Тернопіль 2012: спогади, проекти, ідеї та побажання

В одній давній популярній пісні співалося про те, що з першого до тринадцятого січня потрібно згадати про старих друзів, зателефонувати за давно забутими номерами, написати листа комусь далекому, кого вже сто років не чув, не бачив, не спілкувався, на згадував. Адже цей період – між новим роком і Старим Новим роком – начебто перебуває поза традиційними уявленнями про вимірювання часу, тому й багатий на усілякі дива, чуда і казки, таке собі «позачасся», якщо можна придумати такий неологізм в даному контексті. А от захотілося на межі Старого Нового року, як старих добрих друзів, згадати новини й події, якими відзначився рік, що минув чи то ще минає, – адже за східним календарем Новий рік Змії ще, в принципі, теж не настав…

Якщо говорити про подію року 2012, то однозначно, що нею стали парламентські вибори, причому як конкретно для нашого міста, так і для всієї України. Хоча, чим далі ми від них віддаляємося, тим тьмянішими стають спогади про них, оскільки позитиву вони не несуть, а людська пам’ять має здатність швидко забувати погане. Про вибори було вже стільки «співано і казано» – і про результати, і про висновки, і про наслідки, що вкотре навіть не хочеться про це говорити. Зрозуміло одне, – наше світосприйняття і сприйняття усього того, що з нами відбувається, змінилося. Але як, в який бік, – ми самі ще не визначилися. Тобто, очевидно, складається ситуація, коли «низи» вже не хочуть жити по старому, але як саме їм би хотілося, – ще не знають. При цьому «верхи» не поки можуть це зрозуміти, але якщо й починають здогадуватися, то не знають, що ж цим робити. В результаті всі масово або байдужіють, впадаючи в сплячку і роблячи вигляд, що нічого не сталося, або активно починають думати про кардинальні зміни, але далі прожектів справа не йде.

До речі, про прожекти. Очевидно, найобразливішим для тернополян 2012 року став «прожект» міської влади із захопленням території на місці пам’ятника танку, про який молоде покоління тернополян вже і не пам’ятає. Якщо там і справді буде Мак-Дональдс, то найнезручнішого для такого закладу місця важко підшукати. Та ще й ціною таких зусиль і коштів!

Найбезглуздішим, очевидно став проект тієї ж адмінструктури про вкопування (заглиблення, занурення тощо)  на метр чи два вглибину перед замком, щоб відновити історичне обличчя цієї частини міста. Для чого насипати земляні вали на місці гарно облаштованих клумб і доріжок і спотворювати місце, яке вже стало візиткою Тернополя сучасного? Чому не можна просто встановити там символічні ворота, схожі на ті, що колись оберігали вхід до замкового подвір’я? Ці цілком логічні запитання залишаються без відповіді. Може для відновлення історичної правди варто тоді знести і будівлю кооперативної спілки та житловий будинок перед загсом, адже колись від замку до Катедри вела пряма алея, обсаджена липами, з яких залишилася одна, та сама Тернопільська…

Найобразливішими для тернополян проектами за минулий рік стали, очевидно, ідеї зведення приватного багатоповерхового будинку у дворику на Сагайдачного, на місці кафе «Женя-Женєчка», та початок будівництва житлового масивчику в парку Національного Відродження, поблизу Співочого поля. І щоб там не говорили генератори та креатори тих ідей про їхню прогресивність, перспективність, лояльність до тернополян та Тернополя, особливої любові до рідного міста у цих заявах все таки не проглядається.

Найпафоснішим проектом року 2012, причому, вже втіленим і життя, стало, очевидно, спорудження пам’ятника Незалежності, – ми таки це зробили, на зло усім ворогам і скептикам. Так, зробили! Маємо свій пам’ятник, – ще одна мила візитна картка міста. От тільки, чи більше незалежності кожен тернополянин в результаті отримав…

Маємо ми тепер і нові фонтани, – сучасні, завжди на вихідні та свята працюючі, економні, економічно-вигідні, з підсвіткою і класичною музикою. Мило, справді приємно бачити, як довкола теплими літніми вечорами прогулюються тернополяни, діти бовтають у воді ногами і бризки летять у всі боки. Чи то не від того, що діти ногами бовтають. Ну, летять, – невеликі недоробки проекту, можливо, цієї весни майстри з Водоканалу щось змінять, підкрутять, переформатують. А те, що загалом виглядають наші оновлені фонтани дещо «попсово», то вже й не так важливо. У кожного своє бачення естетики. Хоча, очевидно, попередньо ескізи фонтанів можна було би громадськості хоч якось показати, хоч якійсь художній раді хоч одним оком та й глянути. Але звичайно, хтось таки на них дивися і рішенні приймав, «візи» ставив, що там казати. І взагалі, розмова тут зайва, – є фонтани, працюють, і слава Богу. Та й вулиця Валову відремонтували, – теж із підсвіткою і навіть фасадами. Відреставрованими чи відремонтованими? Очевидн, п’ятдесят на п’ятдесят. Але свято було цього троку і на цій вулиці,

Отримали тернополяни і відремонтовану (частково) набережну із різноманітними нововведеннями, зробленими спеціально до чемпіонату з водно-моторного спорту. Шкода, правда, що окрім двох днів у році ті нововведення більше нікому не потрібні, але є, маємо, досягли, – старалися і побудували.

Потягло щось останнім часом наше місто і на грандіозні проекти. Пригадуєте, найдовший в Україні прапор довкола озера. Тепер ми ще маємо в 2012-му найбільший у державі коровай, – смачний, запашний. Люди до крихти розібрали тоді на церемонії випікання, збирання і подальшого роздавання. А 2013-тий вже встиг втілити й ідею минулого року про найбільшу макітру, повну куті. Їли, пробували, смакували? А дарма! Кажуть була солодка, як наше життя… Та й дідух восьмиметровий ми вже маємо, і писанка велика була, – не найбільше в Україні, але теж практично рекордна. І борщі на Тернопіллі вже практично цистернами варили. Очевидно, на черзі, найбільша паска, – що ще таке грандіозно-рекордне залишається приготувати?!

Мали ми цього року і медалі, і рекорди, і високі спортивні досягнення, – тішимося і пишаємося з цього. Дві наших землячки навіть на Олімпіаді у Лондоні виступали, а от міську школу з футболу ми таки втратили. Цікаво, більше чи менше тернопільських хлопчаків стало займатися ігровими видами спорту в результаті реорганізації цього спортивного позашкільного закладу, важко зараз сказати, але втрачати щось завжди більш сумно, аніж набувати, тішитися, відкривати.

До речі, про «відкривати» – не в контексті здорового способу життя, але проведення дозвілля більш постаршої вікової групи тернополян за минулий рік у місті відкрилося аж дві кнайпи (це «по-модньому» пивбари так тепер називають чи краще до слова «паб» в даному випадку апелювати). Але у будь-якому випадку, на місці ресторану «Україна» маємо тепер пивний заклад «Файне місто», а в підвалі «Атріуму» – 1540. Важко сказати, як на рахунок традиції в Україні пити пиво, на відміну від Англії, Шотландії, Ірландії, Німеччини та Чехії, але очевидно такі традиції є, а якщо не має, – то будуть. Все іде вперед розвивається. А контексті ще одного нового закладу харчування, яким збагатився Тернопіль за останній рік, – «Ковчег», – ще й пливе. Причому, з усім набором тих, кого називають «кожній …. по парі», причому, у найрізноманітніших варіантах цих понять…

Минулого року Тернопіль на весь світ прославився Пінзелем ( чи то Пінзель прославив Тернопіль), але звучало-звучало місто у ЗМІ на  різних рівнях і мовах. Не хочеться порівнювати, однак в деяких колах новина про українського Пінзеля в Луврі обговорювалась так само гаряче, як і славнозвісна стаття з «Нової Тернопільської», що теж цього року викликала стільки обурення і відгуків у світі.

Ми втратили цього року із великим сумом, жалем та скорботою Сергія Юрія, Євгена Корницького, Казимира Сікорського …… А здобули? Нові книги у тернопільських письменників, нових депутатів у Верховній Раді, нові ресторани та кав’ярні, нових випускників та першокласників. Місто ж жило, працювало, творило, вірило, закохувалось, народжувало дітей, зустрічало гостей і проводжало тих, хто вирішив шукати кращого життя деінде, влаштовувало виставки і концерти, виглядало весну, чекало осені, сподівалось на зиму. А зараз – сподівається на все найкраще у Новому, 2013 році, який вже стовідсотково настав, і з 1 січня, і після 14-го. І будемо вірити, що всі найкращі сподівання обов’язково здійсняться!

 

Тернопільська липа

Фото Леоніда Тітта



Коментарі закриті.