Гриць Драпак: «Розважати людей – це моя робота»

У трудовій книжці цього чоловіка стоїть запис «артист розмовного жанру». Отож, жартувати і веселити людей – це його професія. А найбільшою винагородою для нього є щирі посмішки та аплодисменти публіки. Схвальну оцінку за улюблену справу він отримав навіть від колишнього глави УГКЦ – Любомира Гузара. Мова йде про народного артиста України, тернопільського гумориста Григорія Драпака, котрого глядачі звикли називати просто Гриць Драпак.В якому куточку світу він би не гастролював, завжди залишається вірним українському слову. Окрім того, пан Григорій з дитинства захоплюється вишивкою. Нині у його мистецькому доробку як вишивальника є чимало картин та ікон. А ще майстер гумору полюбляє вирощувати у власному помешканні квіти, помідори-черрі та полуниці.

– Що для Вас означає звання «народний артист України»?

– Звання народного артиста є певним підсумком моєї творчості та праці, і деякою мірою – проявом визнання. Це те, до чого прагнуть усі, хто працює в культурно-мистецькій сфері. Однак зараз саме поняття, значимість цього звання знівелювалися. Завжди вважалося, що його потрібно заслужити, а у нас натомість – сьогодні купують. Утім, звання народного артиста України отримав я чесно заслужив, що було приємним сюрпризом на мій ювілейний концерт.

– Вдома теж жартуєте?

– Коли повертаюся додому з виступів, про гумор забуваю. Мені хочеться відпочити від жартів. Тим більше, вдома чекають сімейні справи, побут. Хоча, чесно кажучи, з цим у мене проблем немає: і цвях можу забити, і зремонтувати щось. Словом, руки у мене ростуть із того місця, що треба.

Як батько я строгий. Дітям наказую, щоб допізна не ходили, щоб син Тарас не затримувався на дискотеках. Але більший контроль за дітьми все-таки веде дружина, оскільки я матеріально забезпечую сім’ю, тому завжди в роз’їздах. Фінансувати, одягати і вивчити дітей – це моя батьківська відповідальність. Загалом, вдома я дуже серйозний. Іноді діти навіть дивуються: «Тату – ти ж гуморист». До речі, син та донька теж мають схильність до гумору. Але в мене мудрі діти – пішли у стоматологію. Нині, на жаль, культура не є модною в культурній державі Україна… Діти, до речі, ніколи не користуються моїм ім’ям. І коли їх запитують, чому вони не зізнаються, що їх батько Гриць Драпак, жартома відповідають: « Ми не винні, що у нас такий тато».

– У яких країнах українська діаспора мала нагоду побачити та почути Гриця Драпака?

– Останні мої гастролі за кордоном були восени минулого року в Росії, а точніше – на півострові Ямал. Там живе чимало українців. Цікаво, що в російському місті Муравлєнко, де я виступав, палац культури має назву «Україна».

Свого часу відвідав Італію, Іспанію, Португалію, Польщу. Близько восьми разів побував в Америці. Українська діаспора любить жартувати і завжди тепло мене зустрічала.

– Ваші жарти частенько стосуються буденного людського життя. Чи не ображається публіка?

– Звичайно, я зачіпаю своїми жартами людей, оскільки висвітлюю теми, які для них є близькими. Але переконаний, що насамперед це має бути смішно. Намагаюся, щоб у моїх виступах не було «жовчі». Не люблю гострої та їдкої сатири. Втім, наш народ все прекрасно розуміє і весело сприймає.

Українцям часто дорікають, що вони, мовляв, «малороси та гречкосії». Але теперішня влада довела зовсім протилежне. Як виявилося, гречки у нас немає. А справжніми гречкосіями є китайці! А от за нашого президента гордість мене просто розпирає, бо він довів, що ми не «малороси». Так, під час візиту російського президента в Україну Віктор Федорович, коли стояв поруч із Медвєдєвим, показав усім, що «ми» вищі за зростом!

– Нещодавно Ви відкрили себе у новому амплуа, започаткувавши український шансон…

– Зараз я маю кілька пісень у цьому жанрі, які увійшли до збірки «Я пролітаю, як фанера». Чомусь у нашому суспільстві шансон асоціюється лише з тюрмою та поганими справами. Мені говорили, що українського шансону немає. Натомість, я дивуюся: чому французький шансон є, а українського – не може бути. Під час свого виступу я коротку пісню перетворюю на міні-виставу, яка триває близько чотирьох хвилин, аби передати аудиторії її зміст та емоції. До речі, слово «шансон» з французької перекладається як «популярна вулична пісня». Для її виконання не потрібно великих вокальних даних, – для цього є оперні співаки.

– Хто є автором текстів Ваших програм?

– Сам я не пишу, лише дописую. Беру конкретну тему, щось цікаве почую чи побачу, і з цього всього створюю сценічний варіант. А твори для моїх виступів пише той, хто на це вчився. Отже, цією справою займаються професійні автори. Зокрема, заслужений діяч мистецтв України Богдан Бастюк. Був період, коли ми плідно працювали разом з ним, і він писав спеціально для мене. Також співпрацюю зі Степаном Галябардою, Богданом Мельничуком, Олегом Мосійчуком, Володимиром Пушкарем з Івано-Франківська, Миколою Савчуком з Коломиї.

– Ви, як вже не раз розповідалося, – чудовий вишивальник. Звідки таке захоплення?

– Колись у селі в кожній родині вишивали. А в школі був такий предмет, як трудове навчання: хлопців навчали працювати з молотком, рубанком, дівчат – вишивати, куховарити. Щоб «козирнути» перед однокласницями, я вирішив зробити щось незвичайне. Так і почав вишивати. Моїми першими роботами були серветки, рушники. Потім захопився природою, портретами, згодом – іконами.

Чимало своїх робіт я подарував, деякі – продав. На сьогодні є кілька картин, які не можу завершити через брак часу. Зокрема, вишиваю великий образ «Добрий пастир».

– Професія гумориста вам загалом подобається?

– Аякже. Розважати людей – це моя робота, мій хліб. Із цього я живу, забезпечую сім’ю і отримую величезне задоволення. Зараз працюю як приватний підприємець, отож, що заробив, те й маю. Ні від кого не залежу і не чекаю кінця місяця, аби отримати зарплату. Чесно кажучи, заробляю не «круто», але пристойно.

Якось мені випало велике щастя познайомитись у Римі з колишнім владикою Української греко-католицької церкви Любомиром Гузаром. Він надзвичайно розумна і хороша людина. Після нашої розмови мені закарбувалася в пам’яті його фраза: «Сміхованцю, знаєте, чого люди люблять сміятися? Бо то є природно». Тому я намагаюся завжди працювати на сцені природно, аби веселити людей.

Юля КВІТКА

Коментарі закриті.