Директор Тернопільської комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №2 Юрій Сидоряк присвятив спорту більшу частину свого життя. Плаванням чоловік захопився ще в дитячі роки. 
Вперше свої здібності з цього виду він випробував у 1959 році на змаганнях у десятиметровому басейні, так званому «лягушатнику», що проходили на Закарпатті, звідки сам родом. Надалі перемоги і здобутки у плаванні примножувалися, а водночас молодий спортсмен освоював водне поло… Коли доля закинула його в Тернопіль, не зраджуючи власному захопленню, продовжував активно займатися плаванням, відвідуючи дитячо-юнацьку спортивну школу №2. Згодом Юрій Юрійович влаштувався туди на роботу: спершу тренером, а потім став інструктором-методистом, заступником директора. Загалом, у школі він працює вже 36 років, і тринадцять з них – на посаді директора. Тож, спорт і робота для Юрія Сидоряка стали в житті єдиним цілим, а запорукою хорошої та ефективної роботи вважає взаєморозуміння між співробітниками, яке й панує у колективі школи, що він очолює.
– Який вид спорту сьогодні найчастіше обирають діти та молодь, які відвідують ваш заклад?
– Найбільша кількість дітей спостерігається останнім часом на відділенні плавання. Так це й не дивно, адже більшості батьків хотілося б, щоб їхня дитина вміла плавати. Загалом, у нашій школі діють три відділення: фехтування, плавання і спортивної гімнастики. З упевненістю можу стверджувати, що кількість вихованців з року в рік зростає. Це тішить, адже школярі після уроків займаються спортом, а не проводять свій час десь у підвалах чи на горищах. Значна частина дітей, зокрема, навчається в оздоровчих групах, незважаючи на те, що вони платні. Разом із тим, хоч зростання інтересу до спорту є надзвичайно позитивною тенденцією, ми, на жаль, не можемо охопити всіх охочих відвідувати спортивну школу. Однак намагаємося робити все можливе, аби спробувати вирішити цю проблему.
Щодо віку, з якого рекомендують привчати дитину до спорту, то тут немає єдиних рекомендацій. В кожному виді щодо цього є свої обмеження та правила. Скажімо, на відділення плавання наразі переглядаємо кандидатури семи- і восьмирічних дітей. Протягом року ми спостерігатимемо за ними, відбиратимемо найбільш талановитих. Разом із тим, щомісяця проводимо здачу контрольних нормативів, тобто, є спеціально розроблена програма, яку діти мають виконати. І до кінця навчального року, до травня, кожен учень повинен освоїти чотири види плавання. В підсумку навчання ми традиційно влаштовуємо відкритті заняття з плавання, коли діти в присутності батьків демонструють свою підготовку і навики. Потім тих юних плавців, які успішно виконали нормативи, відбираємо і пропонуємо наступного року відвідувати заняття у спортивній секції на відділенні плавання. Це питання вже самостійно вирішують батьки, звісно, зважаючи на бажання дитини. У разі відмови через небажання чи страх дитини, пропонуємо долучити її до іншого виду спорту або ж перевести на оздоровчі заняття з плавання. Аналогічний відбір здійснюємо протягом року й в інших відділеннях школи, звичайно, відповідно до їхньої специфіки. Наприклад, на фехтування набираємо дітей з 8-9 років, а от спортивною гімнастикою треба займатися з більш раннього віку.
Загалом, групи у нас досить численні, і тренер там працює одночасно з усіма дітьми. Тому індивідуальні заняття для вихованців, які захворіли чи пропустили навчання, система спортивних закладів не передбачає, на відміну від загальноосвітньої школи.
Повинен сказати також, що регулярне відвідування тренувань протягом навчального року не гарантує, що дитина відразу покаже високі результати: спортивна майстерність шліфується впродовж тривалого періоду, на що можуть знадобитися роки. Разом із тим, є випадки, коли дитина, не досягнувши результатів, скажімо, в плаванні, чудово проявляє свої можливості в інших видах спорту. Для прикладу, з великим задоволенням такі діти займаються веслуванням на байдарках чи віндсерфінгом.
– Як часто вихованці школи долучаються до участі у спортивних турнірах чи чемпіонатах ?
На жаль, на сьогоднішній день виступи на змаганнях регламентовані календарем спортивно-масових заходів. Він передбачає проведення лише основних таких заходів, як, скажімо, чемпіонати України у різних вікових групах. Однак цього зовсім недостатньо, щоб наші юні спортсмени могли повноцінно демонструвати свої вміння та здібності. Хоча розуміємо, що таке обмеження у кількості змагань, які проводяться на загальноукраїнському рівні, пов’язане і з питанням недостатності фінансування. Як вихід із цієї ситуації, намагаємося частіше організовувати власні, так би мовити, «внутрішні» змагання. Зокрема, на базі школи проходить традиційний Відкритий Кубок міського голови з плавання, на який приїздять спортсмени з усього західного регіону України і навіть з-за кордону – Польщі, Литви.
Щодо інших видів, то цього року наші вихованки здобули перемогу на чемпіонаті України зі спортивної гімнастики «Кубок Надії». Троє наших гімнасток зараз навчаються у спортивному інтернаті в Києві, а ще одна – тренується тут. Окрім того, дівчата посіли четверте місце на юнацьких іграх України, і сподіваємося, що в майбутньому вони ще неодноразово демонструватимуть свій високий рівень підготовки.
Хороші результати щороку показують й учні відділення фехтування. Так, нещодавно вихованка нашого закладу, майстер спорту міжнародного класу і член Національної збірної команди України Олена Кривицька здобула срібло у змаганнях з фехтування на шаблях на ХХVІ Всесвітній літній Універсіаді. До речі, спортсменка вже двічі ставала чемпіонкою Всесвітніх Універсіад із цього виду спорту.
Загалом, треба сказати, що попередній навчальний рік був для нашого закладу досить успішним. Після капітального ремонту і реконструкції басейну наші учні на загальноукраїнському рівні з плавання показують достойні результати. Так, в останній Першості України серед 78 команд наша спортивна школа потрапила до першої тридцятки. Також наша вихованка, учениця тернопільської школи-ліцею №6 Юля Погурська вдруге стала бронзовою призеркою чемпіонату України. Це говорить про те, що плавання як вид спорту в Тернополі розвивається і користується популярністю.
Таким чином, вважаю, що досягнення нашої спортивної школи є великими, і ми пишаємося усіма нашими вихованцями. Не вистачило би часу, щоб їх перелічити і не образити когось…
– У школі створено всі належні умови для тренувань?
– Наша школа має належну матеріальну базу, оскільки весь спортивний комплекс знаходиться під одним дахом: діють спеціалізований зал зі спортивної гімнастики, два зали з фехтування, функціонує відремонтований 25-метровий плавальний басейн. До речі, він єдиний на Тернопільщині, що відповідає стандартним нормам, де можна проводити змагання всеукраїнського рівня, а якщо була б необхідність, кажу без перебільшення, – то й міжнародного. Тоді, як на теренах Західної України у спортивних закладах існує проблема з басейнами. Щоправда, випереджають нас у цьому плані спортивні школи Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Києва, які краще фінансово забезпечені.
– Школа офіційно функціонує з 1971 року. Які проблеми сьогодні потребують першочергового вирішення?
Якщо нам вдалося відремонтувати басейн, то, скажімо, половина приміщення закладу потребує нагального капітального ремонту, починаючи від даху. Передусім, потрібно відремонтувати спеціалізований зал спортивної гімнастики і перший поверх школи. Також надзвичайно болючим питанням, як і всіх без винятку спортивних закладів, є проблема з обладнанням та інвентарем. Скажімо, амуніція одного фехтувальника для виступів на змаганнях всеукраїнського рівня, тобто, різні ступені захисту, починаючи від маски і закінчуючи костюмом, обходиться близько двох-двох з половиною тисяч доларів. Загалом, фехтування – дуже дороговартісний вид спорту. Це ж стосується, до речі, і спортивної гімнастики.
– Скільки коштів виділяє влада на потреби спортивної школи?
Наш заклад фінансується з місцевого бюджету. Дуже прикро, але на державному рівні на утримання спортивної школи коштів взагалі не виділяється. Натомість, представники місцевого самоврядування максимально прикладають зусиль, аби забезпечити належне функціонування нашого закладу. Велику допомогу надають батьки, за що їм дуже вдячний. Є також ряд організацій і меценатів, які долучаються до організації проведення наших «внутрішніх» змагань. Дуже важливо й те, що більшість наших працівників – справжні фанати своєї справи, відтак багато чого тримається саме на їхньому ентузіазмі.
– Чи трапляються випадки серед ваших вихованців, коли діти наслідують у спорті своїх батьків?
У школі працюють вже цілі династії. Чимало наших вихованців після закінчення вищих навчальних закладів згодом повертаються до нас на роботу. Разом із тим, щодо спадкоємності поколінь, то часто трапляється, що колишні учні приводять до нас вже своїх онуків і навіть правнуків!
Юля КВІТКА
