Лілія Проць: «Спорт вимагає не лише накачування біцепсів, а й розуму»

Відома тернопільська спортсменка, чемпіонка світу і рекордсменка України з пауерліфтингу, президент Тернопільської міської молодіжної громадської організації фізкультурно-спортивного клубу «СПОРТ – КЛАС» Лілія Проць.

– Який настрій традиційно охоплює вас під кінець року ?

До кінця року намагаюся завершити всі свої справи – як паперові, так і фінансові. Боргів стараюся взагалі не мати. Від Нового року особисто вже не чекаю якогось чуда, як це було в дитинстві, перейшла на новий етап життя.

– Яким був для вас 2011-тий?

Вперше за своє життя Новій рік святкувала дещо незвично – в Карпатах, завдяки клубу активного відпочинку «Файні мандри», який очолює Роман Задорожний. Нас було близько 25 людей, більшість з яких – пластуни. Мешкали у приватному будинку, спали у спальних мішках. 30-го грудня піднімалися в гори. Це була моя перша гірська мандрівка в зимових Карпатах. А за годину до Нового року запалили ватру. Свято проходило без вживання алкогольних напоїв, каталися на конях, їли смаженого баранця. Також поставили виставу, де мені була відведена роль зірки – ялинкової прикраси. Наряди робили з усього, що було під руками, а господарі позичили нам гуцульські кептарі.

А, загалом, рік – вдалий. Якщо мене знали лише як спортсменку, тренера, то цього року я розпочала громадську діяльність. Сьогодні очолюю комісію з питань спорту, туризму, екології та здоров’я молоді, яка діє при Тернопільській молодіжній міській раді. Тож, тепер я можу щось робити і для міста.

Незважаючи на економічні негаразди в державі, ми з вихованцями побували на різних змаганнях всеукраїнського і європейського рівнів, де здобули чимало нагород. Зокрема, четверо спортсменів нашого клубу отримали відзнаку міського голови. Також вдалося з’їздити на чемпіонат світу з пауерліфтингу до Риги, хоча до останнього моменту не знали, чи таки братимемо у ньому участь. Адже для цього потрібні були кошти, та й суперники виявилися сильними. Однак додому наші спортсмени повернулися срібними призерами. А відвідати Ригу я мріяла з дитинства. Після поїздки по-новому відкрила для себе Прибалтику, з її рівнем життя, цікавими і приємними жителями. Також зрозуміла, що ніколи не бажала би Україні вступити у Євросоюз, чого не можу сказати про євроінтеграцію. Це, все-таки, – різні речі. Наприклад, спілкуючись з прибалтами, зрозуміла, що вони незадоволені своїм теперішнім рівнем життя, тобто певний «мінус» простежується в економічному аспекті. А от євроінтеграція асоціюється для мене з чистими вулицями і парками, чітким рухом транспорту, належним рівнем обслуговування у магазинах. Ніхто не розпиває у громадських місцях алкоголь, не спостерігається ніде незрозумілих неформальних об’єднань чи «тусовок». Люди посміхаються, легко йдуть на контакт. Навіть у міні-готелях відчуваєш себе людиною, не рахуючи щоразу свої копійки, тобто, там добре розвинутий туристичний бізнес. Приємно було почути, що прибалти знають про Україну, оскільки чимало з них відпочивають у Трускавці. Назагал, складається враження, що у країнах Прибалтики досі віє пострадянським колоритом і, в той самий час, дає про себе знати європейський спосіб життя. Тож, нам, українцям, варто багато чого перейняти від своїх зарубіжних сусідів, але, насамперед, треба починати з себе, зі своєї хати.

– За які події, на вашу думку, 2011 рік увійде в історію (нашого міста, країни, світу)?

Визначною подією для міста стало відновлення чемпіонату Європи з водно-моторного спорту. Для держави важливим кроком, вважаю, прийняття закону «Про доступ до публічної інформації» . По-перше, покращилося ставлення «клерків», зокрема, в соціальних і комунальних службах, до людей, що відразу відчула на собі. Цікавим нововведенням є громадські ради. А от негативно може позначитися на авторитеті України ситуація навколо Юлії Тимошенко, прийняття нового Податкового кодексу. Наскільки вдало держава використає Євро-2012, – побачимо в новому році.

– Яка подія, зустріч, книга, тощо стали для вас відкриттям року?

Стосовно подій, то найбільше запам’яталося святкування Дня міста, – спогади досі гріють душу. На той час у мене гостювали друзі. Упродовж трьох днів програма була достатньо насиченою: чемпіонат з водно-моторного спорту, запуск повітряних куль, лицарські бої, виступи видатних українських співаків. А друзі у вишиванках босі ходили парком, були сповнені енергетикою святкування, словом, за ці дні відчули увесь колорит міста.

Після «Зустрічі без краватки» ближче познайомилася з Тетяною Білінською, зокрема, як з громадським діячем, цікавою і незаангажованою людиною. Цього року ще більше відкрила для себе письменницю Оксану Забужко і художницю Євгенію Гапчинську.

Більше за цей рік довідалася про Романа Шухевича як про багатогранну постать, під керівництвом якої загони УПА вели бої в Тернопільський області, зокрема, на Бережанщині. Одна справа, коли лише чуєш з чужих вуст про ту чи іншу видатну особистість. Навіть не всі політики, які багато розповідають про нього, розуміють, що Роман Шухевич був розумною, освіченою, відповідальною, логічно мислячою людиною. Раніше, передусім, не було книг про цього громадського і політичного діяча. Їх розповсюджували переважно під час акцій. Зараз без проблем книги про Романа Шухевича можна придбати в місцевих книгарнях.

Відкриттям для мене була й постать глави корпорації Apple – легендарного Стіва Джобса, особливо, після того, як почула його промову перед випускниками Стенфорду в 2005 році.  Чесно кажучи, попри те, що користуюся технікою його компанії, ніколи не цікавилася цією людиною. До речі, як повідомляли ЗМІ, cекретар Ради національної безпеки та оборони Раїса Богатирьова для своєї доповіді-привітання для студентів Києво-Могилянської академії «позичила» кілька фраз у Стіва Джобса.

Із книг вподобала довідник «20 кроків, щоб закохатись у Тернопіль».

– Що стало несподіванкою, приємним (чи не дуже) сюрпризом?

Приємною несподіванкою стала купівля квартири. Придбати нове житло ми планували ще торік, зокрема, в одному зі спальних районів Тернополя. Довго шукали, розглянули безліч варіантів. Та якось ми натрапили на квартиру в Центрі, що навпроти Тернопільського замку, поруч із Тернопільським ставом та міською радою. Коли її оглянули, відразу сказали: «Це наша квартира. Ми її беремо». Після того, як переїхали в нове помешкання, у сім’ї запанували дуже теплі стосунки, адже ми знайшли свій затишок: почали частіше снідати й вечеряти разом, спілкуватися. Я навіть облаштувала власну кімнату-музей, де розвішала свої медалі, нагороди, подяки. Також у новому помешканні вдалося розмістити власну невелику бібліотеку, яка налічує близько 700 книг, – спортивного, філософського і психологічного спрямування. А моєю настільною книгою є Статут міста Тернополя.

Найбільша удача чи помилка цього року?

Минулого року відбулося чимало хороших подій. Скажімо, нещодавно відсвяткувала річницю свого одруження. У моєму житті сталася своєрідна «перебудова» зі спортивної діяльності на громадську, а також – на сімейне життя. Прикро, що нашому суспільстві дотепер побутує думка: якщо жінка до тридцяти років не одружилася і не народила дітей, тоді вона вважається «старою дівою». Подібні стереотипи потрібно викорінювати. Мій чоловік – іракець, який на одинадцять років молодший за мене. Упродовж року всім кажу, що після одруження стиль мого життя не змінився. Ми з чоловіком підтримуємо одне одного, між нами з’явилося більше ніжності, турботи, ласки. Приходжу додому втомлена, але знаю, що там чекає на мене людина, з котрою приємно відпочивати. Це для мене важливо. Сімейне життя дає мені спокій. Адже жінка нікому нічого не зобов’язана. Якщо їй подобається бути дружиною, матір’ю чи громадським діячем, нехай реалізовує себе в обраній сфері. Якщо дружина краще тримає в руках дрельку, а чоловік смачно готує, то чому б їм обом не робити те, що приносить задоволення? Зрештою, стереотипи не заважають мені керувати спортзалом, – наразі я в цьому перша серед тернопільських жінок. А успіхом вважаю те, що «одягла» на себе, так би мовити, лавровий вінок, перебравши на себе обов’язки працювати на благо громади міста.

– Як традиційно відзначаєте новорічно-різдвяні свята, чи маєте особливі власні традиції?

Оскільки цього року обзавелася новою квартирою, то Новий рік відзначатиму там разом зі всією сім’єю. Можливо, після різдвяних свят влаштуємо екстремальний відпочинок, аби бути ближче до природи, – скажімо, відвідаємо печери. А Різдво зазвичай святкую в родинному колі, долучаюсь до приготування традиційних страв.

– На що сподіваєтесь від 2012 року?

Ще з минулого року в мене є один задум: щоб у Тернополі надалі функціонували клуби за місцем проживання, але вже в нових формах і з новими методами роботи. Відтак, діти, які не знайшли себе в інших дозвільних гуртках, а також соціально незахищені категорії населення, матимуть змогу там займатися. З одного боку, є можливість працювати, творити, але в той же час немає механізму впливу. Тренувати дітей – це, безумовно, класно, але, окрім того, вони ще мають бути освіченими та вихованими.Тож, прагну, щоб молоде покоління знало й вивчало історію нашого краю. Адже приємно чути від батьків вихованців протягом року слова: «Для моєї дитини ви – не лише авторитетна спортсменка, а й наставниця».

Юля Квітка

Тернопільська Липа

Коментарі закриті.