Олена Лайко: «Крокуємо далі у двадцять першому році Незалежності»

Наступний день після свята традиційно носить відтінок якоїсь незавершеності, мовляв, готувались-готувались, і що, вже все?! Свічки погасли і весь торт з’їли? Ось так і з нашими святкуваннями: за концертами, мітингами, зборами, непорозуміннями, походами, якоюсь нервозністю і суєтою промчало відзначення двадцятиріччя Незалежності України. У будь-якому випадку, віддихуючись, озираючись назад і приходячи до тями, із сьогоднішнього понеділка ми й розпочали нове життя у двадцять першому році нашої Незалежності…

Можливо, для нас, тернополян, ця ПОДІЯ сприйнялося не настільки неоднозначно чи пафосно, адже на загальному радісному піднесенні, що розпочалось ще в минулі вихідні, все плавно переросло у святкування Дня Міста. Так само плавно – цілий тиждень, через передсвяткові, святкові і післясвяткові дні, тривали у нас на «Липі» два паралельних проекти: «Незалежні інтерв’ю до двадцятої річниці Незалежності» та «Двадцять років Незалежності: як і що змінило Тернопіль».

Коли ми планували, який же свій журналістський внесок внести у святкування, які теми підняти, які інтерв’ю зробити, навіть і не передбачали, що воно вийде ТАК: у чомусь – гостро, у чомусь – критично, у чомусь – просто, легко і ностальгічно. Завдяки нашим «незалежним» інтерв’ю та суто тернопільським темам – як було і як стало, ми відкривали для себе нові риси у давно знайомих людях, з чимось – по-справжньому знайомились, десь навіть розчаровувались, за чимось сумували. Але, у будь-якому випадку, гріє душу почуття виконаного обов’язку і гордість за самих себе: «Ми це зробили!».

І коли друзі-журналісти, які, заходячи на «Липу», читали наші дослідження, оцінювали обсяги написаних інтерв’ю, які робилися й справді з огляду на повну відсутність об’ємних рамок у вигляді економії газетної площі, говорили: «Ну-ну, але для чого вам це все було потрібно?», хотілося сперечатися, галасувати, доводити, мовляв, це наш внесок у святкування Незалежності, кожен робить задля цього те, що вміє, кожен старається на своєму місці… Але тепер уже просто не хочеться щось комусь доводити і переконувати. Ми це зробили: дуже хотіли цього, і нам все вдалося! Звичайно, можливо, й не все, адже щось не складалося, не встигалося, не «зросталося» – літо, відпустки, поїздки. Але найголовніший результат – відгуки читачів, телефонні дзвінки друзів і те саме почуття виконаного обов’язку, яке надихає йти і придумувати, писати, творити, працювати далі…

Отже, до наступних нових проектів, шановні друзі! Зустрінемось, як завжди, на «Тернопільській Липі»!))

 

Олена Лайко

Коментарі закриті.