Тарас Демкура: «Роботи Пінзеля треба було одного разу повезти в Лувр, щоб потім їх вже нікуди не возити»

Тернополяни Віра Стецько та Тарас Демкура цими днями перебувають у Франції, де разом з іншими учасниками української делегації, взяли участь у відкритті в Луврі виставки скульптур Іоанна Георга Пінзеля. Цей митець у XVIII столітті жив і творив на території сучасної Галичини, відтак його творча спадщина й змогла залишились у церквах Тернопільщини, Львівщини та Івано-Франківщини.

Загалом в Парижі експонується до 30 робіт. Усі вони представлені в каталозі-альбомі «Таїна Пінзеля», що напередодні виставки побачив світ за ініціативи тернополян. Відомий мистецтвознавець, дослідник творчості Пінзеля Віра Стецько стала укладачем цього каталогу та автором текстів, а фінансові витрати, пов’язані із його підготовкою і виданням, взяли на себе тернопільські підприємці, меценати, власники торговельно-відпочинкового центру «Атріум» Тарас та Ірина Демкури. «В Україні ми маємо дуже багато історії, і нам треба вміти все це берегти та пропагувати», – переконаний Тарас Демкура. Саме така думка й стала основною ідеєю інтерв’ю, яке меценат ексклюзивно дав «Тернопільській липі» буквально напередодні поїздки до Парижа.

Пане Тарасе, чому ж саме Пінзель, як так сталося, що Ви долучилися до роботи над його творчим спадком?

Пінзель – митець, який вважається українським Мікеланджело. Він творив на Тернопіллі, в Бучачі, і так історично склалося, що досі його роботи були мало відомі в Європі. Коли ці шедеври побачили фахівці з Парижу, які три роки тому спеціально заради них приїздили в Україну, то відразу прийняли рішення виставити їх у Луврі. Високо оцінили ці роботи і японці, які створили про Пінзеля чудовий фільм, і ми зараз стараємося перекласти його українською.

Але незалежно від того, вивчаючи історію нашого краю, я відкрив для себе Пінзеля, і ми виступили ініціаторами, щоб створити каталог із роботами цього унікального скульптора. Звичайно, деякі країни зараз намагаються перекрутити, що, мовляв, Пінзель – не український митець, адже біографія цієї людини приховує чимало таємниць про його походження. Але таки жив і творив митець на Тернопіллі, залишивши як спадок для нас унікальні роботи. Тому в каталозі «Таїна Пінзеля» й вказано, що це – «Культурна спадщина українців».

Разом із тим, вперше в історії Міністерство культури України виділило кошти, причому, чималі, для організації експозиції Пінзеля в Луврі. І коли ми дізналися, що планується така виставка (а в нас це робилося незалежно від Міністерства), – підготували свій альбом. Олег Пінчук порекомендував мені найкращих фотографів, найкраще видавництво. І так співпало, що саме перед поїздкою в Лувр його встигли надрукувати. Коли ми приїхали на брифінг в УКРІНФОРМ з нагоди виставки Пінзеля і показали цей альбом, представники Міністерства культури були вражені. Ми тоді подарували наші альбоми всім учасникам брифінгу – представникам засобів масової інформації, Міністру культури України Михайлу Кулиняку, послу Франції Алену Ремі. Усі вони були здивовані якістю матеріалу, повнотою викладу, адже тут є всі на сьогодні існуючі роботи Пінзеля. Каталоги «Таїна Пінзеля» покажемо і на виставці в Луврі, тим більше, що інформація в них, окрім української, подана й англійською та французькою мовами.

Загалом, це дуже символічно, що завдяки митцю, який творив саме в Галичині, Україна вперше представлена на такому високому державному рівні у Франції. Думаю, що це зробить дуже багато для підняття репутації нашої держави на європейському просторі. Такі культурні проекти допоможуть сприяти промоції України загалом і Тернопілля зокрема серед європейської спільноти.

А який наклад альбому «Таїна Пінзеля», що ви вже встигли здрукувати?

Наразі є тисяча примірників, але замовлятимемо ще один тираж. Обов’язково зробимо так, щоб ці каталоги можна було придбати, зокрема, в тернопільських книгарнях. Цікаво, що в цьому альбомі спеціально розміщена карта місць, де знаходяться роботи Пінзеля, і почали ми з Тернополя: краєзнавчий, художній музеї. Таким чином, чекаємо на великий потік туристів, які приїдуть в наше місто, щоб відкрити Пінзеля саме тут та, звичайно, в Бучачі. Потім це будуть також Івано-Франківськ, Львів, Годовиця, тобто, наш альбом має стати й своєрідним путівником для туристів.

А як Вам працювалося з Вірою Стецько?

Я дуже радий знайомству з нею. Завдяки пані Вірі, познайомилися з Борисом Возницьким, були в Львові на виставці, спілкувалися з ним. Те, що ці люди робили роками, відшуковуючи роботи Пінзеля, іноді навіть рятуючи їх від знищення, на жаль, не завжди було оцінено гідно. Вони десятками років працювали, щоб зберегти нашу культурну спадщину, щоб шедеври Пінзеля не було знищено, розікрано чи вивезено за межі України. Борис Возницький заслужив Зірку Героя України по праву. І наша землячка Віра Стецько дуже багато зробила, щоб зберегти ці роботи в Тернополі.

Наскільки мені відомо, Вас завжди цікавила історія і Ви давно захоплюєтесь предметами старовини?

Справді, в мене є елітний клуб ексклюзивних авто «Ретро-кортеж». А в нашому торгово-розважальному центрі «Атріум» ми відкрили кнайпу «1540», де особливим чином відтворена історія Тернополя. Там є карта тернопільського підземелля, старовинні годинники, фотоапарати, приймачі. Є в нас і особливий зал – Пінзель-хол. Я давно мріяв, щоб хоча б таким чином нести інформацію для молоді про цього видатного скульптора. Зрозуміло, що багато хто з терноплян не знає, хто такий Пінзель і що в нашому краєзнавчому, художньому музеях є його роботи. А завдяки тому, в кнайпі «1540» у Пінзель-холі виставлена одна робота майстра-скульптора – представника мистецької школи Пінзеля, – молодь, приходячи туди, для себе відкриває високе мистецтво. І наш каталог «Таїна Пінзеля», до речі, теж буде представлено у тому залі. Загалом, ми очікуємо на приплив туристів, які зможуть через Пінзеля відкривати для себе Тернопіль та наш край.

А як виникла ідея взагалі створити кнайпу із назвою «1540» – на честь року заснування міста Тернополя?

З моменту, коли ми почали будувати «Атріум», робили так, щоб в приміщенні внизу на 6-метровій глибині був підвал, відразу знаючи, що створимо таку історичну кнайпу для Тернополя. От, приміром, всім відомо, що у Львові є «Криївка», розказують багато й про інші львівські заклади. Але ми – патріоти нашого краю, і хочемо, щоб усі знали, що й у Тернополя є своя особлива історія, є тернопільські підземелля, які ще не вивчені, і багато іншого. До речі, всю цеглу, яку взяли із старого приміщення, що раніше було на цьому місці і на яке ми отримали дозвіл відновити, встановили внизу, в кнайпі. Адже ще з часів Австро-Угорщини вона зберігала енергетику нашого міста. На стінах «1540» є старовинні фотографії Тернополя: ми дуже багато працювали в архіві й знаходили ці світлини. Так що «1540» – це дійсно історія нашого міста.

А що Ви скажете на те, що ходять чутки, що роботи Пінзеля, які з Тернополя забрали, назад вже не привезуть?

На брифінгу за участю Міністра культури, посла Франції, де ми були присутні, особливо підкреслювали, що в плані організації цієї виставки все робиться на дуже високому рівні, роботи Пінзеля застраховані, і в договорі обумовлено, що вони мають бути повернені на ті місця, звідки їх забрано. В Париж у нас відібрано лише близько двадцяти скульптур, решта ж – залишились в Україні. Щоб підготувати їх для виставки, вони пройшли реставрацію. До речі, процес цієї реставрації докладно показував телеканал «Тоніс». Треба сказати, що, оскільки скульптури Пінзеля зроблено з дерева, то вони уражені специфічним шкідником таких порід – шашелем. І проблема в тому, що тепер, коли їх повернуть на ті ж самі місця, вони опиняться біля невідреставрованих робіт, де й далі залишився шкідник. Тому знову зможуть ним «заразитися». Тому ми зараз будемо добиватися від Міністерства культури й реставраторів зробити все можливе, щоб роботи, які залишилися на Україні, теж пройшли реставрацію. Особливо це стосується статуї Святого Онуфрія з Рукомиша. Адже, як відомо в контексті історії та творів мистецтва, – мало їх просто мати. Треба вміти те, що маємо, зберегти, щоб воно залишилося на довгі роки, для майбутніх поколінь…

Чи будуть далі організовуватися виставки робіт Пінзеля в Україні, в світі?

Знаєте, їх треба було одного разу повезти в Лувр, щоб потім вже нікуди не возити. По-перше, це все-таки вік – майже триста років цим роботам. Добре, що вони дісталися до Лувру і що їх реставрували. От тепер японці хочуть Пінзеля до себе привезти. Але для чого це нам? Ми хочемо, щоб подивитися на Пінзеля люди тепер самі до нас приїздили: в наші готелі, ресторани. Нехай туристи приїздять до Тернополя, і ми готові їх приймати, – в нас чудове місто, прекрасний край. Возити ж роботи Пінзеля по світу є не логічним, адже будь-яке транспортування – стрес для творів мистецтва. Отже, ми один раз їх показали, зробили шикарні каталоги, а тепер треба тільки зорганізувати все для того, щоб люди сюди їхали.

Ви особисто чимало поїздили по світу, але живете таки в Тернополі. Чому ж саме Тернопіль? 

В цьому краї народилися мої діди-прадіди, мій батько. Він, до слова, завжди був людиною, яка любила все українське, які б посади у минулому не обіймав. Але у вишитій сорочці приходив навіть на партійні збори. І в нас виховував любов до свого краю. Саме це – ті корені, які нас тут тримають.

Тернопільщина – благодатний, благословенний Богом край, де можна себе гарно почувати, відпочивати, насолоджуватись життям. Тут чудові місця, багата історія. До речі, на земельній ділянці, яку ми маємо в Пронятині, знайшли рештки поселення трипільської культури. Ми зробили там спеціальне накриття, де зберегли той трипільський вогонь. Таким чином матимемо «міні-музей» трипільської культури. Тобто, це ще одне підтвердження, що історія наша до кінця не вивчена…

Можна, звичайно, мандрувати світом. Але ми коли хоч на два тижні виїздимо за межі Тернополя, то, повертаючись, готові асфальт цілувати. Бо повертаємось до своєї домівки, де затишно і комфортно. Ми – патріоти нашого краю, тому залишаємося тут жити. Але, переконаний, що кожен повинен на своєму місці щось для нього робити. Тому хочемо перепозиціонувати ставлення людей, бізнесменів: досить чекати, що влада чи держава щось для міста дадуть чи зроблять. Треба, щоб кожен сам, на своєму місці, з власної ініціативи старався зробити щось для свого міста, – зберігати його, не смітити тощо. І тоді Тернопіль й буде таким, яким ми його любимо і знаємо. Він однозначно має стати туристичною перлиною України. Є багато планів, є над чим працювати, і я переконаний, що ще пару років, і Тернопіль буде насичений групами туристів, які насолоджуватимуться тим, що ми їм тут пропонуємо. І такі «родзинки», як, скажімо, виставка Пінзеля чи навіть ті ж тернопільські підземелля, потрібно відшуковувати і популяризувати. Звичайно, у все це треба вкладати гроші, і я особисто готовий долучитися до таких проектів.

Розмовляла Олена Лайко. На фото Тарас та Ірина Демкури.

 



Коментування вимкнено до запису “Тарас Демкура: «Роботи Пінзеля треба було одного разу повезти в Лувр, щоб потім їх вже нікуди не возити»”

  1. Кухта Степан коментує:

    Пропоную історію Тернопільщини в кнайпі “1540” доповнити сторінкою про маловідомого у нас, але видатного в Європі земляка з Гримайлова Йосифа Мокія Бродовича (1790-1885), який закінчив Віденський університет і 1817 року одним з перших у Європі захистив дисертацію “Анатомія і фізіологія зубів людини”, був ректором Краківського університету і т.д. й т.п. Вперше в Україні про нього опублікована розробка “Доктор медицини Йосиф Мокій Бродович” у ВАКівському журналі “Новини стоматології”, №2(55),2008,с.107-112. Можемо допомогти віднайденими фотопортретом та матеріалами про нього та розробити проект: “Праці професора Й.М.Бродовича”. З повагою С.К.

  2. myra коментує:

    Мене дивує,коли Ви говорите прокарту підземель.На жаль,такої карти нема й її неможливо створити.Є тільки припущення та легенди.Правда,в одному з повоєнних документів управління будівництва та архітектури є уявна схема. Підземелями цікавилися у1930=х і на початку 1970-х,коли почали осідати і давати тріщини нові будинки в районі Старого ринку.Про них йдеться у воєнних документах 1944-го.Біолокаційні дослідження проф.Свинка підтвержують існування підземних пустот.Але про карту підземель говорити не зовсім коретно.Є цікавий план каналізаціі 1901-го,кресленн,схеми,що стосують річкиРудки і дуже багато такого,що унаочнило би задумане Вами.Але мене дивує,чому знищена ліпнина,що прикрашала кам’яницю,характерна для періоду її будвницва?Чому Атріум оточують якісь аля одеські,а не тернопільські персонажі?Були у нас диваки,яких знало все повоєнне місто…