Відкриття театрального сезону – це завжди очікування чогось нового.  Окрім «Господині заїзду» на тернопільських глядачів чекає ще одна прем’єра  –  уже  незабаром театрали зможуть побачити драму «Кайдашева сім’я». Одвічна, здавалось би, комедія, постане на розсуд публіки зовсім в іншому світлі. Недаремно ж уже тепер у театрі акцентують, що вистава буде драмою.

На які ще новинки буде багатим цей театральний сезон та чим нині живе театр, розповідає керівник літературно-драматургічної частини Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру  імені Т. Г. Шевченка Ірина Папуша.

– Цьогоріч  відбудеться 9-й Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют». Іншого такого в Україні більше немає, тому не можемо його втратити.  Призначено його на 23-27 листопада. Розсилаємо запрошення. Очікуємо гостей з різних міст України та з-за кордону.

Крім того, плануємо і прем’єру казки для нашої малечі. Буде це постановка за українською народною чи зарубіжною казкою, поки що невідомо. Ведемо переговори з режисерами з інших театрів, вони пропонують свої ідеї.

Квитки на вистави подорожчали. Не боїтеся, що глядачів стане менше?

— Подорожчання сьогодні не тільки у театрі, а й у житті. 40 гривень квиток вартує тільки на перші три прем’єрні дні. Узагалі ж ціни коливаються, залежно від місця,  від 15 до 40 гривень на час прем’єри та від 10 до 30 упродовж року. Якщо порівняти із вартістю білетів у львівських театрах, чи у нашому «Березолі» на Тіматі чи Лєпса по 700 гривень, то у нас взагалі смішна ціна. Кому задорого, той може піти на ту ж виставу пізніше. Наразі ж це ніяк не відобразилося на попиті глядачів – усі квитки на прем’єру уже розкуплені. Їх розібрали буквально за два тижні. Після літа завжди маємо аншлаг. Люди скучили за театром.

Звичайно ж, будь-яке подорожчання не тішить нікого. Але глядач мусить і нас зрозуміти – щоб робити постановки, шити костюми, створити  красиву картинку на сцені — на все це потрібні кошти. Надіюся, що на кількість глядачів це здорожчання не вплине. У нас є і пільги. Наприклад,у минулому сезоні пенсіонери за посвідченням могли пройти на виставу безкоштовно, тепер така пільга ще є і для дітей-сиріт та дітей із багатодітних сімей на дитячі вистави.

На що сьогодні робиться головний акцент при виборі п’єс – комедію чи трагедію, українську чи зарубіжну класику?

– У діючому репертуарі є вистави на будь-який смак. Є і класичні комедії, і сумні комедії,  і українська класика, і зарубіжна. Немає прямих насаджень з міністерства культури ставити саме українську класику. Але й забувати про неї не можна – це ж наше, рідне. Ставимо вистави і за творами Уільяма Шекспіра, Карла Гольдоні, Робера Лемуре. Часто глядачі хочуть бачити комедію з танцями і піснями,  бо у житті, мовляв, і так усе сумно. Але є люди, які люблять  драму.  Для них — «Мазепа»,  «Сльози Божої Матері», «Політ над гніздом зозулі». Ці вистави уже треба вміти слухати. Різна публіка – тому і різні вистави. Театр повинен виховувати. Режисер В’ячеслав Жила розповідав про задум поставити на нашій сцені Чехова. Будемо сподіватися, що глядач уже доріс до такої постановки.

Є вистави, які зникають із репертуару. Чому так відбувається?

– Після смерті Мирослава Коцюлима зняли одразу п’ять вистав. Емоційно іншому актору грати його ролі  не те що складно. У виставі створюється ансамблевість. А вводиться інший актор – і вже щось ніби не те. За рік на нашій сцені відбувається 2-4 прем’єри. Їх треба показати. В той же час на «старші» вистави попит спадає. Як-не-як, Тернопіль – місто маленьке, театр один, багато постановок уже бачили. Людей цікавить щось нове. Тому цього року ми уже не будемо ставити «Гуцулку Ксеню», «Ромео і Джульєтту»,  «Ціною крові», «У неділю рано зілля копала», «Дами і гусари» та «Іван-царевич, сірий вовк та інші».

З чим найважче змиритися актору?

– З необ’єктивною критикою, образливими коментарями. Театр не ставить халтури. Від акторів режисер вимагає викладатися «на повну». І актори навіть для 50 глядачів у залі грають у повну силу. Ми всі – живі люди. Буває, у когось хтось із рідних помер, а виставу відмінити не можна, бо квитки продані, а замінити нема ким. Чи несподівано піднімається тиск. Але  артист все одно виходить на сцену і грає — співає, танцює, незалежно від того, що у той момент відчуває. І коли після такого чуєш чи читаєш в інтернеті якісь недобрі коментарі – це дуже ображає. Прийдіть на виставу вдруге. Може, ви чогось не зрозуміли, наступного разу побачите ту ж постановку зовсім по-іншому.  А зганити – найлегше.

Глядач часто ходить «на своїх улюблених артистів». А як артисти відчувають глядача?

– Одразу. Буває, ще до початку вистави, по тому, як люди заходять до залу, відчуваєш, яка буде публіка. Наш тернопільський глядач щирий, щедрий на оплески і сміх. У Чернівцях, наприклад, глядачі стриманіші в емоціях. І коли актор виходить на сцену, говорить репліку, у відповідь на яку у залі завжди звучав сміх, а тут натомість тиша – це бентежить. А треба грати далі.  Тоді уже і актор, і режисер задумується, що було причиною – випадок чи театральний смак.  Ми чуємо як те, коли глядач затримує дихання, співпереживає виставу, так і шелест цукеркових обгорток, дзвінки мобільних телефонів. Хочеться, щоб як актор розуміє глядача і руйнує цю невидиму стіну між сценою і залом, так і глядач зі свого боку її руйнував.

Театр — це живе мистецтво, тут немає дублів, як у кіно. Тому так важливо, щоб тебе слухали і чули. Буває, люди запитують: «А коли ви будете крутити ту виставу?» чи приходять і не знають, на яку постановку прийшли. Розуміємо, що це перші відвідини театру. Приємно, коли після перегляду вистави люди приходять ще і ще. Порівнюють спектаклі, бо вже бачили, до прикладу, якусь п’єсу цього автора на сцені. Коли хочуть для себе перечитати п’єсу. Отже, театр дав потрібний поштовх задуматися і долучитися до прекрасного.

Тетяна Сорока

Від admin