1 вересня з присмаком радості і ностальгії

У повітрі вже пахне осінню: повіває прохолодний вітерець, пожовкли тернопільські каштани, сонце гріє, але вже не пече, а біля церкви Різдва Христового в око кидаються яскраві барви айстрів, гладіолусів і чорнобривців, які, що стало вже закономірністю, продають там літні жіночки.

І вже завтра, 1 вересня, коли Панянка Осінь, за законами природи, займе свій почесний трон.

А ще перший день осені сповіщає нам про День знань, початок нового навчального року, а комусь він навіює світлі й теплі спогади про шкільні роки. При думці про 1 вересня, виникає почуття ностальгії за тією безтурботною і радісною порою. Водночас душу гріють незабутні спогади: про однокласників, вчителів, спільне святкування іменин, дискотеки в актовому залі, перший поцілунок, шкільні витівки, через які всі колективно отримували доброго прочухана.

Головне ж завдання, яке покладалося на нас тоді, – вчасно, до повернення батьків з роботи, виконати уроки. Звичайно, не обходилось і без виконання домашніх обов’язків, але скільки ж їх там було. А далі вільного часу було вдосталь, який кожен витрачав по-різному.

Чомусь, будучи школярами, найбільшим святом ми зазвичай вважаємо Останній дзвоник. Мовляв, не потрібно зранку підніматись з ліжка і йти на заняття, після уроків сидіти за книжками, натомість попереду чекають літні канікули. Та вже після отримання атестату зрілості, змінюємо цю думку: більшої значимості надаємо саме даті 1 вересня, до якої протягом усіх років свого життя відчуваємо причетність. Як-не-як, а шкільному життю ми присвячуємо немалу частину свого життя, що залишає помітний слід у наших серцях і пам’яті.

Тож з плином літ не забуваймо про своїх друзів по парті, наставників, а також неповторні уривки з життя, які викликають на наших обличчях непідкупні посмішки і які, для більшості з нас, є найкращими в житті.

Юля КВІТКА

Тернопільська липа

Коментарі закриті.