна найняти працівників, які будуть втілювати твій задум в реальність.Власне, дизайнер- це той, хто створює, придумує колекцію, а решту – роблять інші люди. За кордоном це дуже поширено. У нас звичайно доводиться самому працювати над усім, і в цьому, мабуть, плюс, адже коли ти вмієш сам все робити – тоді не залежиш ні від кого. А зараз це ой як важливо!

Роботи яких дизайнерів тебе цікавлять?

З вітчизняних – це ОлексійЗалевський та Андре Тан. Залевський навіть більше мені імпонує, оскільки до кожного показу він підходить дуже ґрунтовно. Це не просто вихід моделей на подіум, а зрежисований до найменших деталей процес, це справжнє шоу.

Твої поради для тих, хто хоче стати дизайнером.

Займатись своєю справою і вірити в себе- тоді обов’язково знайдуться люди, які підтримають вас і яким буде подобатись те, що ви робите. Головне не зупинятись на досягнутому, і рухатися вперед.

Записала Надія Ротман для “Тернопільської липи”

 



Коментарі закриті.