Летиш – лети, а падаєш, то падай щасливим. Блог Каріни Россохи

Можна писати книжки. Чи танцювати вальс. І не потрібно знати для чого. Просто жити.

І вир думок підносить до неба і жбурляє додолу. Коли як. Задаєшся думками, про що й навіщо? Знову й знову. Просто прибій і не в силах протистояти. І, наче кайдани до ніг і до води, і не втечеш – мусиш стояти, по щиколотки в холоднім океані, що лоскоче соленими хвилями рани.

А потім піде вода, а ти мусиш не впасти. Не в праві втонути.

Зловити вітер. Вдихнути. Набратись сил і йти. Наперекір вітру і сонцю, мабуть, також. За власне вигаданими правилами і прокладеними дорогами.

Не боятись. Вмикати гучніше і танцювати, набирати швидкість і мчати, віддавати себе і тонути. Ніяк не інше. Тонути. Хоча мрій, що виринеш і полетиш. Захочеш – збудеться. Пам’ятаєш? – все в твоїх руках.

Вільний. Не будуй своїх кордонів. Чи мало тобі обмежень, правил інших? Летиш – лети, а падаєш, то падай, падай щасливим! Це просто напрям – чи то вперед, чи то донизу, переверни – і ось ти знову летиш. Дива?!

Не питай, як жити, діяти, любити, дихати, іти. Це не їх стежка – їм все одно. І, навіть, якщо й ні, то вибір все ж за тобою.

І знову настанови. Скажи мені: «Для чого?». Признайся собі – так легше. Легше казати паперу, що мовчки полум’ям займеться.

Каріна Россоха, Тернопільська Липа

 

Коментарі закриті.