Андрій Давиденко: Ситуацію в Україні змінять Президентські вибори 2015 року або революція

Foto1Балотуючись на виборах по 166 Теребовлянському виборчому окрузі, Андрій Давиденко посів другий місце. Такий результат є достатньо високим, адже, будучи самовисуванцем, він не демонстрував за плечима жодної політичної сили. Найбільш дієвою передвиборчою технологією він вважає особисті зустрічі з виборцями і переконаний, що ті, хто таким чином із ним спілкувались, за нього й проголосували. Ще одне велике переконання, яке здобув після виборів, це розуміння, що за роки Незалежності велика частина людей отримала шалену зневіру і відсторонилася від політичного процесу, хоча досі на Тернопіллі такого не було. Він не планує полишати політику, але дуже хоче поспостерігати, як новообрані депутати далі себе покажуть. Про враження від виборів і майбутнє України – Андрій Давиденко ексклюзивно для «Тернопільської липи».

 Як Ви схарактеризуєте те, що відбувається у нас зараз, після виборів? Що, на вашу думку, чекає країну?

Вибори показали, що ситуація в країні змінилася і люди не підтримують діючу владу. А те, що вона матиме більшість за рахунок мажоритарників і деяких депутатів, витягнутих з опозиційних фракцій, – не секрет. Але це той самий шлях «в нікуди», яким ми йшли в 2010 році, коли всупереч діючій на той момент Конституції «стягли» під Азарова більшість і з’явилося формулювання «тушки». Це призвело до того, що Президент перебрав усі повноваження і тепер несе на собі всю відповідальність за те, що робиться в країні. А ні для кого не секрет, що в країні біда. Такої ситуації, яка нас чекає в наступному році, не було ніколи. Взяти хоча б зобов’язання з поверненням МВФ десяти мільярдів доларів кредитів. Бюджет жалюгідний! Попри стримування інфляції, ми бачимо, що вона зростає, адже про це можна судити з того, як зростають ціни на продукти харчування. А не так, як нам декларують по споживчому кошику, – 5%. Інфляція зростає настільки, якою є відсоткова ставка по депозитах в гривні. Зараз це понад 20%. Значить, таким є і рівень інфляції. А хіба зарплати та пенсії за рік збільшуються на 20%? Ні! Замість того, щоб впливати на цю ситуацію, лібералізувавши економіку, відпустивши бізнес, забезпечивши йому умови розвитку, інвестиції з-за кордону, бо лише в такому випадку можна було б сподіватися на збільшення надходжень до бюджету, вирівнення економічної ситуації, влада «закручує гайки». І до чого вона їх докрутила? До того, що велика кількість підприємств перестали працювати, а ті хто ще працює, розуміють, що грошей на розвиток у них уже не вистачає.

Мені дуже сподобалася характеристика ситуації в Україні, яку показали у фільмі, що демонструвався на телеканалі ВВС: в Україні люди працюють на декількох олігархів і отримують стільки заробітної плати, щоб потім піти і заплатити за комунальні платежі, а платять вони тим самим олігархам, які на сьогоднішній день володіють обленерго, облгазами тощо.

Як ви пояснюєте свій результат на виборах?

Справа в тому, що ми з Михайлом Апостолом йшли врівень, а в якихось опитуваннях я навіть вигравав. Але показовим у цій кампанії було те, що десь за тиждень до виборів 20 відсотків людей не визначилися у своїх політичних уподобаннях. Я суджу і за мажоритарною складовою, і за політичними партіями. Що відбулося в самий день виборів? Оці 20 відсотків виборців, які не визначилися, прийшовши на дільниці, віддали свій голос на користь партійного бренду. Хоча я сподівався, що ці 20 відсотків розподіляться пропорційно між сильнішими кандидатами. А вийшло так, що люди не розбиралися в особистостях і тому голосували саме за бренд. Якщо в Тернопільській області 70 відсотків взяли «Свобода» і «Батьківщина», то з тих двадцяти, які не визначилися, 14 стали своєрідним “бонусом” для цих двох брендів. І, відповідно, таким самим «бонусом» – за висуванців від цих партій. Саме тому в нас на всіх округах виграли висуванці опозиційних партій. Разом із тим, я більш ніж переконаний, що значна частина виборців, які за них голосували, не до кінця задоволені тією політичною силою, яку обрали. Більше того – вони вибирали, так би мовити, «менше зло». І тепер, дай Бог, щоб люди не обпеклися з цим вибором.

Кажуть, що на цих виборах не спрацював підкуп виборців.

Я також працював проти цього. На зустрічах говорив людям: все беріть, за все дякуйте, а голосуйте – як хочете. І люди саме так і робили. Я звернув увагу, що вже в останні тижні в кожній церкві на Тернопіллі так говорили: «Хтось приніс вам гречку чи гроші. То ви беріть, але голосуйте, як підказує сумління».

У мене склалося враження, що цього разу було дуже багато так званого «чорного піару».

Справді, я за цей час про себе дуже багато дізнався: що у мене чотири жінки, що я – зять Клюєва, Кравчука, Тарасюка і навіть Тігіпка. «Батьківщина» надрукувала бюлетень про те, що я дружу з їхнім колишнім однопартійцем Ляшком – із сексуальним підтекстом. Я отримав цього «чорного» піару більше, ніж достатньо. Хоча від самого початку виборчої кампанії звертався до всіх її учасників з тим, щоб ми змагалися конструктивними ідеями щодо того, як Україну виводити з кризи, а не докорами чи брудом. І навіть пропонував сходити всім кандидатам разом на прощу до Зарваниці. Але ніхто не погодився. Аж потім, десь за тиждень до кінця виборчої кампанії, до мене підійшов Апостол із пропозицією поїхати разом до Зарваниці й поклястися, що ми «чорним» піаром один проти одного займатися не будемо. Я відповів, що таке запрошення від мене було ще на початку кампанії, а тепер – бери й організовуй інших, а я обов’язково приєднаюся. Але цю ідею він так і не реалізував.

Чому Ви, будучи членом УНП, йшли самовисуванцем? Адже ваша партія пішла у складі «Нашої України».

На той момент, коли я прийняв рішення йти по округу, було пізно отримувати висування від партії. Хоча якби прийняв рішення швидше, то йшов би від своєї партії, адже я її ніколи не зраджував. Ситуація на той момент склалася так, що неможливо було провести рішення з’їзду, оскільки він уже відбувся. З іншого боку, я шукав підтримку в усіх партій. Закликав їх підтримати найсильнішого єдиного кандидата у нас на окрузі. Але сильніших їм не треба було, – потрібні були слухняні. Тому я звертався, насамперед, до своїх земляків, не позиціонував себе як представника якоїсь партії, говорив виборцям, що вони мають обирати людину, а не партію.

Чому ви обрали саме 166 Теребовлянський округ?

Я родом з Тернополя, та мої рідні живуть на Гусятинщині. З 2003 по 2006 роки був помічником народного депутата-мажоритарника на цьому окрузі, тому знаю його проблеми, – на той момент найгострішим стояло питання газифікації. То чому я мав іти на якийсь інший округ?

Але ж Ви очолюєте обласну організацію УНП на Житомирщині?

Справа в тому, коли я став народним депутатом у 2007 році, то партія мене відправила «піднімати цілину» в Миколаївську і Житомирську області. Для підсилення партії, підняття її реноме було прийнято рішення відправити молодого народного обранця на це завдання. Тим більше, що на Тернопіллі наша партія вже мала хорошу структуру. В Житомирській області я очолив обласний осередок, а в Миколаївській – у мене були приймальні народного депутата. Доти не працював у цих регіонах. А те, що наші місцеві бютівці дорікали мені, що не зняв пам’ятник Леніну в Житомирі, то доводжу до вашого відома: більшість в обласній і міській раді на Житомирщині складали у попередньому скликанні представники «Батьківщини». Там УНП не було! То чому вони не зняли пам’ятник? А наша партія це якраз і пропонувала, проводячи пікети й акції.

Чому все ж таки не проводилися попередні переговори серед опозиційних сил для узгодження кандидатів на округах? Вийшло так, що опозиційні кандидати між собою змагалися. Ваша думка?

Справа в тому, що «Батьківщина» зразу показувала себе з позиції сили. Вони назвали себе об’єднаною опозицією, а всіх інших поставили за межі і цього об’єднання, і самого його політичного визначення. Друге питання: їм потрібні були свої люди, адже для чого їм «проводити» по округу депутата від УНП! Таким чином, двері для нашої партії у цьому всьому процесі були зачинені. І тепер самі бачите, яких людей пообирали. На мою думку, нам потрібно було не виходити з переговорного процесу в рамках того ж КОДу і не давати їм можливості називати себе «об’єднаною опозицією», відкинувши всіх решта. Вони ніколи не притримувалися чесної позиції.

Пригадаю трошки історії. В 2002 році на виборах до Парламенту «Наша Україна» на чолі з Віктором Ющенком гарантовано долала тривідсотковий бар’єр, проходила до Верховної Ради, і при цьому не «топила» партію «Батьківщина», яка перебувала на зламі цієї межі. «Наша Україна» говорила, що «Батьківщина» – теж опозиційна партія, і тому закликала голосувати й за неї. А що «Батьківщина» зробила зараз?

Цього разу вони агітували за «Свободу»…

Це вже в кінці кампанії, коли стало зрозумілим, що «Свобода» проходить, вони демонстративно почали її підтримувати. А на початку кампанії як було? «Свобода» не проходила до Верховної Ради, і вони навіть округи не хотіли їй віддавати. Подивіться, як було розділено округи! Я більш ніж впевнений, що якби «Свобода» об’єдналася з нами і ми б витримали жорстку лінію напередодні виборів та висунули у всіх округах своїх кандидатів, то ми б в них усіх і перемогли .

Чому ж такого не сталося? Чому «Свобода» обрала об’єднання з «Батьківщиною»?

Вони обрали сильнішого і об’єдналися від безвиході. «Батьківщина» вміло поставила питання зі сторони сили. Це те ж саме, що робить на сьогоднішній день Партія Регіонів, підім’явши під себе всіх з іншого боку.

Які уроки з цієї кампанії Ви для себе особисто винесли? Що Вас розчарувало чи, навпаки, стало приємним відкриттям?

Я дуже тішуся, що у нас на Тернопільщині нерезультативною є купівля голосів виборців. Люди в нас мають свою думку і будуть голосувати так, як їм хочеться. Але, з іншого боку, видно, що за роки Незалежності люди розчарувалися. Вони не розбираються в програмах партій, в людях і тому, як ті себе проявили в житті. Споживається доступний потік інформації на рівні чуток, коли щось подивився трохи по телевізору, а потім десь щось почув і сформував на основі цього свою думку. В результаті все дуже поверхнево. І тому люди обирали в останню мить за принципом: цей проти влади і має гарантію проходження, то я голосую за нього. У нас не голосують за партії, які не мають перспектив проходження до Парламенту, – це вже сформована тенденція.

Разом із тим, є страшенне обмеження доступу до інформації. Центральні телеканали зомбують людей в тому напрямку, який вигідний найсильнішим. Через те ми з вами зараз і не маємо жодної альтернативи розвитку нашої країни. Якби людина, виборець, давала життя якомусь новому проекту, партії новій або тій, яка є послідовною, чи політичній силі, що має добру програму розвитку для країни, то формувалася б певна нова течія в політиці. І нехай ця партія не пройшла б цього разу. Але якби вона набрала 4,5 відсотки, то на наступних виборах пройшла б до Верховної Ради. Таким чином люди давали б життя такій партії чи утворенню, «працюючи» на своє майбутнє. А виходить, що ми постійно обираємо з-поміж двох зол і не можемо вийти з цього кола.

Як з 2002 року змінився виборець?

Раніше на зустріч з кандидатом у селі приходила величезна кількість людей, і саме там їх можна було якось переконувати. А зараз виборці вже не хочуть йти на такі зустрічі, і їх не примусиш цього робити. Але навіть якщо вони й приходили, то я на тих зустрічах половину часу боровся з людською зневірою.

Скільки ж Ви провели зустрічей?

Більше трьохсот.

Це ж дуже важко в моральному плані!

Це не тільки морально, це й фізично важко. Були зустрічі і по п’ять чоловік, і по сто п’ять. Збиралися на вулицях, в клубах, школах. А десь до школи й не пускали. Тоді ми говорили з вчителями прямо на сходах перед нею. І з бабцями зустрічалися біля клубу, бо всередину теж не пускали, хоч попередньо й домовилися. Я такими зустрічами з виборцями охопив 90 відсотків населених пунктів на окрузі.

Яку роль у цій кампанії грав адмінресурс?

Його вплив ми бачимо за результатами висуванця від влади і ПР в області. Я вважаю, що в нас в Україні адмінресурс максимально може дати 12 відсотків. Це приблизна кількість держслужбовців плюс фальсифікації при голосуванні. На нашому окрузі це підтвердив результат Надії Хоптян (вона отримала 10 відсотків) і результат ПР по області (6 відсотків). Звичайно, є викривлення в цілому по країні, де результат явкою відрегульований. Так було і на цих виборах, і на усіх попередніх. А класичний адмінресурс, що застосовувався у нас в області, – це коли забороняли проводити зустрічі, перешкоджали передвиборчій діяльності кандидатів.

Цього разу, коли кандидати приходили в колективи, наприклад, у школи, всі очікували від них хоч якихось подарунків, конкретної господарської допомоги. Як Ви справлялися з такою ситуацією?

Я говорив так: якщо ви хочете, щоб я купив ваш голос, то цього робити не буду, бо цим ви за пару копійок продаєте своє майбутнє. І потім ми знову п’ять років будемо жити в такій ситуації, в якій ми зараз живемо. Я людям пояснював, що може і що повинен робити народний депутат, щоб потім у них не було розчарування, як його знайти, побачити чи навіть зустрітися. Я їм все про це розповів. Принаймні, тепер на нашому окрузі люди знатимуть і вимагатимуть від свого обранця все, що він повинен робити, й слідкувати за його діяльністю.

Ви вважаєте введення мажоритарної складової на цих виборах позитивним кроком? Крім того, що це була технологія для досягнення провладної більшості.

На жаль, виборча система в нашій країні жодного разу не була досконалою. Поясню чому. Перш за все, потрібно обирати якусь команду, бо лише так можна досягти результату. Одна людина не дасть стільки ж ефективності. Візьмемо, наприклад, Президента. Це лише фізична особа, яка рано чи пізно буде боротися за свою владу, узурпувати її і вести країну до тоталітаризму. І чим більше у фізичної особи повноважень, тим більшою є спокуса так робити. Я говорю про те, що країну має розбудовувати, розвивати команда. Разом із тим, ми спробували обирати команди в 2006-2007 роках. До чого це призвело? Там було своє викривлення. Ці команди обирали не люди, а вожді партій. Внаслідок того в списку Партії Регіонів з’явилися водії, охоронці, які потім у Верховній Раді охороняли Литвина, а в іншій політичній силі виникли такі люди, як «тушки». Ви голосували за «тушок»? Ні! Ви повірили в те, що лідер правильно обрав список. А він, як виявилося, це зробив неправильно. Виникає запитання: як вчинити інакше? Інакше – це коли такий список також формується в результаті голосування. Але щоб не робити кілька виборів: спочатку списку, а потім партії, то є варіант відкритих списків, тобто, коли партія має по кожному округу свого кандидата, і чим більше у себе в окрузі він набирає голосів, тим вище місце займає в списку партії. Тоді партія, отримуючи по країні певну кількість голосів, набирає по сформованому списку відповідну кількість депутатів.

Працюючи на Миколаївщині і Житомирщині, я мав депутатські приймальні і постійно працював у цих регіонах. Коли приїхав під час кампанії на Теребовлянський округ, то теж відкрив там чотири приймальні. Після того, як це зробив, діючі народні обранці, які відпрацювали цей час на Тернопільщині, теж повідкривали приймальні – за два місяці до завершення своїх повноважень. У мене до них є запитання: що ж вони робили впродовж цілої каденції, де були? Щодо змішаної системи скажу так: «мажоритарка» краща тим, що ти знаєш людину, яку обираєш, а список – тим, що це та команда, яка повинна дати результат, оскільки один у полі не воїн.

Якою буде доля УНП, наприклад, на Тернопіллі? Ті люди, які нікуди не потрапили, можливо, будуть шукати якісь інші політичні сили? Що робитимете Ви?

Я вважаю, що моя партія, мабуть, одна з небагатьох, є найбільш демократичною. Ми не націоналісти в «критично-правому» розумінні, але, разом із тим, стоїмо на позиції збереження всього українського, захисту національних інтересів. Українське для нас –понад усе, і вважаємо, що без патрітизму нічого не зміниться. Ті люди, які сьогодні при владі, не є патріотами України. Хоча зараз Партія Регіонів і старається закрити кордони, підняти ставки по СОТ, щоб захистити власного виробника. Однак у них слова дещо розходяться з ділом. Вони задусили український бізнес, і захищають лише представників своєї партії і своїх кланів. Для них це і є власний виробник.

УНП тепер не буде парламентською партією. Так важче втриматися в політичному лідерстві.

Значить, краще треба готуватися до місцевих виборів, дати можливість діючим партіям показати свою діяльність, дочекатися, що люди почнуть орієнтуватися в програмних засадах партій.

Ви особисто братимете участь у місцевих виборах?

Я для себе ще не прийняв рішення.

Залишитеся й надалі в політиці чи маєте інші плани?

В 2002 році я був молодим науковцем, працював в Академії наук. А це означало, що за тієї кваліфікації, яку здобув, міг поїхати на роботу за кордон і мати там достойне життя. Та я цього не зробив. Ще зі студентських років брав участь в активній політичній роботі, і вирішив залишитися, щоб змінювати цю країну, а не втікати з неї. Отже, ще тоді я прийняв рішення займатися політикою і не збираюся її полишати. Але, разом з тим, тепер вже не буду активним учасником політичного життя. Впевнений, що не пропаду, адже чогось у своєму житті вже досягнув. Поживемо-побачимо. Я ще досить молодий і можу почекати, щоб ті, хто зараз прийшов до Парламенту, мали можливість показати себе.

Як ви оцінюєте підтримку «Свободи» виборцями України? Чому ця політична сила  набрала стільки голосів?

Насправді, окрім них, у Верховній Раді проукраїнської сили більше немає. За підрахунками наших штабів у різних регіоних України за «Свободу» проголосували 17% виброців. Саме такий рейтинг «Свобода» має і за останніми соцілогічними опитуваннями. Крім того відзначається тенденція до його зростання. А ті сім відсотків голосів у них просто вкрали, залишивши врезультаті 10. За «Свободу» проголосував протестний електорат, саме ті виборці, які були «проти всіх». Усунувши цю графу із виборчих бюлетенів, влада «штовхнула» саме так налаштованих громадян до вибору «Свободи».

Чому вийшло так, що комуністи і цього разу пройшли до Верховної Ради і навіть покращили свій результат?

У мене взагалі виникає запитання, чому люди голосують за комуністичну партію, яка свою передвиборчу кампанію побудувала на абсурдних гаслах, використовуючи зразки радянського агітпропу? На виборах вони критикували олігархів та Партію Регіонів, а самі з нею ж разом голосували у Верховній Раді та продовжують це і зараз. До тих пір, поки наші люди будуть обирати такі політичні сили, до того часу в країні буде «розруха». Тому на цих виборах я агітував за заборону компартії.

Якою є ваша оцінка результатів виборчої кампанії?

Хоча Партія Регіонів отримала найбільшу кількість мандатів, але насправді опозиція виграла вибори. І ця перемога відбулася завдяки результату в Західній Україні. Цей регіон віддав за опозиційні сили (враховуючи УДАР) понад 90 відсотків голосів. Результат цих виборів, це тенденція на 2015 рік і вона є зрозумілою.

Партія Регіонів все ж таки досягла того результату, до якого вона прагнула?

Очевидно, що ні. У них був план добити більшість мажоритарниками. А зараз у них ця ситуація на зламі. А там, де «на зламі», позиція дуже не певна. Я більш ніж переконаний, що багато з мажоритарників, які обіцяли, що будуть з «Регіонами», на сьогоднішній день подумують, чи не втекти на рік-півтора за кордон, посидіти там. А далі очевидно, що влада зміниться, і їм зовсім не захочеться виправдовуватися перед новою владою. І такий вихід для них – дуже прийнятний. Тому Партії Регіонів за кожне голосування потрібно буде домовлятися різними способами. І це видно вже зараз, коли вони не можуть зібрати засідання Верховної Ради. Адже саме про це свідчить оприлюднений графік роботи парламенту.

Як ви оцінюєте перші дні роботи нової  Верховної Ради?

Партія Регіонів думала, що вона сама нагла політична сила, але люди підтримали на противагу їй «Свободу». І саме такої поведінки від «Свободи» у Верховній Раді виборець і очікував. Партія Регіонів отримала відповідь на свою діяльність. Але тепер у неї ситуація гірша, ніж у попердньому скликанні. Бо по списку вони таких «бійців» (водіїв, охоронців) не провели, а кожен мажоритарник – це політик і він битися не буде. Тому дії «Свободи» будуть ефективними, навіть при тій кількості депутатів, яка у неї є. Цього не вистачало «Батьківщині» і цього не робить Кличко.

Як ви прокоментуєте обрання голови Верховної Ради і призначення нового-старого премєр-міністра?

Моя оцінка того, як було обрано голову Верховної Ради та прем’єр-міністра, полягає в тому, що наша країна переходить у стан “гниття”, брєжнєвської епохи застою. І саме ця епоха привела до розпаду Радянський Союз.

Ви думаєте, що нас чекає зміна влади?

А як інакше? Я вірю, що зміни неминучі і Україна відбудеться. Ситуацію змінять Президентські вибори 2015 року або революція. І найкращим підсумком цього була б зміна Конституції, яка б унеможливила узурпацію влади однією особою.

Розмовляла Тетяна Долішна, «Тернопільська Липа»

Коментування вимкнено до запису “Андрій Давиденко: Ситуацію в Україні змінять Президентські вибори 2015 року або революція”

  1. долото коментує:

    Люди зразу поняли, що Давиденко – закинутий з Банкової “парашутист”. Саме він мав стати першим Табаловим. Чия б корова мичала?.. А Ігор Тарасюк і його “Наша ряба” хотіли всунути його в Раду кнопкодавом, яким він був і раньше. Накралися з Тарасюком на тернопільщині то ще й хотіли дальше кров з людей смоктати. Уроди. Науковець… Який він науковець? Наука для таких – як би вкрасти. Ряботушка він, а не науковець. Люди поняли це сразу а не в кінці виборів. Один він не поняв.

  2. мінор коментує:

    Про кого тут говорити? Знаєм його з інституту. Вчився погано,пихи багато, ніхто з ним не дружив. Думав усіх на окрузі купити за бабки. Люди розібрались самі. При таких бабках програти, то весь абзац!

  3. рок коментує:

    Що, нема цікавіших людей для інтерв’ю? Нудно.

  4. манго коментує:

    Давиденко – рябой отстой.