У Тернополі вшанували командира “Лисоні” Омеляна Польового

Сьогодні у Тернополі вшановували легендарну особистість – провідного діяча ОУН та УПА Омеляна Польового. Саме 3 січня виповнилося 100 років від дня його народження. З цього приводу відбулися  панахиди в архикафедральному соборі УГКЦ та на могилі Омеляна Польового на Микулинецькому кладовищі. Окрім цього, в обласному краєзнавчому музеї провели урочисту академію “З плеяди нескорених” та науково-краєзнавчу конференцію “Омелян Польовий – легенда національно-визвольного руху України XX століття”.

В академії взяли участь не тільки представники обласної та міської ради, краєзнавчого музею, а й різних організацій – Тернопільська управа Братство ОУН УПА, Братство вояків ОУН УПА Подільського краю “Лисоня”, Тернопілська обласна спілка політв’язнів та репресованих та інші. Цього дня соратники та друзі згадували яким був Омелян Польовий у житті та під час повстанської боротьби за вільну Україну. Була серед присутніх і донька полковника УПА. Сергій Тарашевський, перший заступник голови облради, вручив їй подяку обласної ради, а також зазначив, що у порядку денному 45 сесії є проект рішення,  щодо визначення 2013-го року роком Омеляна Польового, і на черговому засіданні його планують розглянути одним з перших.

“Доля Омеляна Польового тісно пов’язана із поколінням, якому судилося стояти біля витоків ОУН УПА, і які у складних умовах Другої світової війни боролися за незалежність України, – зазначив у своєму виступі Ігор Олещук, представник Тернопільського історико-меморіального музею політв”язнів, учасник визвольної боротьби. – Він народився 3 січня 1913 року у селі Ярчівці Зборівського району. Початкову освіту здобув у рідному селі, навчався у Тернопільській гімназії. Його національна свідомість і патріотизм формувалися з юнацьких років, коли він був членом Пласту та “Просвіти”. Омеляна Польового тричі притягали до судової відповідальності за політичну діяльність під час польської окупації. У 1931 році він вступає до ОУН. З приходом більшовиків у 1939 році йому загрожує небезпека. Щоб не віддати Польового до рук НКВС, у 1940-му році його через зв”язки ОУН направляють до Німеччини, де була зосереджена українська еліта учасників визвольної боротьби 1917-21 років. На початку 1943 року Омеляну Польовому доручили вишколювати бойові сотні у Карпатах, а влітку він завершив формувати бойові сотні військової округи №3 “Лисоня”. Основна її база розташовувалася в Тростянецькому лісі між селами Божиків, Саранчуки, Котів, Тростянець, а згодом і на Козівщині. Там повстанці побудували численні криївки, підземні бункери, підстаршинську школу і школу медсестер. Омелян Польовий був здібним військовим командиром, він провів багато успішних боїв проти відділів НКВД у 44-45 роках біля сіл Яцківці, Сировари, Словятин, Тростянець Мичищів, Альбанівка”.

У 1946 році за наказом головного командира УПА Роман Шухевич направляє Польового до Львова у розпорядження штабу, де він займається влаштуванням зв’язкових помешкань. Саме там командира “Лисоні” вислідили і арештували співробітники НКВД. Спочатку тримали у Львові, а коли встановили особу, відправили на ведення слідства до Києва у Лук”янівську тюрму. У Польового вимагали, щоб він розкрив плани та зв’язки УПА, щоб написав компромат на український підпільний рух та діяльність УПА. Та Польовий мужньо переніс усі допити у Лук’янівській тюрьмі і нікого не видав. У березні 1947 року військовий трибунал засудив Омеляна Польового до вищої міри покарання – розстрілу. Із березня до червня він перебував у смертній камері Лук’янівської тюрми разом з іншими засудженими.

У червні того року в Радянському Союзі тимчасово була відмінена смертна кара для політв’язнів – її замінили на 25 років таборів суворого режиму. Таким чином Омелян Польовий чверть життя – до 1971 року провів у таборах Колими, Братська та Мордовії. Після відбуття терміну він повернувся на Тернопільщину, де жив у родичів. Та йому і далі не давали спокою – постійно переслідували працівники КДБ. Викликали на допити, погрожували, готували другу кримінальну справу за антирадянську діяльність. Його не хотіли прописати у Тернополі та не брали на роботу. Вимучений такою ситуацією, у 1976 році Омелян Польовий звертається до Міністра держбезпеки із заявою-проханням відпустити його закордон. Після цього чоловіку надають однокімнатну квартиру у Тернополі на проспекті Бандери, 96, встановлюють у помешканні “жучків” та дають роботу слюсаря ліфтів в обласній лікарні. Так, у бідності, Омелян Польовий прожив у Тернополі до 1999 року.

Як зазначив Ігор Олещук, представники різних патріотичних організацій міста та області із великими почестями поховали Омеляна Польового у червні 1999-го на Микулинецькому кладовищі. У грудні цього ж року міська рада перейменувала вулицю Олександра Невського на Полковника УПА Омеляна Польового і встановила меморіальну дошку. А у 2003 році на могилі полковника встановили величний пам’ятник.

Ольга Попова, Тернопільська липа

Фото автора



Коментарі закриті.