Юрій Чижмарь. Частина 2. “Чим вищий ти в політиці, тим більше в тебе ворогів”

chyzhmar-4У другій частині інтерв’ю з Юрієм Чижмарем говоримо про те як опозиція готувалася до виборів на Тернопіллі, чому він пішов працювати в Київську ОДА, про його ставлення до діючої влади і за які ресурси він проводить свою виборчу кампанію.

У світлі тих обєднавчих подій серед демократів, коли одні кандидати знімаються на користь інших, скажіть, за яких умов ви би пішли на такий крок і знялися на чиюсь користь?

Ми чомусь зробили із політики шоу. І доки так триватиме, доти не буде якісної політики. Політика – це фах. Вона повинна стати фаховою діяльністю, як лікар, освітянин. Не можна з політики робити хобі. Не можна одразу стати президентом країни. На жаль, ми чомусь вважаємо, що навіть прибиральниця може давати поради Президенту, як керувати цією країною. Допоки буде ось таке фривольне ставлення до української політики, ми матимемо таку політику, на яку заслуговуємо. Вона повинна бути професійною. Приймаючи будь-яке рішення, ти повинен розуміти, як воно відобразиться на завтрашньому дні. І за кожне рішення нести відповідальність.

Я пригадую той час, коли був свинячий грип. Усі керівники області забрали дітей, дружин і повиїжджали, залишився тільки я і мої заступники. Переді мною поставили готове розпорядження, що треба вводити карантин і повідомити громадськості про свинячий грип. Результати аналізів Всесвітньої організації охорони здоров’я свідчили про свинячий грип, а наші тести їх не підтверджували і Міністерство охорони здоров’я заявляло, що це просто грип. Переді мною постала дилема: підписати розпорядження, і лікарі почнуть лікувати людей від свинячого грипу, але потім я б міг понести кримінальну відповідальність за неправильне лікування, бо саме я підписав розпорядження. З іншого боку, ми відвідували лікарні, морг і бачили, що робиться. Я цілу ніч до ранку сидів і не знав, що робити. З одного боку, хвороба, яка насувається і забирає життя людей, з другого боку – бездушні чиновники, які сиділи в Києві і мали свою оцінку. А ти повинен прийняти рішення. Зранку я ще раз приїхав в морг і там підписав розпорядження. Таким чином ми попередили максимальну кількість захворювань, у нас був найнижчий показник смертності, ми перші в країні повідомили про цю проблему, потім це визнали всі і в деякій мірі подякували, але у той момент підтримки ніхто не надав. Отже, в таких ситуаціях потрібно вміти приймати рішення. Політика – це не хобі. Я не втік, а залишився на своєму місці. Тому, коли ми говоримо про політику, то повинні розуміти, що це – не шоу, це змагання не кольорів і лозунгів, а досвіду, знань, вмінь та патріотизму. Люди від політиків під час виборів очікують шоу, але ж після цього вони сподіваються на результати. А от шоу після закінчення результату не дає.

chizhmar-foto-5Я поступлюсь будь-якій людині, якщо відчуватиму, що вона має внутрішній потенціал і зможе зробити більше, нести відповідальність більшу, ніж я. На сьогоднішній день не бачу на окрузі людини, яка була б достойна того, щоб я на її користь знімався. Знаю, що ходять із такими пропозиціями. Але радий, що той досвід і авторитет, який маю, не допускають ні у кого навіть думки підійти до мене з такими пропозиціями.

Чому Ви вибрали саме 167 округ?

Потрібно було визначатися, адже всі демократи розуміли, що можуть опинитися в одному окрузі. Візьмемо місто Тернопіль. Заставний, Кайда і я могли там балотуватися. Зрозуміло, що ми мали розмову про це і розуміли, що нам не потрібно поборювати один одного. Я мав розмову з Наливайченком і ми домовились про те, щоб розійтися по різних округах. Вважаю, що на місцевому рівні ще рік тому ми домовилися про те, хто йде на який округ. Було сподівання, що центральні опозиційні партії зважать на думку, так би мовити, місцевої політичної еліти, яка вже там працює, і не будуть проштовхувати свої рішення, насаджувати свої позиції. Але вийшло все традиційно. За тиждень до виборів почали тасувати округи. І в мене виникає логічне запитання: чому опозиція оголила 166 округ і віддала Бучач Хоптяну, за які такі ресурси? Стойко мав балотуватися в Бучачі, всі це прекрасно знали. Це був його округ, і він сам про це говорив. Чому віддали? Щоб там Надія Хоптян балотувалася, зробили під неї «тепле містечко» і забрали всіх потужних кандидатів?!

Коли проти діючої влади виставляють бізнесменів (кандидат від ОО, ред.) – це провальні кандидатури для виборців і зручні для влади. Я в політиці бізнесменів не люблю. І думаю, що округ в Бучачі опозиція просто продала Хоптяну. Я іншого пояснення не бачу, чому Стойка треба було знімати з того округу і за тиждень кидати туди, де вже якісь домовленості були. А це найбільша зрада, до речі.

На Північному (164) окрузі та ж сама ситуація, його також «здали». Там міг іти я або інші потужні кандидати. Але вважаю, що і цей округ здали, не буду казати за що. В закритих київських кабінетах Тернопільська область стала розмінною монетою в перемовинах по іншій області: там поступились одним, а тут поступились іншим. Тобто, в черговий раз власники політичних печаток зрадили національним інтересам, «здали» інтереси справжньої опозиції. Для чого приховувати інформацію про те, хто буде йти у конкретному виборчому окрузі? Це ж відкрита, публічна політика. Приїхали б усі сюди в березні, зібрали би тих, хто має рейтинг, уклали б декларацію чи меморандум, окреслили б свою партійність, домовилися, взяли на себе зобов’язання. Для чого це робити за тиждень до виборів? Якби ще це було на користь демократії, а не на шкоду. По Північному окрузі пройде представник партії Регіонів, по Бучацькому – велика ймовірність проходження тої ж Хоптян. При тому авторитеті, який має Хоптян у нашій області, це соромно.

Досі в Тернополі саме з вашим прізвищем пов’язують тему ліквідації Тернопільської області, мовляв, Чижмаря прислали в Тернопіль, щоб підготувати область до адмінреформи. Звідки такі чутки, чи мають вони реальне підґрунтя? Ваша думка про всю цю ситуацію.

Це все політика. Нехай покажуть хоч один документ про розформування області, який би я підписав. Колись Роман Безсмертний мав пропозиції про адмінреформу, але на це ніхто не погодився. Він сам «поклав хрест» на цій ідеї, бо зрозумів, що це – дурниця. Після такої реформи українське село буде знищено. Сьогодні сільський голова шукає хоча б якісь гроші, щоб його село жило і трималось. А якщо ми зробимо адмінреформу і десять сіл об’єднаємо в одне, то це одне – «централь» – житиме добре, а всі решта вимиратимуть. А те, що на моїй особі хочуть попіаритись, то це зрозуміло. Бо чим ти вищий в політиці і маєш свою позицію, тим більше в тебе ворогів. Ворогів не має лише «ганчірка», бо вона всім підходить, всіх влаштовує. Якщо ти маєш свою позицію, відстоюєш її, не мовчиш – вороги будуть завжди. На жаль, українці можуть виправдати тупість, дурість, але не успіх. Це українська заздрість.

Стосовно Максимова, який піариться на моєму імені, скажу так. Я довів усі його порушення, були заведені кримінальні справи. Це був перший випадок, щоб губернатор воював із міліцією. Всі губернатори мовчать, всюди рука-руку миє. І не я поганий, що у нас в області були ці конфлікти. Просто це була моя позиція, і я не закрив на багато речей очі. Всі дивувалися: чому губернатор заперечує? Чому не сидіти разом? Як в усіх областях сьогодні: начальник міліції, прокурор, губернатор – всі разом.

Та справу, що я програв, була про що: син Максимова три роки навчався у Чернівецькому університеті, на четвертому курсі буквально за три місяці закінчив четвертий, п’ятий, шостий курс заочного навчання, захистив дипломний проект і отримав два міліцейські звання, перейшов служити в міліцію і отримав військовий квиток без служби в армії. Ми все це довели. Єдине в чому помилилися, це в тому, що доводили, що диплом був не недійсним, а він – дійсний. Тому, що його видали і зареєстрували. І ми програли в суді. Але ви мені скажіть, хто в Україні може закінчити навчання в такому темпі? Я вчився в університеті, мав іменну стипендію, був першим студентом в університеті, але з таким не стикався. Якби не батько – начальник міліції, він ніколи б не мав такого успіху. Конфлікт почався не через цей диплом, а тоді, коли ми почали виявляти платежі на техстанціях по техогляду автомобілів. В той час, коли в Чернівецькій, Франківській, Хмельницькій областях техогляд коштував 180-220 грн., в нашій області, сума складала чомусь 450-650 грн. У Теребовлянському районі у 2007 році вони незаконно вийняли через банкомат 2 млн. грн., і привласнили з цього техогляду. Це ціла піраміда. Були порушені кримінальні справи, але прокуратура не давала їм ходу. Єдиний, хто підтримав мене тоді, це генерал Радецький (мій одноліток, з 1974 року). Ця схема існувала давно, бо всі один з одним товаришували. Попередній губернатор не проявляв позиції, а відділом по контролю за роботою міліції в службі безпеки керував син Максимова. Якщо син контролюватиме роботу батька – корупція буде процвітати. Коли служба безпеки відправила сина Максимова служити в Чернівці, мене почали цькувати, що я втручаюсь у сімейні справи і відриваю дитину від родини. Яка це дитина – 33-ти річний полковник чи підполковни служби безпеки? А мені 35 тоді було. На його закиди про кримінальні справи проти мене нехай назве, скільки було порушено кримінальних справ і скільки доведено в суді? Вони скільки порушили – стільки й закрили. На жаль, Україна – це країна статистики. Дали доручення порушити сто справ – в момент порушать сто справ, а довести до суду немає кому. Статистики про кількість порушених кримінальних справ проти людини не має бути взагалі. Статистика справ про «притягнення до відповідальності» – оце статистика; статистика рішень судів – це статистика. В цій країні крадуть мільярди, а знаходять чомусь лише сільських голів за триста гривень. Це не боротьба із корупцією. Зрозуміло, що коли йде великий паводок, то хтось хоче вкрасти. Якщо на двох, чотирьох десятках помп чиновник вкрав і його посадили, я хоч би раз зробив що-небудь, щоб його врятувати? Ні, я казав, – хто вкраде, буде сидіти. Я нікого не захищатиму, бо ви чиновники і маєте нести відповідальність. І міліції, і прокуратурі, і службі безпеки говорив: контролюйте, бо якщо ви не будете контролювати, я не зможу цього зробити. Ви – зовнішні цербери не тільки для суспільства, а й для влади.

Ви бачили нашу область, тому реально можете оцінювати її перспективи. Що на вашу думку допоможе її підняти, врятувати, змінити? В чому потенціал нашого краю?

Питання не в тому, що область дотаційна. У нас бюджет сформовано так, що всі області отримують дотації. Ще жодна область від них не відмовилася. Справа в тому, що всі основні податки йдуть з області нагору, для наповнення державного бюджету. А потім він розподіляється між регіонами. Для чого це зроблено? Бідною нацією легше управляти. Якщо в регіонах сільські голови мають заробітної плати лише на 6-7 місяців, то, коли гроші закінчуються, вони йдуть із простягнутою рукою до районної адміністрації. А там ставлять завдання: зібрати відповідну кількість голосів, відповідну кількість членів провладної партії. Так легше управляти людьми. Тому бюджетний кодекс написаний з позиції тоталітарної країни. Чому ми можемо побудувати стадіони за 5,5 і за 10 млрд. грн., а поляки не можуть, хоча країна в них багатша. Але в той же час ми не можемо зробити ямковий ремонт доріг, а в поляків прекрасні дороги до кожного села, тому, що там кошти залишаються на місцях. Чому там триста хат – і це вже містечко зі своєю центральною площею, фонтанчиком, своєю комунальною службою, а в нас чотири тисячі хат, а це ще село, причому, без доріг, клубів? Тому, що в нас усі гроші надходять у держбюджет. Тоді придумуються мегапроекти, які не враховують інтереси простого громадянина.

chizhmar-foto-6Колись ми разом із Кайдою обрахували план соціально-економічного розвитку нашої області на 2008-2009 роки, аби в кожному селі зробити ФАП, школу, садочок, дорогу, провести газ, світло, підтягнути обладнання в районних лікарнях, поліклініках, облаштувати клуби. На це все треба було 3,5 мільярди гривень. Кошти, можливо, й великі, але коли ми згадаємо, що стадіон у Львові зроблений за 5,5 мільярдів, у Києві – за 10,5 мільярдів, ми можемо для себе оцінити, що було для країни важливіше: життя цілої області чи один стадіон у Львові? Оце логіка. Якби ці кошти були на місцях, то довелося би домовлятися з регіонами: давайте якось зведемо бюджети, бо треба великий проект будувати. Ідеологія української влади за всі двадцять років полягала в тому, щоб зробити нас бідними і зневіреними. Зневірена людина немає волі, позиції, її легше купити, залякати, їй можна поставити обмеження.

Простий приклад Голодомору, який виключили з нашої історії. Для чого він був? З 1917 по 1932 рік нація не впала на коліна, не зламалась, Україна палала різними національно-визвольними рухами. Хоча радянська ідеологія казала, що це – голодні бунти, а люди не натішаться радянською владою. Вона не змогла їх побороти. Українське заможне село зберегло мову, релігію, історію, культуру, традиції, віру в незалежну країну. Але за 1932-1933 рік, змордувавши 12 мільйонів, кожного третього відправивши до могили, націю ЗЛАМАЛИ. І в 1933році ніхто вже не говорив про незалежну країну. 99% визнали і підкорились радянській владі –  зламали волю, зламали націю. Сьогодні відбувається те ж саме. Через нашу бідність і зневіру просто ламають українську націю. Адже із заможною людиною потрібно вести дискусію, доводячи свою позицію, бідній людині можна просто дати гроші, а зневірену – купити задешево.

Як ви оцінюєте теперішніх керівників нашого краю – чи можуть (здатні, хочуть) щось змінити в області, покращити, чи просто пливуть за течією?

Хоч це і не моя рідна область, але за три роки намагався зробити все залежне від мене, щоб залишити після себе слід. І мені боляче бачити, що наша область – це політична розмінна карта. Нема куди приткнути людину – «кидають» у Тернопіль керівником. Невже цей мільйон населення не заслуговує того, щоб мати якісного керівника? Робити її тренувальним майданчиком неприпустимо. Що може зробити губернатор за півроку? Він за рік тільки освоїться. На другий – почне робити плани, а дасть результати – на третій-четвертий рік. Я не маю морального права говорити про своїх наступників, але мені прикро за те, що за три роки не змогли підібрати якісного керівника. Я не був ідеальним, також помилявся. Але підібрати потрібно було таку людину, яка б відчувала, що її поважають, з нею рахуються, вона має певну позицію і своїм авторитетом може підтягувати інших. Область потребує менеджера, який зміг би згладжувати «гострі кути». Ми починали багато гарних проектів, і сподівалися на їхнє продовження. Потрібно, щоб нові люди, котрі приходять до влади, незалежно від їх партійної позиції, визнавали зобов’язання попередників і продовжувати втілювати їх ідеї, щоб вкладені гроші не пропали.

Мені так боляче. От я був недавно в Мельниці-Подільській. В 2008-2009 роках будували ми там два роки Будинок культури, вклали майже 80 відсотків кошторису. За три роки – з 2010 по 2012-тий – не профінансували жодної копійки, а треба було тільки 15 відсотків кошторису і в 2010 році можна було відкрити будинок культури, який так необхідний цьому великому селищу. Почали робити водогін. Зробили одну станцію, другу. Залишалося лише їх з’єднати, і вже в 2010 році Мельниця мала б водогін. Чому за три роки цього не було профінансовано? Нова влада почала нові об’єкти, а старі просто закинула. Так марнуються наші гроші. Яке цьому є пояснення? Бо це обіцяла стара влада? І таких випадків можу назвати багато.

Я виступаю за відновлення кримінальної відповідальності за неефективне використання державних коштів, як було раніше в Радянському Союзі. Це ж не твої власні гроші. Коли чую від політиків: «А я вирішив по іншому, бо мені люди довіряють», то не можу прийняти такого пояснення. Це гроші – не твої, вони людські, народні, і потрібно їх використовувати ефективно, а не на власний розсуд.

Після звільнення з Тернопільської облдержадміністрації Ви пішли заступником губернатора Київщини, співпрацювали з нинішньою владою, потім звідти пішли. Що це був за крок?

Я – управлінець, маю достатній досвід, можу принести користь не лише нашій області, а й усій країні, тому марнувати свій час я не хотів. Після усіх перевірок по земельних питаннях, бюджетних грошах по Тернопільщині мені надійшла пропозиція і я її прийняв. Я можу працювати на країну і на людей, але ніколи не працюю на одного політичного лідера чи партію. Коли почався виборчий процес і всіх «затягували» в Партію Регіонів, а я єдиний був безпартійним, мені дорікнули за це, тому написав заяву на звільнення. Окрім того, розумію, що було завдання витягнути мене з Тернополя, аби я там не робив політики. У мене в області був певний авторитет. Ми домовилися, що Київській області буду займатися тим, на чому знаюся, – інвестиціями. А після перерозподілу повноважень мені доручили займатися громадськими організаціями і практично жодної ділянки роботи не дали. Мене просто витягнули з області, аби я не заважав. Проте, зрозумів це пізно, бо думав, що їм потрібні досвідчені люди, які вміють працювати. Можливо, мій досвід ще не осягнув цього всього, я не настільки досвідчений кулуарний політик. Я політик публічний.

Звідки у Вас гроші на передвиборчу кампанію, адже це не дешеве задоволення?

Згоден, що не дешеве задоволення. На жаль, ми не створили умов, щоб воно було дешевим. Всі ЗМІ виставляють максимальні ціни, аби побільше заробити на виборах. В мене складається враження, що вони чотири роки живуть «впроголодь» і тільки чекають, щоб заробити, аби знову запастися на наступні чотири роки. А з іншого боку, ці ж ЗМІ хочуть якісної української політики. В країні немає середовища для конкуренції політичних ідей. Нам потрібно зробити один канал громадського телебачення, де б кожен кандидат мав одну й ту ж кількість ефірного часу, аби донести свою ідеологічну позицію. Тоді б закінчилася б ця історія з масовими білбордами, плакатами. Зрозуміло, що таким чином ми робимо конкуренцію серед багатих. У мене не найдорожча кампанія. Але я не кажу, що не потратився на цих виборах.

Насправді, я дуже вражений тими моментами, що люди, з якими я співпрацював свого часу, хочуть, щоб я був при владі. Вони пам’ятають ті часи, коли не було ніякого здирництва, поборів, і хотіли б, щоб влада повернулася. Тому я маю можливість звернутися до них по допомогу. А в житті я завжди намагався заробляти. Навіть сьогодні у мене є своя адвокатська практика, вважаю, що можу непогано заробити і на цій ниві. Мене запитують, звідки у вас гроші. В 23 роки, ще будучи студентом, я побудував свій перший будинок, хоча мій батько помер, коли мені було 13, а мама працювала продавцем в павільйоні на залізничному вокзалі. Я навчався в університеті, і в п’ятницю виїжджав у Москву, Словаччину, Польщу, привозив звідти товар, який потім продавав. Із квартири у 42 квадратних метри ми переселилися тоді у власний будинок. Я мав бізнес, не будучи ще на держслужбі. Василь Деревляний розповсюджував чутки про те, що в мене були родичі серед міністрів. Все це неправда, – в мене не було родичів в жодному уряді. Може би я й втішився, якби вони були. В житті доводилось самому собі пробивати дорогу: вчитись у кількох вузах, працювати на кількох роботах, досягати успіху і результату. Інколи допомагала фортуна. Але до неї потрібно було бути готовим.

Яким є ваше ставлення до діяльності Партії Регіонів і діючого Президента?

Я вважаю, що будь-яка влада, яка цінує цю країну, повинна берегти її ідеологію. Не можна колотити країною ні на мовному, ні на релігійному, ні на територіальному грунті. Коли ти стаєш владою, то повинен усвідомлювати, що представляєш не партію, не регіон, а є батьком нації. І повинен кожну її частину берегти, розвивати і примножувати. Коли я вийшов з партії «Пора» в 2007 році, то більше не вступав у жодну з інших партій. Бо я вважаю, що як Президент, так і губернатор, не може представляти одну партію. Він повинен об’єднувати політичні сили, лідерів, щоб досягти одного результату, а не втягуватись у боротьбу з іншими політичними силами. З ким ти борешся? Ти вже всього досяг? Тому коли бачу, що влада розкидає українців по різних бар’єрах, то вона не дбає про народ і це не дасть результату для країни.

Ющенко був правий, потрібно було виробити одну ідею для країни. Ми маємо всі розуміти, куди йдемо, щоб, крокуючи разом цією дорогою, відчувати, що ми єдина нація, єдина родина, єдина країна. Проблемою Ющенка був кадровий потенціал. Він зробив багато кадрових помилок. Ті люди, котрих обирав Ющенко, не переймалися його ідеологією. І його правильні слова в’язли в болоті неправильних управлінських рішень.

Тому я розцінюю сьогодні діяльність Партії Регіонів, як таку, що «розходує» українців з метою отримання дешевого популістичного авторитету на цих виборах. Те ж мовне питання, – але перепрошую, в Європі ніде немає другої державної мови. Люди, які були за кордоном, знають, що необхідно лише кілька років, аби вивчити мову. Вони прекрасно володіють іноземними мовами. А Азаров, який сорок років прожив в Україні, української так і не вивчив. Українська й російська мови мають спільне слов’янське коріння, і їх можна вивчити без складнощів. Питання полягає в іншому, – чи хочеш ти її вчити. А якщо не вивчив і не вчиш, це може означати лише одне, – те, що ти не поважаєш цю мову, країну і народ. Як можна ставитися до керівника, який не поважає країну?

Ви вважаєте, що Закон про мову несе загрозу розколу для України?

Величезну. Повірте, з Україною ніхто тепер не буде боротися ні танками, ні літаками. Війна буде ідеологічною. Якщо ввести другу державну мову, фактично знищивши  українську, внести релігійний розкол, нав’язати Московський патріархат, переписати українську історію, наприклад, про той же Голодомор, сказати, що це не геноцид, а просто «не вродило». Під Москвою їли-пили, а в Україні – собак з’їдали! Без ознак ідентифікації, без української ідеології Україна може розпастись. Медведчук вже підсовує цю ідею федералізації – на 27 частин поділити країну. До чого це призведе? В країні немає ідеологічної єдності. Країна розколота, економічна ситуація погана. Пошук шляхів виходу з цієї економічної кризи за кордоном – не є виходом. Тому мовний закон є першим кроком до розколу країни, другий крок – церква, третій – федералізація. Це все веде до розвалу. Це зовнішній сценарій, який прописаний не в Україні. На жаль, багато українських політиків несвідомо голосують за це, навіть не розуміючи, до чого це призведе.

Наскільки короткий цей шлях розколу? Він може, наприклад, за рік бути пройдений?

Справа в тому, що сьогодні швидкість технологічних інтеграційних процесів настільки висока, що цей шлях може пройти дуже швидко. Геополітично Україна не вигідна для Європи, і така велика країна важко нею сприймається. Сьогодні в Європі домінують Франція і Німеччина. А Україна з Польщею, маючи спільні культурні, ідеологічні цінності, можуть стати противагою європейським країнам-лідерам. І скільки б ми не тішились, що нас там чекають, маємо усвідомити одне: Європа – така ж егоїстична, як і Росія. Нам потрібно мати свій чіткий національний інтерес, використовувати його якнайкраще. Потрібно усвідомлювати, що в світі «своє» потрібно відстоювати, а не очікувати, що хтось з Америки, Європи чи Росії буде захищати твої інтереси. Якщо ми самі їх не захистимо, то світ скористається нашою слабкістю.

Ці інтереси повинна відстоювати, насамперед, політична еліта?

Я згоден. У Ющенка був перегиб інший, – він сліпо вірив Америці та Європі. Якби вони нас так хотіли, то хоча б кордони Євросоюзу відкрили. Після Помаранчевої революції Європа визнала, що українська нація має потенціал демократії. А крім того, ми єдина країна східної Європи, яка прийшла до зміни влади без кровопролиття, на відміну від Польщі, Прибалтики, Румунії, а тепер країн – Північної Африки. Багато країн проходили революційні процеси, але жодна нація не зробила це так гарно, як Україна – без крові, без жертв, з порозумінням. Хіба це не доказ того, що ми достойні бути в Європі? Якщо не в Європейському Союзі, то хоча б мати безвізовий в’їзд. Це могло б стати найбільшим досягненням. Українці їздили б до Європи і бачили всі європейські цінності на власні очі, а не слухали, що їм кажуть політики. Вони б поверталися в Україну і знали, що тут треба робити. Країна змінювалась би на очах. На жаль, наші заробітчани без віз їздять у Росію і кажуть, добре, що у нас хоч так, бо там – ще гірше. Ті українці, хто їздив за кордон у Європу, повертаються сюди і кажуть: «Чому ми так не живемо?». Якби люди Сходу і Заходу України масово з’їздили туди, побачили, як живуть люди, зрозуміли, чому вони щасливі, яке там місцеве самоврядування, вони б висували зовсім інші вимоги до влади. А кордон зараз закритий і ми не маємо того світогляду. Крім того, – ми мало спілкуємося між собою. У нас давно не практикують обміни між регіонами України. Сьогодні усі їздять лише до Єгипту і Туреччини. Українці, які живуть на Заході, не знають, що таке східна Україна і навпаки. На Сході думають, що на заході живуть бандерівці з автоматами, які ненавидять російськомовних українців. А ми вважаємо, що там живуть алкоголіки та п’яниці, які б’ють своїх жінок. Це неправильне уявлення один про одного, яке нам нав’язують, розколюючи нас ментально, щоб утриматись при владі. Нам потрібно, щоб ми спілкувались між собою особисто, а не через політиків. У Луганській і Донецькій області в селах говорять суржиком, але суржик – це краса української мови. Кому сьогодні належать телеканали в Україні? Ми дивимося ці канали і думаємо, що це і є демократія. Та це лише думка чотирьох кланів, які їх викупили. Вони нам подають свою ідеологію, а ми в неї свято віримо, – так легше управляти країною.

Розмовляла Тетяна Долішна, Тернопільська Липа.

Коментарі закриті.