Іван Марчук – єдиний українець, який потрапив до всесвітнього списку сотні геніїв сучасності, що був складений консалтинговою компанією Creators Synectics. У 2007 році потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета «The Daily Telegraph».

Провівши понад двадцять персональних виставок у всьому світі, сьогодні він і далі дивує мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії. Йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. І це все на противагу минулим гонінням та переслідуванням у власній державі – Україні.

Авторський доробок художника сьогодні порахувати нереально, адже через численні подорожі та переїзди багато картин розгубилося. Сам Іван Степанович каже так: «не знаю, я не рахував. Я наплодив багацько, понад три з половиною тисячі картин, біля двох тисяч посіяно по світу, і ніхто їх уже не позбирає».

Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанизму», це — назва, яку митець жартома дав своєму стилю. Вiд слiв «плести», «пльонтати»: картини нiби створенi з клубочкiв чудернацьких ниток.

Стиль майстра справдi не пiддається жодним хитромудрим класифiкацiям. Належнiсть свою до будь-якої з них вiн вiдкидає. Бо є у нього все: пейзажi, портрети, наїв, «ню», щось взагалi казкове… Грандiозний цикл абстрактних робiт… Усе це неможливо сплутати з роботами iнших митцiв — принаймнi в нашiй галактицi…

Тернистий шлях відомого українця навчив не лише виживати, а й творити в будь-яких умовах. Так, в дитинстві, за відсутності будь-яких олівців, пензлів та ручок, Іван Марчук малював стеблами рослин та усім, що потрапляло під руку. Сьогодні він є визнаний світом майстер.

Про періоди своєї творчості художник говорить: „Іноді мені на виставках кажуть про мої роботи, що такого ще ніколи не бачили, а я кажу — коли б ви таке бачили, то не бачили б мене. Бо цінується те, чого ще ніколи не було. Тому я сколихнув цей світ. Було дев’ять періодів творчості, «дев’ять Марчуків» і кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. Коли я вже підписую картину, я відсилаю її в світ і знаю, що відгук на неї буде неодмінно“.

«Десятого Марчука» було презентовано всього рік тому в столичному Українському домі.

Наступниками своєї роботи художник бачить лише жінок. З ними йому працюється і легше, і приємніше. Оскільки доля так і не звела пана Івана з тією єдиною музою, він ще й досі в пошуках. Про нащадків йому говорити важко, каже «що жоден митець так і не знає, скільки у нього по світу дітей бігає».

За роботою Івану Марчуку не доводиться відпочивати, оскільки працює він 365 днів у році.

«Я не хочу працювати, але я знаю, що я повинен працювати. Хочу бачити багато і дуже багато картин, і саме тих, які я зроблю. Я дивлюся всі картини по всьому світу і надивився їх, але я роблю, так як я роблю. Кожен митець любить свої картини, як і кожна жінка любить своїх дітей. Так само я оці картини свої дуже люблю. І хочу мати їх дуже багато. Не тому, що я гонюся за кількістю, а тому що мені сумно, як нема картин. Мені сумно, як за тиждень я не намалював свою картину, і тому я працюю. Хочу я, не хочу я…», — резюмує художник.

Довідка.

Іван Степанович Марчук народився 12 травня 1936 року в с. Москалівка, Лановецького району, Тернопільської області в родині відомого на всю округу ткача. Після закінчення 7-річної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. І.Труша на відділ декоративного розпису, яке закінчив у 1956 році.

До 1988 року творчість Івана Марчука не була офіційно визнана Спілкою художників, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки у 1979 і 1980 роках у Москві). І лише 1988 року його прийняли у члени Спілки художників України.

У 1989 році Марчук емігрував до Австралії, потім жив у Канаді і США. Широке визнання митця за кордоном призвело до прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.

1990 — Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка саме в Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині — Національний художній музей України).

1996 — отримав звання Заслуженого художника України.

7 березня 1997 — став лауреатом Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

У 2001 році Марчук остаточно повернувся в Україну.

У 2005 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити всесвітньовідомому художнику музей його картин на Андріївському узвозі у Києві. Заклав навіть капсулу на місці майбутньої споруди. Музей так і не було створено.

Перший музей художникові створили його земляки у рідному селі Москалівці у 2010 році. На відкритті його був сам Іван Марчук.

Від admin