Назар Зелінка: “Двигуном розвитку Тернополя, як і України, є молодь”

Тернопіль – це перспективне місто, де молодь має змогу реалізуватись в усіх соціальних ланках. Для цього слід лише правильно використовувати свій час, можливості і знання, стверджує молодіжний мер Тернополя,  член окружної пластової ради «Пласт НСОУ» Назар Зелінка. Мовляв, досить скаржитись на погане життя – час молодим людям активізуватись, діяти і рішуче втілювати задуми.

–  Розкажи у кількох словах про себе: де вчився, який фах здобув, чим плануєш займатись у майбутньому?

–  У мене дві освіти: радіотехнічна і журналістська. Перший фах я здобув у Тернопільському національному технічному університеті, а другий – отримав у Львівському національному університеті ім.І. Франка.

Зараз більшість свого часу і зусиль приділяю діяльності молодіжних громадських рухів. Зокрема, займаюсь розвитком пластового руху в Тернополі, проведенням різноманітних акцій і заходів для молодих людей. Ще одним моїм заняттям є Молодіжний портал Тернополя, де одночасно поєдную журналістську і громадську діяльність. Окрім того, я – радник міського голови з питань молодіжної політики на громадських засадах. Молодіжна міська рада, яка діє з 2009 року при Тернопільській міській раді, створена у відповідності до Моделі молодіжної муніципальної політики в Україні. Її діяльність спрямована на залучення молоді до вирішення проблем місцевої громади, зокрема до формування і реалізації міської політики. До складу Молодіжно міської ради входить 21 депутат, серед яких – представники молодіжних громадських організацій, вузів міста і Міського учнівського парламенту.

Чим буду займатись надалі – остаточно не можу сказати, як Бог дасть. Однозначно потрібно розвиватись. Однак не буду забігати наперед і щось конкретно передбачати, словом, живу сьогоднішнім днем, максимум – завтрішнім. Можливо, колись стану і міським головою, поки що я – молодіжний мер (посміхається)…

– Який вплив на тебе мали батьки – контролювали твій життєвий вибір чи дали повну свободу для самовираження?

– Мій батько – математик, а мама – архітектор. Коли я поступав у Технічний коледж, хотів, аби моя освіта поєднувала професії батьків. Так і сталося, адже перша моя  спеціальність – радіоапаратобудівник. Утім, у подальшому на мій життєвий вибір суттєво вплинув «Пласт», і пов’язана з ним громадська діяльність. Згодом я цілком прикипів до цієї організації. Тож після закінчення Тернопільського технічного університету вирішив вступити на факультет журналістики. Це був вже мій більш свідомий вибір.

–  Кому завдячуєш власними сьогоднішніми здобутками?

–  Однозначно батькам. Якби не підтримка, допомога і розуміння з їхнього боку, гадаю, я би не досягнув того, що маю сьогодні. Моє дитинство припало на той час, коли у суспільстві спостерігалась криза, а для нашої сім’ї настали скрутні часи. Проте батьки намагались у чомусь себе обмежували, шукали різні шляхи, щоб дати мені все необхідне. Безумовно велика заслуга належить і пластовому середовищу та вихованню. “Пласт” реально “зліпив” з мене людину. Інколи аналізую життя і задаю собі питання: якби не пішов у восьмирічному віці в “Пласт”, що зі мною було б? Можливо, вживав би алкоголь, зрештою став середньостатистичною молодою людиною.

Загалом по життю я – везуча людина. Бували різні випадки, з яких мені щастило швидко знайти вихід. Окрім того, моє ім’я “Назар” означає “присвятив себе Богові”, або «посвячений Богом».

– Які у тебе стосунки з батьками?

– З батьками стосунки у мене дуже тісні, оскільки разом із дружиною досі живемо з ними. Спілкуємось на різноманітні теми. Скажімо, з батьком можемо говорити про все: окрім домашніх справ, аналізуємо політичну ситуацію як у місті, так і в країні.

– Спираючись майже на власний однорічний досвід проживання у шлюбі, як гадаєш, якою має бути ідеальна сім’я?

– Найважливіше, щоб у сімейних стосунках панували любов, дружба і взаєморозуміння. Чоловік і дружина повинні вміти поступатись один одному, “притиратись”, як річка і камінь. Нещодавно друг повідомив цікаву психологічну статистику: щоб перевиховати людину, знадобиться третина її життя. Але цей процес, звичайно, повинен проходити взаємно, в обох партнерів. Ми з дружиною, знову таки пощастило, вийшли з одного середовища і дуже давно знайомі. Я і Наталя – активні пластуни. Разом довелось побувати в усіляких екстримальних ситуаціях, відповідно знаємо поведінку, характер одне одного, навіть наступний крок, а то й думки.

– Твої захоплення, окрім громадської діяльності?

– “Пласт” – це, з одного боку, громадська діяльність, а з іншого – захоплення, котрому я присвятив наразі 16 років, тобто більшу частину свого життя. Тому діяльність у цій організації вже не сприймаю як просто громадську. Пластування – це мій стиль життя, стиль мислення. Тобто, згадуючи статистику психології, про яку я говорив, “Пласт” перевиховав мене вже двічі.

Віднедавна захоплююсь туризмом. Ми з друзями заснували туристичну фірму «Файні Мандри», де частково я застосовую знання, які дав “Пласт”. Запустили активний туризм: сплави, мілітарі-тури, веломандрівки, особливо останнім напрямком захоплююсь.

Та й узагалі все, чим я займаюсь, – це моє захоплення.

–  Як любиш відпочивати?

– Цьогорічне літо розпочалось у мене з проведення перших пластових таборів, де вдається поєднувати працю і прекрасний відпочинок. Проводячи час на природі, я чудово абстрагуюсь від побутових проблем і міського життя. Маю задум розвідати ряд туристичних маршрутів по Тернопільській області. З дружиною плануємо поїхати на море в Україні.

–  Тернопіль для тебе – це…?

– Свого часу я жив у Києві. У той час їздив на вибори у Казахстан, де мене заарештували. Після повернення в Україну, відчув себе вдома тільки тоді, коли ступив у Тернополі на перон залізничного вокзалу. Мене переповнювали відчуття, від яких мороз ішов по шкірі. Тому Тернопіль для мене  – це затишний дім, де по-справжньому відчуваю себе людиною. У мене було безліч можливостей переїхати в інші  міста, але я обрав Тернопіль. Часто можна почути, що наше місто – це провінція, де немає перспектив для молоді. Я вважаю, що у Тернополі можна самореалізуватися в усіх сферах, адже серед місцевих жителів є чимало успішних. Для цього потрібно лише наполегливо працювати і робити це із задоволенням. Якось Олег Удич, з яким я багато працював зі ЗМІ, сказав: треба робити такі новини, щоб Тернопіль користувався популярністю. Відтак, ми просто ігнорували негативні новини, а висвітлювали виключно позитив. Тобто слід любити і популяризувати Тернопіль, тоді й місто буде успішним, і люди. Дехто прагне заробляти великі гроші, але при цьому нічого не робити. Так не буває, просто так нічого не дається у житті. Щоб чогось досягнути, потрібно рано вставати і пізно лягати. В успішному місті – не буває неуспішних молодих людей. Тому нам треба докласти всіх зусиль для розвитку Тернополя.

–  Яким уявляєте Тернопіль через 10-15 років?

– Самодостатнім європейським містом. Специфіка Тернополя полягає у тому, що у ньому є частина депресивних мешканців, зокрема це має стосунок до старшого покоління. Від них можна почути, що ми живемо у депресивному регіоні. Насправді, це не так. Тернопіль – красиве і перспективне місто, що неодноразово доводилось чути від іноземців. Як приклад, якось одна з тернопільських пластунок перебувала за кордоном як учасник міжнародного молодіжного обміну. Там їй сказали показати фотографії рідного міста. Вона розгубилась, подумавши, що особливо й нічого демонструвати, відтак вирішила, щл зганьбиться перед іноземцями. Однак, на превеликий подив пластунки, вони були приємно вражені красою нашого міста, коли побачили фотографії Тернополя.

Звичайно, можна дивитися на ями на дорогах і сміття, а можна переключити свою увагу на красу Тернополя: парки, майдани, краєвиди заходу сонця на Тернопільському ставі. Гадаю, поступово ми перетворимо Тернопіль у європейське місто, головне – не сидіти, склавши руки.

–  Яких змін бракує в місті, чи загалом є така потреба?

– Зміни однозначно потрібні,  адже рух – це життя. Відтак, нам потрібно весь час прямувати лише вперед і змінюватись у кращу сторону. Однак змінитись насамперед потрібно людям. Сьогодні серед тутешніх мешканців прослідковується позиція критикувати інших: у всьому, що не робиться, вбачається негативізм. Натомість я пропоную наступне гасло: “Критикуючи, пропонуй!”. Можливо, запропонований варіант буде кращим і справді вирішить ту чи іншу проблему. Окрім того, ми дуже любимо бідкатись на погане життя, часто вдаючись до самонавіювання. Слід пам’ятати, що думки матеріалізуються. Тож нам бракує позитиву!

– Твоє розуміння понять «молодь», «сім’я», «щастя», «влада», «перспективи», «батьківщина»…

–  Молодь передусім – це двигун міста і країни, хотілось, щоб так і було в Тернополі, як і в Україні загалом. На жаль, більшість молодих людей, віком до 25 років, свій час приділяє навчанню або живе за принципом “sex drugs and rock’n’roll”. Тобто у цей період життя молоді спостерігається повна пасивність до суспільних подій, тоді як вона може багато чого зробити. Свого часу двигуном всіх революцій в Україні була саме молодь. Тому молоде покоління нашого міста повинне бути головним рушієм розвитку суспільства, тим паче, що Тернопіль – це студентське місто. Якщо молодь врешті активізується, наше місто має великі шанси для процвітання.

Сім’я – це щось дуже інтимне, важко передати словами…, де можна заховатись, релаксувати, знайти прихисток.

Щастя – це життя, оточення, друзі, посмішки людей. Треба правильно налаштуватись, дивитись вгору на сонце – і тоді обов’язково будеш щасливим. Можу без сумніву сказати, що я – щаслива людина.

Влада – це народ. Якщо місцева влада для мене є союзником, партнером, то центральна – ворогом. У мене навіть є футболка з написом: «День перемоги ще не настав». З діючою владою не можна миритись. Але боротись треба скоріше не з владою, а з тими людьми, які продалися за 150 гривень і обрали її. Їх варто засоромити за такі вчинки. Скажімо, оголосити громадський бойкот: не спілкуватись і не вітатись з ними. Для тих людей важливішими є гроші, аніж розвиток країни.

Перспективи – це знову таки позитивні зміни, рух вперед. Також це гарне місто Тернопіль, яке буде розвиватись з людьми.

Батьківщина – це Україна від Сяну до Кубані, яку треба любити і працювати на її благо, а не питатися, що Україна зробила для тебе. А своїми малими Батьківщинами вважаю Тернопіль і Бойківщину.

Юля КВІТКА

Тернопільська липа

Коментарі закриті.