І сміх, і гріх Вані Урганта. Блог Лілії Введенської

Перш ніж читати цей запис, поставте свій здоровий глузд у режим «увімкнено», а «ура-патріотизм» засуньте куди подалі. І пригадайте, як на сповіді, коли ви востаннє розповідали масний жарт про москалів? Чи є у вас футболка з написом «слава Богу, що я не москаль»? І чи підспівуєте ви словам «тече річка Стрипа, в ній москальська кров…»?

На кожному кроці ганити «кацапів» та милуватися меланхолійним похитуванням москаля на смерічці для нас, українців, – річ звична, на відміну від самокритики. Та, як показав інцидент минулого тижня, почуття гумору нам теж бракує. Мимохіть зронена фраза популярного російського шоумена Івана Урганта «порізав зелень, як червоні комісари українське село» була сприйнята українським суспільством вкрай болісно. Як сіль на рани нашого випещеного комплексу неповноцінності…

Так, жарти є вдалі і невдалі. Існує і чорний гумор. Зрозуміло, що нікому не приємно уявляти себе на кухонній дошці. Тому точна історична алегорія перетворилася на недоречний жарт, на фарс у кулінарній телепередачі. Проте повноцінна держава, самодостатня нація не повинна була б навіть реагувати на такі інсинуації. Це нижче нашої гідності. Американці ж не реагують на анекдоти про «тупих». Їх смугасто-зірчастий прапор – священний. А український стяг чернігівські комунальники використовують як вереньку для збору сміття…

Насправді, роздутий конфлікт навколо передачі «Смак» показує ту проблему, що телебачення забагато собі дозволяє. Це питання того, що можна і що не варто пускати в ефір. Адже не політкоректне порівняння можна було б легко і просто прибрати режисеру-монтажеру. Я не виправдовую Івана Урганта. Та і сам ведучий визнав, що бовкнув дурницю, вибачився перед українцями… Але, по суті, сказане ним – правда. Виявилося так, що українці протестують проти того, що й самі утверджують, коли небезпідставно виставляють себе жертвами політики воєнного комунізму.

Немає над чим сміятися. Гіпертрофована національна гордість – це зовсім не смішно.

Лілія Введенська, Тернопільська Липа

 

Коментування вимкнено до запису “І сміх, і гріх Вані Урганта. Блог Лілії Введенської”

  1. Вуйко коментує:

    Американці не ображаються за “тупих”? Та невже? А чому Задорнова зробили персоною нон ґрата майже відразу після кількох жартів про тупих американців?

    Лілю, вчіть матчастину

  2. читач коментує:

    Скажу правду – перший раз зайшов на цей блог, але після того як прочитав статтю не можу не висловити свого обурення. Я скажу, що не вважаю себе “ура-патріотом” але після того як причитав:”поставте свій здоровий глузд у режим «увімкнено», а «ура-патріотизм» засуньте куди подалі” досить сильно засумнівався в обєктивності автора. Це ображає як мої національні почуття так і почуття інших українців. Ви говорите, що почуття гумору нам бракує….вибачте, але це вже ніякий не гумор.
    Звичайно, що Ургант вибачився за сказане, але скоріш за все він зробив це після того, як зрозумів, що це загрожує йому втратою аудиторії та, відповідно, втратою можливого заробітку.
    Ви наводите слова: “Виявилося так, що українці протестують проти того, що й самі утверджують, коли небезпідставно виставляють себе жертвами політики воєнного комунізму”. Але, як на мене, українці протестують проти того, що в хамській формі висміюють память тисяч українців, які стали жертвами тоталітарного режиму.
    Я в жодному разі не хочу образити автора статті, але фразу: “Гіпертрофована національна гордість – це зовсім не смішно.” варто було б замінити на: гіпертрофоване ставлення до людей із національною гордістю – це зовсім не смішно…
    P.S. написання статей із перекручуванням фактів на такий манер, щоб це створило певний резонанс є досить оригінальною справо, але аж зовсім не створює честі для їх автора….

    • Анна коментує:

      Як на мене, саме тому матеріал і опубілкований у рубриці “блог”. Це не стаття, яка зобов”язує до об”єктивності.

  3. Михайло коментує:

    розчарувався! Не очікував тут такий маразм побачити!
    Ви втратили одного читача

  4. блогер коментує:

    А блоги для того і є, щоб висловлювати суб’єктивні погляди…

  5. Анна коментує:

    Абсолютно згодна. Колись прочитала на стіні в одного парубка: “Я українець. Я не хочу нічого робити – я хочу пишатися”. Охх, як же не терплю це у нашому менталітеті.

    Сучасні “патріоти” тільки те і роблять, що сидять та й вишуковують – а чи не бовкнув хтось про нас зайвого, а чи не думає хтось про нас недобре? Вишукати, активно помісити бруд, сидячи удома за ноутом – і все! Вітаємо, ви – герой і справжній патріот. Завдяки таким, як ви, ми рухаємося до кращого майбутнього! (сарказм)

    Який же шум піднявся через того клоуна! Ледь не на повстання виходити будемо! А витратити ту годину замість коментування на допомогу ближньому, волонтерство у притулку, турботу про старших, захист бездомних тварин, прибирання сміття з вулиці, змивання графіті з будинків, …? Ні, не чув! Яка нам, власне, різниця, хто що про нас думає? Не це основна проблема. Ми звикли нічого не робити і шукати винних на стороні. Печально.

    • Лілія коментує:

      Анно, дякую за розуміння)
      І що ви не полінувалися залишити такий розлогий коментар (метати бісер…)…

  6. :) коментує:

    цілком погоджуюсь з атворокою – роздули з мухи слона і водять-показують… Не там патріотизм показуємо, придираючись до слів. Треба ділом і власним прикладом доводити, що українцем бути престижно.