Мар’яна Грицина працює вчителем початкових класів вже одинадцять років. Щоранку вона з радістю та посмішкою поспішає на роботу до Тернопільської школи-ліцею №6, де на порозі класу на неї вже чекають невгамовні дітлахи. Щодня вони діляться зі своєю вчителькою життєвими чи то вигаданими історіями, цікавими відкриттями і рожевими мріями. Дехто може підійти, обняти своїми маленькими рученятами, ніжно пригорнутися або навіть подарувати теплий поцілунок. 
Тому, як переконана Мар’яна Степанівна, на вчителя початкових класів покладене завдання не лише закласти у маленькі голівки основні ази знань, а й віддати їм частину свого тепла і любові, стати хорошим взірцем для наслідування. Тож ця вчительська спеціальність поєднує у собі кілька ролей – педагога, психолога і турботливої матері.
Про особливості діяльності вчителя початкових класів, перші роки вчителювання і секрети спілкування з невгамовними «живчиками» розповідає Мар’яна Грицина.
Cкільки у Вас було випусків за роки педагогічної діяльності?
– Цього року в мене четвертий набір діток, отож зараз я веду перший клас. Кожний випуск закарбовується у пам’яті дитячими посмішками, першими досягненнями на уроках, непередбачуваними вчинками. На початках було важко, оскільки заняття, відкриті уроки, шкільні свята – все було вперше, і доводилося все придумувати самотужки. Отож бракувало досвіду, як вчинити у тій чи іншій ситуації, знайти матеріал, цікаво провести. Якщо чогось не знала, за допомогою зверталася до колег, від яких ніколи не отримувала відмови, за що їм вдячна, – для молодого вчителя підтримка з боку колективу особливо важлива. Усвідомлювала й те, що на мене покладена велика відповідальність за кожну дитину і за цілий клас…
Працювати вчителем почала відразу після закінчення Тернопільського педагогічного університету: спершу – в школі-садку №32, а згодом – в шостій школі. А стати педагогом вирішила ще в шкільні роки. У мене була чудова перша вчителька – Надія Стахівна Кордуба. Вона й надихнула мене обрати цю професію. Вчителювати мені завжди подобалося, в іншому випадку – я би залишила цю роботу.
Що є у вчителів молодших класів відмінного, особливого, порівнюючи з іншими педагогічними спеціальностями?
– У вчителя початкових класів кожний день – не схожий на попередній. Щодня очікую від дітей чогось нового, адже вони, особливо в такому віці, – досить непередбачувані. Тому педагогу потрібно бути мобільним, активним, креативним. Відіграє важливу роль і досвід. Окрім того, ця спеціальність вимагає від учителя бути обізнаним у багатьох сферах життя, адже сучасні діти надзвичайно розвинені й хочуть все знати негайно.
А от, скажімо, першокласники в перші тижні навчання, потрапивши у незвичну для них ситуацію, відтак відчувають потребу, щоб їх приголубили, взяли за руку, отож – потребують не так вчительських настанов, як материнської ласки. Останнім часом це є особливо актуальним, оскільки батьки вкрай заклопотані буденними проблемами, зокрема, матеріальними, тому не завжди знаходять достатньо часу, аби присвятити його дитині. Тому постійно наголошую батькам, що діти – це найбільше їхнє багатство, яке потрібно берегти і любити.
Яким запам’ятався Ваш перший урок?
Пригадую, мене завели у клас і представили учням. Я дуже хвилювалася. На мене дивилися двадцять п’ять пар оченят і чекали, як мені видалося, чогось надзвичайного. Можливо, хтось із них сприймав мене не як вчительку, а як чарівницю, фею. Через день-два я вже знала діток поіменно, а от щоб вивчити їхні характери, здібності, особливості поведінки, знадобилось кілька місяців.
Як досягти того, щоб діти вдало засвоїли основні ази знань?
Важливо враховувати наступний аспект: у класі навчаються діти з різним рівнем знань і певними схильностями. Для мене головне, – щоб вони були вихованими, ввічливими, добрими і милосердними, вміли помічати настрій інших, не проявляли агресії, не сварилися, не ображали одне одного. Наприклад, якщо хтось сумний, раджу їм підійти до людини, поспівчувати і запропонувати допомогу. Вчу школярів і вмінню щиро порадіти за ближніх. Погодьтеся, що читати, писати і рахувати обов’язково будуть всі, тоді як насамперед треба закласти дітям загальнолюдські цінності, щоб вони стали хорошими людьми. А з часом кожен з них знайде себе у тій чи інший галузі, відшукає свою стежку в житті і зуміє реалізовувати свої можливості.
Ідея навчання дітей з шести років – це добре, погано, чи не варто повернутися до 7-річних першокласників?
Є діти, в яких вже в п’ятирічному віці розвинуті увага, пам’ять і вміння слухати, тобто, вони сміло можуть йти в перший клас. Натомість, деякі й у сім років ще не готові освоювати знання. Тож віддавати маля до школи в шість чи сім років залежить суто від її індивідуальних можливостей і здібностей. Сьогодні у моєму класі навчаються діти трьох вікових груп: до шести років, ті, кому вже є шість років і ті, кому незабаром виповниться сім. Й справді, між шестирічними і семирічними учнями є різниця. У такому випадку намагаюся підібрати особливий cпосіб викладання предметів для кожної з цих вікових категорій, словом індивідуальний підхід до кожної дитини. Загалом, у перші дні навчання першокласникам важко адаптуватися до інтенсивного щоденного ритму, вони швидко втомлюються. Поки що у моєму класі відбувається формування колективу, діти звикають до шкільного життя і своїх обов’язків. Коли ж вони засвоять певний обсяг матеріалу, проводитиму диференційоване навчання. Відтак, ті, хто швидше справлятиметься на уроках, матимуть додаткові завдання, інших – буду «підтягувати».
Чи допомагають новоспеченим першокласникам недільні школи? Чи взагалі потрібно водити малюків на такі заняття?
Відвідувати недільні школи батькам майбутніх першокласників рекомендує Міністерство освіти та науки. Там дітей готують до шкільної системи: привчають сидіти на уроках, знайомлять із класним керівником. Як результат, завдяки такій підготовці, недільні школи, так би мовити, застраховують дітей від стресів, які вони можуть пережити в перші дні навчання. Адже діти залишаються без пильного батьківського ока, а вчителька може видатись їм чужою, незнайомою тіткою. Відтак, діти починають плакати, хоча є й такі, які швидко адаптуються до школи. Чи віддавати дитину в недільну школу, батьки мають самостійно вирішити. Якщо ж вони вагаються, краще звернутися за допомогою до психолога.
До речі, саме батьки мають подбати і про засвоєння дітьми основних азів знань. Скажімо, для розвитку пам’яті та уваги маляті треба читати книжки, зокрема, казки. Заняття з ліплення пластиліном чи розфарбовування розмальовок допоможуть розвинути дрібні м’язи рук, щоб дитина у школі вміла правильно тримати ручку. До прикладу, у попередньому моєму випуску навчався хлопчик, якому мама змалечку читала багато казок. Уже в першому класі він мав добре розвинуте мовлення. Андрійко не просто уважно слухав казку, а й запам’ятовував її і міг цікаво переказати. У четвертому класі він читав найбільшу кількість слів за хвилину серед учнів – 220, коли потрібно було 100. Так мамине читання казок породило у хлопчика нестримний порив до читання. Отож на уроках позакласного читання він переповідав дітям і «Життя й незвичайні та дивовижні пригоди Робінзона Круза», і «Алісу в країні чудес», і давньогрецькі міфи. Врешті, своєю любов’ю до книг він «заразив» і однокласників.
А як бути з гіперактивною поведінкою дітей, яка традиційно проявляється у молодшому шкільному віці? Куди краще спрямувати їхню енергію та імпульсивність?
Зазвичай, у класі трапляється невелика кількість таких учнів – гіперактивних. Вони й справді потребують особливого підходу, відповідних методів навчання. А от батькам дітей із такою проблемою краще все-таки отримати консультацію у психолога. Окрім того, їх потрібно максимально навантажувати, аби дати можливість проявляти цю «гіпер» рухливість – записувати в гуртки, скажімо, на танці чи гімнастику, де вони з користю витрачали би свою енергію, чи на малювання, щоб пробудити творчу «жилку» і, разом із тим, сконцентрувати їхню увагу, аби таким чином зацікавити і заспокоїти. Також, як рекомендують психологи, гіперактивним малюкам дорогу до школи і додому варто долати пішки й загалом необхідно часто гуляти на свіжому повітрі, щоб «виходжувати» свою енергію. І, звичайно, з ними мають працювати батьки.
Чи потрібно учням молодших класів вивчати іноземну мову?
У нашій школі діти в першому класі вони вивчають українську мову, а вже у другому – англійську. Як на мене, вони насамперед мають добре оволодіти рідною мовою: правильно вживати слова, будувати речення, збагачувати свій словниковий запас. Звісно, знати іноземну мову – це добре. Втім, схильність до засвоєння декількох мов є вродженою, тому не всі учні можуть досконало вивчити кілька мов, які треба вивчати з раннього віку. Скажімо, мова добре засвоюється на заняттях у дитячому садку, в ігровій формі.
Віднедавна четвертокласники пишуть підсумкові контрольні роботи з трьох основних предметів – математики, української мови і читання. Запровадження такого зрізу знань є позитивним моментом у початковій освіті?
Вважаю, що така форма контролю знань є додатковим навантаженням для молодших школярів, що може спричинити стрес, який здатний навіть позначитися на їхньому здоров’ї. Контрольні роботи вони пишуть щомісяця, тож вчитель і так орієнтується щодо рівня знань кожного свого учня. А дітей краще таки в міру можливостей оберігати від стресів.
Ким мріють стати сьогоднішні школярі?
Мої колишні випускники торік писали на цю тему твори. Більшість із них, як не дивно, мріяли про професію дизайнера. Також діти бачать себе в майбутньому хореографами, візажистами, перукарями, рідше – вчителями, ветеринарами, юристами, тобто, обирають, здебільшого, творчі професії. А от банкіром чи президентом ніхто наразі бути не захотів!
Юля КВІТКА
