Віталій Дерех: «Якби рік був стабільно хорошим та ситим усі свої 12 місяців, то я готовий викинути його зі свого життя»

Віталій Дерех – журналіст, новеліст, режисер  аматорських анімаційних фільмів

Завершився 2010 рік… Яким він був для вас – хорошим, поганим, звичайним, пролетів швидко чи було відчуття, що час тягнеться довго тощо?

Насміявся за рік досхочу. А це добре. Хоча, в принципі, це вдається щороку. Власне, рік – надто великий проміжок часу, щоб він міг мати однозначно позитивну чи негативну оцінку. Я про те, що за рік назбирується велика кількість подій: хороших, поганих, жахливих, смішних, світлих або трагічних.  Впевнено назвати якийсь рік виключно поганим могли б хіба жителі Східної України у тридцять третьому році, а хорошим у році, десь так 1936-му. Але можу сказати впевнено, що 2010  для мене був живим, себто сповнений емоціями, працею, небезпеками, проблемами та радістю від їх подолання, також спілкування з дорогими людьми, яких знаєш десяток років і знайомство з новими. Я «пікся» на п’ятдесятиградусній спеці пустелі Херсонщини та мерз вночі мокрий у зимових Карпатах без даху над головою, сидів на березі Дніпра та ходив замерзлою кригою Тернопільського ставу, говорив з відомим київським арт-критиком про набряклі соски на  скульптурі-автопортреті Джефа Кунса та спілкувався про покликання людини з тернопільським бомжем, який живе у підвалі. Якби рік був просто стабільно хорошим та ситим усі свої 12 місяців, то я готовий викинути його зі свого життя. Зараз минулий рік мені здається довгим, хоча усі події у ньому минали швидко. Це означає, що він був цікавий і зараз маю що згадати, бо людям які жили одноманітно й рутинно у спогадах здається, що рік минув швидко, хоча насправді він тягнувся, як слиз на  пащі старого сенбернара.

За які події, на вашу думку, 2010 рік увійде в історію (нашого міста, країни, світу)?

Цього року наше місто і наша країна отримали нову владу, чи краще сказати нових чиновників, чи там керівників. Але це не ввійде в історію. В кращому випадку може увійти у якісь фонди архівістики. В історію входять війни, перевороти, встановлення чи падіння диктатур або монархій, наукові винаходи чи творення людьми нових споруд, творів мистецтва чи екологічних катастроф.
Скажімо в історію людства 2010-ий увійде тим, що цьогоріч вчені розшифрували геном неандертальця. А також у березні створили “квантову машину”. Для України 2010 мав шанс стати роком у якому сталися масові заворушення та, імовірно, державний переворот, але все пройшло спокійно і життя Українців минулоріч частково змінило хіба надміру спекотне літо. А у історію Тернополя, думаю, може увійти дата початку реставрації Тернопілського замку, після якої він перетвориться зі спортивної школи у музей. Хоча може й не перетвориться. Якщо ж не перетвориться, то в історію нашого міста 2010 -ий обовя`зково ввійде. як рік народження якогось генія з Тернополя — будь то митець, науковець чи жоглер апельсиновими зернятами.

Чим особисто для вас він запам’ятається?

Через кілька років згадаю хіба, що це той рік, який був після 2009-го. Не маю звички прив`язувати спогади до дат. Хоча ще може пригадаю деякі з оповідань або відео створених у цьому році, бо у титрах чи вихідних даних видань зазвичай вказана дата.

Яка подія, зустріч, книга, фільм тощо стали для вас відкриттям 2010 року?

Зустрічі з цікавими живими людьми для мене завжди є більшим відкриттям, аніж якийсь фільм чи книга. З людиною, подібних до якої я ще ніколи не бачив і навряд колись побачу, я  познайомився у вересні. Це актриса, а за сумісництвом дипломований мистецтвознавець, арт-критик, куратор і телеведуча Ута Кільтер. Божевільна мегаенергійна та емоційна жінка, яка частіше послуговується виразами свого обличчя та жестами, аніж словами. Людей вона впізнає за їхніми рухами, а не обличчям, бо має поганий зір. Вона грає майже в усіх стрічках Кіри Муратової. Відома режисерка колись назвала її своєю улюбленою українською актрисою.

Найбільша удача чи помилка цього року.

Найбільша помилка  – уже наприкінці року я переступив купу битої цегли не у тому місці через що упав з шестиметрової висоти обличчям донизу. Поламав ребра, щелепу, повибивав зуби і понищив всілякі внутрішні органи. З лікарні вийшов за кілька днів до нового року. І саме це…

Який найголовніший життєвий досвід вдалося здобути цього року, зробити певні висновки тощо.
…І саме це мабуть і стало моїм найголовнішим життєвим досвідом, який щоправда дещо попсувався амнезією викликаною струсом мозку та майже триденною втратою свідомості. Зате тепер я знаю, що мої друзі у біді не залишать, що у небезпечних місцях потрібно дивитися собі під ноги, і що після ін`єкції суміші анальгіну і димедролу дуже гарно спиться кілька годин.

Що позитивного треба на вашу думку взяти зі старого року в новий, а що було б непогано залишити – як для вас особисто, так і для держави чи навіть світу?

З старого року в новий я б хотів забрати свої зуби, які «вибив у відповіді на попереднє запитання». Але цього зробити не вдасться, тому хотілося б, щоб і цьогоріч можна було разом з друзями до болі в животі сміятися над ніби несмішними речами і накручувати на ці несмішні речі неймовірні домисли.

А залишити назавжди у 2010-му добре було б те, що дехто називає жорстоким літом 2010-го. Цього літа померло багато поетів і письменників — чудових людей і чутливих митців.

Якби можна було сформулювати основний слоган чи гасло року, що минає, яку б фразу, приказку, поетичний рядок тощо ви обрали.

Такий народний вислів – “Вйобоконі мокнуть!”, до слова, «вйобоконі» пишеться одним словом. Це означає, що час рухатись далі, і що не слід зупинятися навіть для того, щоб розставити пробіли. Або ще фразу з “Маленького принца” Екзюпері – “Дорослі нудні. Вони дуже люблять цифри”.

Що чекаєте (на що сподіваєтесь) від 2011?

Оце чекав що він, себто 2011-ий не розпочнеться. А він взяв і почався. Отже не дочекався. Сподіваюся життя приготує те, на що я й сподіватися не можу.

 

Ольга Худа

Коментарі закриті.