Юрій Чижмарь. Частина 1. “Якщо люди не будуть думати, то змін не буде ніколи”

За всю кампанію не зустріла жодного матеріалу з цим кандидатом. Але вважаю його знаковим для нашого регіону, адже саме за його керівництва областю вперше прийшла до влади «Свобода», у той же час були послаблені позиції БЮТу. Можна сказати, що тоді й розпочалося падіння цієї політичної сили.

Молодий, амбітний політик, він завоював певний авторитет у нашому краї і тернополяни очікували його появу після відставки з посади голови облдержадміністрації у якійсь новій якості. Наприклад, обговорювали, що він можливий кандидат на посаду міського голови. Але з’явився він як кандидат у народні депутати по 167 одномандатному виборчому окрузі. Про цьогорічну парламентську кампанію, про політичні процеси в Україні, майбутнє нашої країни ми вели «Передвиборчу розмову під Липою» з Юрієм Чижмарем.

Чим, на вашу думку особлива цьогорічна передвиборча кампанія, чим особливі ці вибори?

Цього разу ми, нарешті, повернулися до мажоритарної системи. Я великий прихильник мажоритарної системи і двопалатного парламенту із однозначно меншою кількістю депутатів, де є прямий зв’язок між громадянами і парламентарями. Але, на жаль, такою вже є наша країна: коли у владі одні сили, то потрібно вводити мажоритарну систему, приходять до влади інші, кажуть, що «мажоритарка» – це зло. Протягом двадцяти років кожен політик оцінює політичні процеси в країні, залежно від того, де він – в опозиції чи у владі, і яка мета стоїть – втриматись при владі чи здобути її, а не від того, як би мала розвиватися країна, демократія і яку країну вони хотіли б бачити через 20-30 років. Ми тупцюємо постійно на догоду приватному інтересу сьогоднішнього дня, проте не можемо подивитися вперед – куди ж ми ведемо цю країну!

Тому ця виборча кампанія за формою виборів має певну особливість, але за стилістикою, брудом нічим не відрізняється від попередніх. Однак з точки зору майбутнього, ці вибори формують основу Президентських виборів 2015 року, оскільки через мажоритарні вибори, нову виборчу кампанію до влади приходить, як правило, багато нових, цікавих людей. Вони себе проявляють. Таким чином суспільство отримує свіжу кров і може оцінити нових політиків з точки зору майбутнього лідерства також. Адже сьогодні проблема в країні одна – немає лідера. От чому опозиція слабка? Не тому, що її не підтримують люди, а тому, що немає яскравого лідера. А ті, що є, загралися у боротьбу за владу, борючись за неї тільки серед опозиційного електорату і не доводячи нічого всій країні. Тому якщо ці вибори дадуть можливість засвітити з десяток нових людей, які здатні нести відповідальність, спроможні освітити певний напрямок розвитку суспільства, підвести під це і ресурси, і свій патріотизм, то, вважаю, що вибори варто проводити. Якщо ж буде лише перерозподіл політичних сил, які знову розпочнуть міжособистісну ворожнечу, це призведе країну до руйнації. Адже протягом усіх двадцяти років політика формується не за принципом, що краще для країни, а за принципами особистісної війни між лідерами.

Але парламент, у теперішньому його вигляді, не має такої ваги в країні. Парламент на сьогодні не є повноцінним органом законодавчої влади, він скоріше обслуговує нинішню виконавчу владу, на чолі з Президентом. Хто ж дозволить в таких умовах зрости новому сильному політичному кістяку, на який би оперлося в майбутньому суспільство?

В першу чергу для суспільства потрібен лідер. Згадайте 2004 рік. У нас був лідер. Нехай він не повною мірою виправдав наші надії, нехай уявний, «намальований», але він був. І суспільство підтягнулося за ним. Тодішній парламент був зруйнований, хоча на той момент він виглядав монолітним. Так само і сьогодні, десять нових молодих людей можуть перевернути сотню діючих депутатів. Головне питання полягає в ідеології. Суспільство повинно мати ідеологію. Адже, чому два роки парламент ніякий, хоча він має повноваження – приймає закони? Але він зараз не впливає на громадську думку, бо за останні два роки ніхто не проявив лідерські якості, ніхто не зміг повести за собою.

Опозиція «лягла», вона була пасивною. Як на мене, за останні два роки опозиція дискредитувала себе ще більше, аніж «помаранчева» влада за п’ять років. На жаль, тоді, в 2005 році, після Президентських виборів багато «помаранчевих» лідерів перейшли працювати в уряд. Оскільки в нас не допускається сумісництво парламентських і урядових місць, то Верховна Рада залишилася без реальних лідерів. Після формування урядів у 2005, 2006, 2007 роках ці лідери опинилися за межами парламенту. А сьогодні, на жаль, і за гратами. Тому парламент – ніякий. Немає того, хто їх об’єднає. Подивіться на історію «Нашої України», коли в парламент у цьому блоці заходило 10 партій,  а з них утворилося 13. Тому де візьметься сильна опозиція. Слабкість її полягає у розрізненості. Влада – потужна. І допоки ми не усвідомимо, що маємо об’єднатися, в політиці не буде ніякого смислу.

Згадайте 1998 рік. Тоді всі пішли на вибори. Влада зманіпулювала результат виборів, вивела Симоненка в другий тур, і ми залишились без вибору. Хто хотів тоді голосувати за Кучму, – та ніхто його не сприймав! Але за комуніста голосувати не могли.

І навпаки, в 2004 році опозиція об’єдналася. Тоді Тягнибок і Тимошенко зробили великий, потужний цивілізаційний крок – не пішли на вибори. Влада на той момент була сильна, озброєна, цинічна. Ми всі це прекрасно пам’ятаємо. Тому із цих двох уроків недалекої української історії ми повинні зробити висновок. Якщо ми його зробимо, тоді справді зможемо змінити країну у 2015 році. Якщо не зробимо і продовжимо ту негативну традицію українського парламентаризму, яка тривала впродовж останніх двох років, то наша історія не зміниться.

Але знову ж повторюся, невже теперішня влада дозволить сформуватися тим сильним лідерам, про яких ви говорите?

З розуміло, що це є боротьба. Як тільки після президентських виборів Арсеній Яценюк був у політичному «фаворі», йому одразу запропонували посаду першого віце-прем’єра. Хоча він хотів посаду прем’єр-міністра. Я вважаю, що це була помилка – сідати за стіл переговорів з владою, тому що це знівелювало всі його досягнення. Тигіпко повторив ту ж саму історію, коли пішов до теперішнього уряду. Якби він цього не зробив, а свої ідеї з реформування країни просував далі, то мав би можливість їх нормально втілити. Адже його ініціативи в інтерпретації теперішньої влади так непривабливо виглядають. А  насправді вони не були поганими – просто не на часі. Але через те, що Тигіпко пішов у владу, він перестав бути самостійним лідером. Мало того, зробив другий негативний крок – розпустив власну партію, людей, які в нього повірили, які бачили в ньому альтернативу діючій владі, які не були опозиціонерами в цій країні, хотіли десь єдиної позиції для всієї країни, але не хотіли бути з Партією Регіонів. Тобто, це не лідер. Я кажу про інший стиль лідерства. Не просто витягнутися і зайняти високу посаду, – це не лідерство. Скільки в нас було міністрів за часів Незалежності? Але, це не означає, що вони були лідерами. Лідер – це людина, яка може спрогнозувати не на два роки, дивлячись собі під ноги, а на 10-15 років наперед знати, як розвиватиметься країна, якою має бути політична ситуація, позиція в світі, що очікують люди, яке необхідно прийняти цивілізаційне рішення, щоб через 10-15 років ми зрозуміли, що йшли правильною дорогою, а не змінювали її кожні два роки. Адже, на жаль ми тупцюємо на місці через те, що кожних два роки країна змінює пріоритети.

Зараз є нові проекти – Королевська, Кличко. Є нові мажоритарники, які за власні ресурси здобувають перемогу на округах. На Вашу думку, з них можуть виділитися ті самі лідери, про яких ви говорите?

Ви зачепили тему Наталії Королевської. Я не вірю в жоден проект, створений на особистісних амбіціях. І взагалі вважаю, що жоден політик, який думає про країну, ніколи не створить партію власного імені. «Україна – Вперед! Партія Наталії Королевської». Чим це відрізняється від Народної партії Литвина, блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка, блоку Костенка-Плюща. Не можна партію назвати власним іменем, тому що ім’я людини – це не ідеологія. А для країни потрібна ідеологія. Що може об’єднати Україну? Спільна ідеологічна цінність. Що робить з народу націю? Тільки наявність ідеологічних цінностей, які є спільними для народу. Будь-яка родина, яка б заможна вона не була, якщо в неї немає ідеологічної спільноти або духовної єдності, то існує великий шанс до розпаду. Так само і країна. Тому лідер повинен це усвідомлювати. На перший план потрібно ставити ідеологічну цінність для всіх українців, а не власне ім’я. Ім’я – це занадто велика амбіція, яка створює в політиці більше ворогів, аніж об’єднавчого процесу. І взагалі я вважаю, якщо ти є членом однієї партії, і прийшов до влади, то повинен іти з нею до кінця. Незалежно від того, партія впала чи піднялась у рейтингу. Ти повинен доводити свою більшу інтелектуальну потужність усередині партії своїм однопартійцям, з якими ти прийшов до влади. А не через те, що тебе не визнали чи ти не витримав конкуренції,   вийти і створити нову партію. Таким чином ти проявляєш свої амбіції і ставиш на роздоріжжя простих людей, які тепер не знають, за кого їм голосувати. В результаті роздрібнюється і так важко створена єдність.

Ви ідете на вибори як самовисуванець. А до яких політичних сил «примкнете», якщо потрапите в Парламент?

Я вважаю, що моє місце, виходячи з тієї ситуації, яка є в країні, і тих рішень, що приймаються урядом однозначно разом з опозицією. Але я б хотів знати, хто в Україні опозиція? Хочу побачити, чи в перший же місяць Яценюк не почне домовлятися про прем’єрське крісло. Хочу побачити, чи Кличко не почне обговорювати питання виборів мера Києва, і починати мерську кампанію. Тому, що в Парламенті повинна бути єдина команда. І я хочу, щоб все ж таки «Свобода» потрапила у Верховну Раду. Сподіваюся, що це буде дуже жива хвиля, яка розрухає оцю желеподібну українську політику.

Я ніколи не стану членом Партії Регіонів, не вступлю в будь-яку провладну фракцію. Маю свою думку і вважаю, що ця думка має право на життя. Не для того я пішов у політику, щоб Чечетов мною керував.

Ви чиясь людина чи самостійно дієте на цих виборах?

Я самодостатній політик для того, щоб ні від кого не залежати. Сьогодні я можу не просто проголошувати якісь слова, а розповісти про конкретні справи, які були мною зроблені, і не прикриватися чиїмись спинами чи прапорами. Враховуючи заполітизованість нашої області, дуже вигідно не показувати свої позитивні сторони, яких насправді немає, а обливати брудом інших політиків, прив’язувати їх до непопулярних партій і тим самим робити собі ім’я. Це не правильно. Але, на жаль, українська політика за двадцять років не сформувала етичних норм. Тому все в нас починається з брудного.

Вас називають «погодженою владою кандидатурою до парламенту» і всіляко розписується, як вас підтримує адмінресурс, а що ж насправді відбувається? 

А хіба зараз дорого вартує розмістити замовну публікацію в ЗМІ? Про що тоді говорити… Зробити зараз гарну інформкампанію дуже дешево. А як можна назвати те, що вся партія влади підтримує одного єдиного кандидата – земляка і генерала? Як назвати ті зібрання вчителів, які сьогодні проводяться, цей склад окружної комісії, під кого формуються дільничні комісії? Під кого це все робиться? Ми повинні все ж таки аналізувати ситуацію, думати про всі ці речі, а не просто читати і слухати те, що продукується. Це ж лише чиясь думка. Сьогодні написали думку одного, завтра напишуть думку іншого. Я далекий від того, аби починати Інтернет-війну один з одним. Мені це не подобається. Я вважаю, що якщо люди хочуть змін в країні, вони повинні думати. А якщо вони не будуть думати, то змін не буде ніколи і ти не проб’єш головою стіну. Бо це нікому не потрібно. Ти повинен бути свідомий того, що якщо суспільству потрібні зміни, воно має для цього щось робити, і якщо йому змін не потрібно, ти нічого не зробиш.

Люди чекають, що приїде кандидат, наприклад, до школи, і обов’язково привезе із собою подарунок. Як Ви до цього ставитеся?

Це хвороба наших людей. З однієї сторони, вони хочуть, щоб політик жив на одну зарплату і ніколи не займався корупцією, але попри те, у кожен свій візит привіз серйозний подарунок. Причому, не книгу чи значок, а телевізор. Він повинен за власні кошти заасфальтувати дорогу, поставити вікна, перекрити дах. Через відсутність політичної культури, люди живуть за логікою «прийшов і роздав». В такому разі кого обирають наші громадяни: не корумпованого політика з власною позицією чи «донора»? Тоді він буде й собі красти, і вам роздавати подачки, а ми житимемо в тому болоті, де всі будуть красти, а бідним залишиться лише той, хто не вміє цього робити, і в результаті будемо там, де є зараз.

Які приклади фальсифікації виборчого процесу є найбільш кричущими на даний моменті? Що ви прогнозуєте безпосередньо у день голосування ?

Основне порушення зараз, це вплив адмінресурсу на дільничні комісії. Кожні вибори показують, що 10, а то інколи й 15% голосів на дільницях «робить» адмінресурс. Сьогодні в цьому плані Партія Регіонів має найбільший досвід і є найактивнішою. Не секрет, що такі партії, як «Анархічна партія», «Єдіная Русь» – це сателітні партії від Партії Регіонів. І зрозуміло, що не маючи реальних кандидатів на всіх членів дільничних комісій, ці так звані партії підтасовують потрібних людей. Я був присутній на ОВК і бачив, як вносились порожні папки. З іншого боку, ми розуміємо, якою є зараз наша судова  система. Довести свою правоту в суді, якщо влада має власну позицію, дуже важко.

Так склалося, що сьогодні майже кожна дільнична комісія на дві третини сформована за рахунок сателітів Партії Регіонів. Так само і окружна комісія. І в цій ситуації марно сподіватися, що дільничні комісії працюватимуть законно, тим паче, що туди зараз будуть включати залежних людей – бюджетників, яких можна зобов’язати зробити певні цифри, а потім з них спитати за результат. Зрозуміло, що людина безробітна, або бізнесмен, яка включена до дільничної комісії, не несе відповідальності в подальшому від свого керівництва. А бюджетник хоче зберегти своє робоче місце, до нього завжди можна пред’явити претензії з будь-якого питання. Навіть придертись до санітарного стану класу. Не виділяють з бюджету достатню кількість коштів на санобробку шкіл, і в будь-якому класі зробивши аналіз, що виявить порушення, вже можна буде директора або вчителя звільнити. Тому зараз комісії заповнять людьми, залежними від бюджетної сфери.

Які їм  ставитимуть завдання? Першим буде облікування заробітчан – людей, які виїхали за кордон. У день виборів їх не буде в Україні, тому замість них можна вільно проголосувати. Це робилось завжди. Головне дізнатись, хто дійсно не прийде, щоб не виникло конфліктної ситуації на дільниці, коли людина прийшла, а за неї вже проголосували. Але у такому випадку завжди є резервна людина. Можна сказати, що це була помилка і такий-то підписався за вас, а ви підпишіться за нього. Це традиційні прийоми, і з цього хитрий дільничний комісар завжди має потрібний результат.  Ми розмовляли про це з Тягнибоком, і він добре розуміє цю ситуацію. У 2009 році такі речі також були, але тоді було простіше, – ми попереджували ці моменти, бо я був при владі. Міліція тоді підтримувала БЮТ. Причому настільки ганебно, що мені було навіть дивно, чи вони дійсно демократи, настільки їхні дії на той момент суперечили проголошеним цінностям. Ми з Олегом Тягнибоком працювали по захисту результатів голосування. «Свобода» навіть не сподівалася, що вони настільки легко пройдуть вибори і отримають свій результат,  а не подарований. У 2009 році не було жодних нарікань на проведення обласних виборів. Тому між нами є певний рівень довіри, що ми можемо дати слово і понести за нього відповідальність. І сьогодні нас цікавить та ж сама тема – щоб вибори не були сфальшованими.

Тому ми зробимо свої списки заробітчан і доведемо до відома кожного з членів дільничних комісій про те, що таке в нас є, аби вони розуміли, що, якщо хтось із тих хто зараз знаходиться за кордоном «випадково» проголосує, це стане підставою для порушення кримінальної справи. Окрім того, треба розуміти, що влада захищає членів дільничних комісій тільки в день виборів, бо їм потрібен результат – протокол з «мокрою» печаткою, де буде сфальшований вибір. Після цього владу не цікавитиме доля цих людей. І можливо, навпаки будуть робитися показові судові процеси, щоб породемострувати, як вони карають тих, хто фальшував, але результат виборів вже не зміниш. Тому члени дільничних комісій повинні розуміти: їхня сила і захист полягають в чіткому й суворому дотриманні закону.

Є ще одна проблема, я її називаю «свята вечеря». Це година «ікс», десь після шостої-сьомої вечора, коли всі спостерігачі зголодніли і очі болять дивитися на ту скриньку, а десь там смачно пахнуть канапки. Дуже хочеться на дві хвилини відійти і їх скуштувати. А якраз двох хвилин достатньо, аби вкинути п’ятдесят, сімдесят бюлетенів у скриньку і далі в тихій обстановці спокійно відмічати, що люди ніби-то прийшли й проголосували. Так робили завжди: чекають, доки спостерігачі стомляться, і їм вже не сила сидіти, переконують, що на дільниці спокійно і людей вже немає. А тут ні звідки з шостої по восьму явка збільшується на 15%-20%. За рахунок чого? Тому ми пояснюватимемо спостерігачам, що вони не повинні всі разом дивитись на скриньку, і будемо їх змінювати кожні п’ять-шість годин. Адже людина фізично не може п’ятнадцять годин бути уважною.

Ви будете співпрацювати зі «Свободою» для захисту результатів на своєму окрузі?

Так, ми домовились про те, що це наш спільний інтерес і ми будемо його відстоювати. В них та ж проблема: у них немає жодного представника в окружних комісіях по всій Україні. Так само і по дільничних комісіях. Тому ми спільно зробимо інвентаризацію, в кого є представники на дільничних комісіях, зберемо їх окремо і пояснимо, що вони партнери, а не вороги і потрібно діяти спільно. Тоді вони зможуть захистити результат. І ми матимемо більшу можливість говорити про те, що ці вибори були чесними. Можливо, до нас приєднаються й інші кандидати чи партії.

Люди прийдуть на вибори, як думаєте?  

Явка буде. Наші люди прийдуть. Тим більше після церкви, а ще якщо буде гарна погода. Думаю, що, за винятком заробітчан, явка буде на рівні 65-70%.

Ви прогнозуєте, що Верховна Рада матиме провладну конституційну більшість?

Я сподіваюсь, що інстинкт самозбереження української політики спрацює. Українці об’єднувались тоді, коли їх ставили до стінки. Але сьогодні вони об’єднуються лише тоді, коли першого розстріляють. Вже декого розстріляли. Я маю на увазі Тимошенко. Тому треба зрозуміти, що повноту влади не можна віддавати в одні руки. На рівні державної влади повинна бути дискусія – цивілізована, толерантна, демократична. Як казав Шарль де Голль: «Опозиція – це теж Франція». З опозицією треба рахуватися, її треба чути.

А може бути все ж сформована демократична більшість у новій Верховній Раді?

Якщо вибори пройдуть чесно, я вірю, що можна буде сформувати демократичну більшість і змусити цю владу цінувати демократію і опозицію.

 

Розмовляла Тетяна Долішна, Тернопільська Липа.

 

Коментарі закриті.