Степан Вадзюк: «Націю треба рятувати від інтелектуальної деградації та вимирання»

В Україні накопичилося надзвичайно багато нагальних проблем у різних сферах життя суспільства. Для їх вирішення потрібні професіонали, причому в різних напрямках. Одним із інструментів втілення змін в державі є Верховна Рада, представників до якої ми будемо незабаром обирати. Все частіше чути заклики про те, що досить нам тих «говорящих» політиків. Потрібні фахівці, які добре знаються на певних галузях, щоб нарешті ситуація в країні переломилась. І саме з цієї позиції ми розглядаємо кандидата в народні депутати по 163 одномандатному окрузі (м. Тернопіль) Степана Вадзюка. Його професійний досвід медика, викладача, завідувача кафедри фізіології Тернопільського медичного університету сформував особливий підхід саме до вирішення питань системи охорони здоров’я, освіти, збереження здоров’я людей. Про бачення професора Вадзюка саме цих проблем – у нашій «Передвиборчій розмові під Липою».

Степане Нестровичу, чому ви обрали саме партію «Рідна Вітчизна», щоб представляти на цих передвиборчих перегонах?

Партія «Рідна Вітчизна», яка мене підтримує, вперше іде на вибори. Головою її є наш земляк із Борщівщини Іван Матієшин – людина, яка, не дивлячись на те, що народилася в сім’ї репресованих, зуміла реалізувати себе і стати самодостатньою. Михайло Слабошпицький писав про Петра Яцика, що це українець, який відмовився бути бідним. Таке ж можна сказати і про Матієшина. Він іде в політику, створивши партію «Рідна Вітчизна», оскільки переконаний, що самодостатніми і багатими повинні бути українці й вся наша держава. Я хоча не є членом цієї партії, але Матієшину повірив, бо побачив, що тут йдуть не якісь невідомі фінанси, а гроші, які людина сама заробила. В його оточенні є люди, незаплямовані ні брудним бізнесом, ні брудною політикою.

Чому вирішили балотуватися по Тернополю?

Тому що коріння моє з Тернопільщини: родом я з Теребовлянського району, з 1973 року живу в Тернополі, тут навчався, діти тут мої народилися. Окрім педагогічної, наукової, вже більше 15 років займаюся громадською діяльністю. Очолюю обласний осередок «Всеукраїнської екологічної ліги». В 1997 році я був одним із ініціаторів створення цієї організації на всеукраїнському рівні, брав участь в установчому з’їзді. Ми починали відроджувати те, що давно було напрацьовано в школах, але потім, через тодішню апатію в суспільстві, від цього відмовились. Йдеться про різноманітні екологічні конкурси, заходи на кшталт «Посади дерево», «Не рубай ялинку», конкурси малюнка, студентських екологічних ініціатив.

Пізніше ми переорієнтувалися на більш серйозну роботу, зокрема, щодо генетично модифікованих організмів, бо є дуже багато запитань, які стосуються подальшого здоров’я нації. І ми їх підняли. Почалося все з простої прес-конференції в УНІАН. Потім ми звернулися до Кабінету Міністрів і вдалося навіть добитися, що була видана Постанова Кабміну щодо продуктів із використанням генетично модифікованих організмів. Правда, при зміні уряду на чолі з Юлією Тимошенко її відмінили. Через суд ми це відстояли, але потім вирішили, що не треба зупинятися на постановах Кабміну і воювати з ними, оскільки там сходяться інтереси олігархів, і тих, хто зацікавлений в тому, щоби дешеву продукцію, утворену з генетично модифікованих організмів, впроваджувати в Україні. Протистояти цим «грошовим мішкам» звичайно ми не могли, тому вирішили проявляти ініціативу, звернулися у Верховну Раду, щоб наші законодавчі ініціативи були підтримані.

Зараз треба вдосконалювати цю законодавчу базу. Бо якщо далі ми будемо так безконтрольно використовувати генетично модифіковані організми, то це приведе до вимирання, деградації нації.

А які ще питання плануєте підіймати у Парламенті?

По-перше, треба навести лад у самій Верховній Раді, і насамперед – регламентувати роботу депутатів. Не може такого бути, щоби світ сміявся, коли закони у нас приймаються в порожній сесійній залі, або хтось один бігає по рядах і за всіх голосує. Я вважаю, що треба зняти депутатську недоторканність. В 2000 році було навіть проведено референдум і народ висловився, що це треба зробити. Ті, хто у владі теж про це говорять, але далі слів не йде. Думаю, що треба піти ще іншим шляхом. От дитину зараховують в садочок чи в школу, чи вступає людина в навчальний заклад або хоче бути водієм транспорту, – скрізь треба представити довідку. А чому немає таких вимог до депутатів? Якщо подивитися на їхню поведінку в сесійній залі, то до них виникає сумнів щодо їхнього психічного здоров’я. Отже, довідка про психічний і фізичний стан здоров’я депутатів – це перше, що треба впровадити, щоб всі точно знали, що у Верховну Раду йдуть здорові люди, із нормальною психікою, не наркомани, токсикомани тощо. Адже тут люди націлені на серйозну роботу, що вимагає напруженої розумової діяльності!

Кандидати в депутати, зустрічаючись із виборцями, розробляючи свої програми, традиційно обіцяють людям усілякі блага, мовляв, якщо ви мене оберете, я вам те і те забезпечу. Як Ви ставитеся до цього?

Якщо мова йде про Верховну Ваду, то це є вищий законодавчий орган. Там будуть створюватися закони, ті правила гри, щоб наша держава стала цивілізованою. Я розумію, що можна щось пообіцяти: раз я тернополянин, то буду лобіювати інтереси міста. Але, на мою думку, це не основне завдання депутата Верховної Ради. Для таких моментів є вибори депутатів місцевого рівня, – це їхнє завдання вирішувати такі питання, а не обіцяти, що, скажімо, «станцію знезалізнення буду лобіювати». У того, хто йде у Верховну Раду, мислення має бути державницьке, трохи ширше, аніж вузьке містечкове. Треба дивитися на Україну, як державу серед держав, на світовому рівні, а не обіцяти, що «побудую два туалети в центрі міста і оберіть мене до Верховної Ради». Так що виборцям треба над цим задумуватися серйозно.

Що ще на Вашу думку є нагальним для вирішення на найвищому державному рівні?

Дуже важливими є питання освіти. Працюю в цій сфері вже не один рік, і з середньою школою маю зв’язки, оскільки є викладачем Малої Академії Наук, так що знаю проблеми і вчителів. Почнемо з того, що треба національною програмою регламентувати діяльність освітніх закладів. От подивіться: була одна влада – навчання в школі тривало 12 років, прийшла інша влада – вже вчимося 11 років… Не може бути такого. Політику від школи ми повинні «відставити». Я вважаю, що це одне із серйозних завдань і зобов’язань, яке міг би взяти на себе. Думаю, що така програма повинна пройти експертизу серед вчителів, у відповідних структурах Академії Педагогічних Наук. Там має чітко регламентуватися: якщо на 12 років програма створена, значить 12 років триває навчання в школі, враховуються при вступі оцінки атестата чи не враховуються і багато іншого.

Ще одна освітня проблема – підручники. Не можна щороку видавати все нові й нові. Я розумію, що це бізнес, але ж дайте школам можливість самим визначатися. Дайте гроші, виділіть статтю бюджету, щоб школи могли для своїх учнів закуповувати підручники. Вчителі разом із учнями – найкращі експерти в цих питаннях. Вони знають, що варте того, щоб його купити, а що ні.

От візьмемо педагогічне навантаження вчителів. Те, що є зараз, –18 годин на тиждень, та ще за тих вимог, які ставляться до вчителів, і тієї зарплати, – надзвичайно велике. Мені здається, що його треба зменшувати, як мінімум, до 12 годин на тиждень.

А збереження здоров’я учнів! Ми повинні ставити це пріоритетом діяльності школи, тому що маємо зараз лише 10 відсотків здорових випускників, і ця цифра з кожним роком зменшується. Тому навчання – навчанням, але пріоритети дитячого здоров’я мають бути законодавчо регламентовані.

Треба згадати і про вищу школу. От ми начебто задекларували, що з 2010 року навчання вузах здійснюється за Болонською системою, підписано міжнародні домовленості. Але ж законодавчо це не підтверджено! Вища школа працює за старим Законом про освіту. Наразі надходять то одна пропозиція щодо нього, то друга, але по суті ніхто серйозно цим не займається. А що ми маємо по ньому? 900 годин педагогічного навантаження для викладачів. Але ж робота викладача полягає також в тому, щоб почитати наукову літературу, осмислити ті наукові дані, обговорити їх на засіданнях кафедри, нарадах. Часу на це законодавчо не передбачено. Таким чином, викладачі вищої школи більше ніж 900 годин власного часу використовують на те, щоб підтримувати відповідний професійний рівень, займатися наукою, готуватися до лекцій та практичних. І це при тій мізерній платі та не виділенні державою коштів на науку. Не буду навіть говорити про соціальний захист викладачів, стан їхнього здоров’я тощо.

До речі, про здоров’я. Згідно моїх переконань ми повинні в цьому контексті кардинально змінити психологію наших громадян. Суть в тому, що кожна людина повинна бути відповідальною за своє здоров’я. Громадянська, патріотична позиція має полягати в наступному: «Я повинен бути здоровим! Потрібно, щоб я вкладав максимум сил на будівництво своєї держави – цивілізованої, прогресивної, для цього я маю бути здоровим». Адже в цілому світі так і є – здоров’я є на першому місці. Відповідальними за це повинні бути і працедавці, тому що під патріотичними прапорами можна так «загнати» тих українців при малій зарплаті, зробити з них рабів, які будуть працювати, що ні про ніяке здоров’я мова не буде йти.

І звичайно, треба реформувати нашу медицину і систему охорони здоров’я. Але робити це треба адекватно. Всі розуміють на даний час, що хочемо ми цього чи ні, але повинні запроваджувати страхову медицину. Інше питання – як ми будемо проходити перехідний період: це буде спочатку змішана система чи якась інша. Хоча воно так повинно було би бути, – якщо соціально незахищеним категоріям населення, пенсіонерам сказати, що у нас вже страхова медицина, то звідки вони візьмуть гроші?! Тому це питання потрібно запроваджувати відповідно і до віку наших громадян. Також треба пам’ятати і про людей похилого віку. По-перше, це люди із специфічним здоров’ям та психікою. Вони навіть на ліки реагують по-різному. В нас це, на жаль, не розвинуто. Ми маємо один інститут геронтології в Києві, який професійно займається людьми похилого віку, і все. Тому геронтологічну допомогу ми повинні розвивати, адже іде постаріння населення, зростає кількість старших людей. А ми не вміємо їх лікувати належним чином, та й відповідного фінансування немає. Це дуже серйозне питання. І воно повинно поєднуватися з доглядом. Не просто виписати таблетки: треба доглядати за літньою людиною, тому що не у всіх є діти, не всі мають можливості для цього. Через те старші люди часто залишаються кинутими напризволяще, і суспільство тим самим вкорочує їм життя. Тому першочерговим завданням є вберегти націю від інтелектуальної деградації та вимирання, а то скоро на патріотичні заклики політиків «Слава Україні!» нікому буде відповідати.

Як же Ви плануєте все це втілювати?

В структурі Верховної Ради є комітет з охорони здоров’я.Тому буду створювати відповідні законодавчі ініціативи, подавати їх на розгляд комітету, а потім – виносити на обговорення до сесійної зали, щоб можна було прийняти. Я розумію, що нікому не вдасться реалізувати все, що задумав, але чим швидше ми почнемо в тому напрямку щось робити, і професійно, тим краще! І якщо говорити про реформу освіти та медицини, то це мали робити б ті люди, які розуміються в цій справі.

От хтось із партій викинув лозунг «Люстрація влади». Я погоджуюся з цим, але маю трошки інше бачення стосовно цього процесу. Вважаю, що якщо ми говоримо про люстрацію влади, то це означає, що оновлення Парламенту має бути максимальним. Ті, хто вже був у Парламенті, вже показали свою ефективність, і вони відсотків на 80-90 знову туди потраплять, – задурять голови людям на Заході одними страхами, на Сході –іншими, і пройдуть у Верховну Раду. І жодних змін не буде.

А по-друге, переконаний, що всі, хто вже працював у владі, не повинні йти у Верховну Раду. Вони вже показали на місцях, що могли зробити, будучи владою. Правда, в нас ще сформований такий комплекс у громадян – нерозуміння терміну «влада». От, скажімо, голова обласної ради майже три роки сидить у цьому кріслі, а коли доходить до справи, каже: «Я не влада!», чи інші кандидати, хто був на керівних посадах. Як же ви «не влада», хлопці, – ви ж з неї і не виходили?! То чому ж починаєте «кивати» на якусь фантастичну владу. Взагалі, мені здається, що у нас просто насадили людям такий комплекс «влада», – на Заході я щось не чув такого.

А чи пробували ви аналізувати сильні сторони Ваших конкурентів?

У всіх дванадцяти кандидатів, – я, до речі, тринадцятий із них, – порівнюючи з пересічними громадянами, сильною стороною є хоча би те, що вони знайшли у собі сміливість, сили, щоб зареєструватися і проводити виборчу кампанію. Щодо більшого, то мені важко щось конкретне сказати. Для цього потрібно, очевидно, побувати на зустрічах із ними, бо програми їхні, чесно кажучи, однотипні: все загалом, і нічого конкретного.

З якими партіями плануєте співпрацювати у Верховній Раді, щоб лобіювати інтереси Тернополя?

Погоджуюся, що депутати, які будуть у Верховній Раді від Тернопілля, мають створити депутатське об’єднання чи групу, яка дійсно лобіювала би інтереси нашого краю. Я навіть висловив пропозицію, щоб після виборів усім кандидатам по Тернополю зібратися і з їхніх програм вибрати найкращі ідеї, так би мовити, раціональне зерно, й створити одну програму, яку переможець виборчих перегонів мав би втілювати у Верховній Раді. Це мало би бути зроблено у формі домовленості чи договору з громадою міста. Звичайно, якщо кандидат на таке погодиться. Хоча це може стати своєрідним екзаменом для переможця на те, що він дійсно є людиною, відданою тернополянам. Якщо відгукнеться на цю пропозицію, ми йому повіримо, а ні – значить будемо відразу знати, що нас в черговий раз обдурили.

А щодо партії, яка мені допомагає у передвиборчій кампанії, то «Рідна Вітчизна» вперше іде на вибори, я свідомий того, що цей перший крок може бути і невдалим. Але в мене є договір з цим політичним об’єднанням, де чітко вказано, що ідеологія партії – правоцентристська, і я повинен ці ідейні засади відстоювати у Верховній Раді.

Як ви ставитися до діяльності Партії Регіонів і діючого Президента Віктора Януковича?

Це надзвичайно складне питання, і якось мірою навіть не цілком коректне в цивілізованому демократичному суспільстві, до якого прагнемо. От ми заявляємо: примат закону, – тому закони, рішення, які прийняла більшість, повинні працювати. І якщо на Президентських виборах переміг Янукович, адже його підтримала більшість населення, то хоч посипати голову попелом, вже зараз нічого не зміниш. Виникає одне запитання, чому ж ви так погано спрацювали, що не переміг хтось інший?! Переміг Янукович, і саме він тепер представляє інтереси держави згідно Конституції. А подобається він комусь чи не подобається, це вже особиста справа кожного.

Особисто я не підтримував Януковича на виборах. Чому? По-перше, як науковцю, мені не зовсім подобається його шлях в науку: це, на мою думку, дискредитація науки. Є й інші позиції – політичні, моральні. Але що можемо зробити? Хіба що оголосити імпічмент. Однак законодавчо це не закріплено, – треба створити законодавчу базу.

Які проблеми Тернополя, області нагально треба вирішити?

Щодо розвитку області і Тернополя зокрема, то необхідне законодавче регламентування відсотку озеленення населених пунктів. Адже у нас зараз вирубаються парки, зелені насадження на міжбудинкових територіях, щоб захопити землю під будівництво. І замість того, щоб хоча б підтримувати те, що було в місті, знищують. Отже, озеленення має бути законодавчо затверджено. Якщо орієнтуватися на світові стандарти, то, для прикладу, в Сингапурі озеленено 47 відсотків території. То нам, в Тернополі, щоб відродити славу «зеленого» міста, треба хоча б на 30 відсотків спробувати «потягти».

Ще одна нагальна проблема – водопостачання і водовідведення. Причому, вона стосується всіх міст України, не лише Тернополя. От кинулися всі у будівництво, але тільки зводять будівлі, а системи водопостачання і водовідведення не посилюють. У Тернополі, скажімо, ще з часів Австрії труби лежать. Це добре, що ще не всі нові будинки заселені, інакше фекальні маси вже давно би встелили всі наші тротуари, – і ті, що з підігрівами і без. А після хорошого дощу кожен може спостерігати, як через те, що каналізація не справляється, частина стоків іде прямо в Тернопільський став. Так що тут є серйозна проблема. Але для її вирішення потрібні кошти.

Сміття – проблема також міська і всеукраїнська. В нас немає в державі схеми збору і переробки сміття. І хочемо ми цього чи ні, але сміттєпереробні заводи повинні будувати – іншого виходу немає. Комплекс екологічних питань тягне за собою і питання здоров’я людей. Адже, скажімо, прорвало водопостачання, і зразу підуть епідемії. Тому виходить замкнуте коло. І це на фоні того, що в нас і так епідемія туберкульозу, не говорячи про гепатит, діабет, ВІЛ-СНІД, алкоголізм. Майже кожна третя сім’я має проблеми з наркозалежністю, а ми про це мовчимо. І рвемо на собі сорочки, що ми такі патріоти. Треба подивитися, що ж робиться з тим народом і в якому стані він знаходиться. В цьому контексті мені дуже імпонують слова митрополита Андрея Шептицького, які я вважаю за своє кредо: «Не потоком шумних фраз і гасел, а тихою, невтомною працею любіть Україну».

Розмовляла Олена Лайко, Тернопільська Липа

 

Коментування вимкнено до запису “Степан Вадзюк: «Націю треба рятувати від інтелектуальної деградації та вимирання»”

  1. Максим коментує:

    Чудові ідеї, які варта втілити в життя.
    Як Ви забезпечите належний контроль за видачею довідок про психічний стан депутатів?
    Дякую.

    • Степан Вадзюк коментує:

      Завдання депутата Верховної Ради законодавчо регламентувати відповідальність лікарів за достовірність виданих довідок для кандидатів у депутати.