«ZSUF». «Україна – не Європа. Наша музика поки грошей не приносить»

Звуки. Емоції. Світло. Вибух. І тиша… Люди. А може інопланетяни? Їхня творчість з інших НЕземних галактик. Щось, що змушує думати, рухатися, відчувати… Тернопільська формація «ZSUF» готується відзначити черговий день народження. Про те, що ж чекає прихильників на святковій вечірці, та про багато іншого у розмові з Сергій Василишиним, Володимиром Сонічевим, Андрієм Меренком та Богданом Супрунюком – учасниками гурту.

– Коли виник «ZSUF», з кого і чого все почалося?

А. М.: Точна дата з’яви колективу невідома, десь наприкінці дев’яностих була така арт-формація «Відірвані від опалення», в якій час від часу брали участь до десяти осіб. Це були чистої води експерименти. Коли молоді люди збиралися разом у когось вдома й пробували щось творити на межі музики, театру, відео, живопису… Власне на уламках «відірваних» Олександр Ротман і Сергій Василини утворили «ZSUF». Хлопці мали багато вільного часу, енергії й бажання, відтак божевільними темпами продукували касетні альбоми. Й до року часу записали їх близько півсотні.

С. В.: В один мент народжується дитина, а наше мистецьке угрупування немає початку й не може закінчитися. Все склалося саме собою.

– Звідки така назва?

С. В.: Назва з’явилася так само спонтанно, як і гурт. Ми не прагли приховати у ній якийсь особливий смисл чи натякнути на те, чим займаємося. Просто ці чотири літери дуже гарно поєднуються поміж себе. І для кожного вона означає щось своє. Хтось трактує це, як зсув свідомості під впливом музики, хтось – як зсув даху… А якщо пошпортатися в Google, то «ZSUF» – це складний математичний термін (Zero Sequence Unbalance Factor (послідовність нуля розбалансовує фактор) – авт.).

– За більш ніж десятирічний час існування, мабуть, легендами вже обросли…

А. М.: Таких оповідок є дуже багато. Наприклад, про п’ятдесят альбомів, захованих у скриню й закопаних у землю – як скарб для нащадків. То ще записи на бабінах, тому плівку спеціально просочували олією, аби вона не зіпсувалася.

– Чимало людей, прослухавши ваші пісні, скажуть, що в них нема взагалі ніякого сенсу. То про що ви співаєте?

В. С.: Ми не співаємо про блакитне небо, літаки, нерозділене кохання, втрачену любов і великі страждання… Граємо у своє задоволення, але при цьому прагнемо, щоб люди думали, були співтворцями того, що відбувається на сцені, щоб це викликало емоції, нехай і не завжди позитивні.

– Ваш виступ на сцені – це імпровізація чи відпрацьоване до деталей шоу?

Б. С.: Це дуже добре спланована імпровізація. Адже щоразу на сцені ми інші, музика й слова також інші… Є певний стрижень, якого дотримуємося, ну, наприклад, напрям, а далі – все імпровізація. При цьому використовуємо різні види мистецтва. Не тільки музику, але й відео-арт, й перфоменс, й інсталяції, й нотки театральності… Тобто, робимо все, аби вплинути на свідомість слухача й глядача.

А. М.: Багато журналістів і музичних критиків хотіли означити нашу манеру гри, втиснути в якісь рамки, та нікому досі це не вдалося. Музика ЗСУФ – своєрідний симбіоз усіх відомих нам стилів і течій мистецтва.

В. С.: Інколи публіка просто не розуміє, на яких інструментах ми видаємо такі неймовірні звуки, такі поєднання. А на записах подекуди важко розпізнати, хто на чому грає.

– Музичну освіту маєте?

Б. С.: За плечима – музична школа, але вона тільки заважає. Бо там усе заклішовано, стандартно.

– Чи ваша музика приносить гроші?

Б. С.: Ні, ми просто не ставимо перед собою такої мети. Там, де є гроші, там закінчується творчість, бо з’являються всілякі умови, бо треба підписувати контракти.

В. С.: Зібратися разом на репетиції, пограти у задоволення – набагато більший кайф, аніж зароблені гроші. Зрештою все, що отримуємо від концертів, вкладаємо в нові інструменти, костюми, шоу…

А. М.: Такий продукт нині дуже популярний і затребуваний у Європі. А оскільки Україна – не Європа. То наша музика поки грошей не приносить.

– А чим заробляєте на життя і творчість?

С. В.: Головою й руками переважно. У нас зібралися художник, інсталятор, веб-дизайнер і програміст.

– «Рейвах», «Шешори», «JPEG», «L2», «Fort.missia», «Вйо, Кобеляки!», Київ. Львів, Одеса. Дніпропетвровськ… Географія ваших мандрівок потужна. Як де сприймала публіка?

В. С.: Поляки на «L2» взагалі такого ще не бачили. Вони були шоковані, ми відіграли тригодинний концерт, тоді це був найдовший виступ.

С. В.: Просто ніхто не знав, як напругу відімкнути (сміється).

А. М.: У Тернополі нас дуже добре знають, тому тут собі дозволяють покрутити носом, повисловлюватися, а є багато міст, де люди дуже голодні на такі культурні явища.

– Окрім Польщі, ще десь за кордоном були?

С. В.: У Дніпропетровську (сміється). То теж закордон.

А. М.: Насправді, дуже хочемо кудись поїхати, є чимало пропозицій, та фінансово це дуже обтяжливо.

– Чим потішите й здивуєте прихильників на вечірці до Дня народження?

С. В.: Презентуємо новий проект та альбом спільно з тернопільським письменником Юрієм Завадським: він читатиме власні поезії під наш музичний супровід. Також вперше в Україні альбом не буде ні на чому записаний, бо в цьому нема сенсу. Флешка, диск, дискета, касета – не потрібні й нецікаво. Тому запустимо його в Інтернеті. Прихильникам даруватимемо монетку-сувенір, з одного боку якої буде напис Юрко Завадський, з іншого – «ZSUF», а також адреса сторінки, де можна скачати наші композиції. Фінансово нам посприяла «Тернопільська Липа», за що дуже вдячні.

А. М.: Вечірка відбудеться 17 грудня в арт-клубі «Коза». Вхід вільний. Приїдуть друзі з Києва, Львова, Дніпропетровська… Концерт триватиме десь сім-вісім годин.

– Це перша спроба творити разом з Юрієм Завадським?

В. С.: Прем’єра була в Любліні на фестивалі «L2». Масштабне дійство, де кожен глядач був співавтором: відчував поезію Юрка, натомість він відчував нашу музику, а ми підлаштовували її під настрій віршів, тембр його голосу, темп мовлення. Водночас змінювалися костюми, відеоряд, то було масштабне і яскраве тригодинне шоу.

С. В.: Юрій Завадським був своєрідним скелетом, довкола якого ми імпровізували.

– Яким ще письменникам пощастило попрацювати разом з вами?

А. М.: Любко Дереш, Пьотр Мацежевський, Артем Полежака, Юрій Іздрик… Ми завжди намагаємося робити щось нове й не зупинятися…

– І що ще нового мрієте реалізувати?

В. С.: Поїхати в Америку та Канаду (сміється).

С. В.: А глобальна мрія – потрапити в Австралію, де багато диких мавп… Але все впирається в гроші та час…

А. М.: Планів багато, на стику з різними видами мистецтва, з Інтернетом, але не вистачає часу, бо його забирають і сім’я, і друзі, і робота.

– Скільки років святкуватимете?

В. С.: Нам не більше п’ятнадцяти)))

 

Катерина НОВІЦЬКА.



Коментарі закриті.